Природа енергії у правовідносинах: back to the drawing board

У сучасних економічних реаліях, яким властиве постійне бажане зростання темпів розвитку, іноді важливо зупинитись і поміркувати про природу речей, навколо яких ми будуємо наше життя.

Що ж із правової точки зору являє собою енергія, і чому це важливо? Певне стандартизоване розуміння енергії в правових відносинах має значення для телеології (уявленні про цілі) у соціально-економічному моделюванні та підвищення загально рівня дискусії навколо одного з найважливіших секторів економіки.

Перш ніж починати відповідати, треба нагадати, що у даному випадку безпосередньо енергія відрізняється від енергоносіїв, статус яких більш зрозумілий.

Коротка версія відповіді – це товар. Це підтверджується, наприклад, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими у 2018 р. Згідно з ними, «електрична енергія (активна) - енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу».

Таке визначення викликано тим, що в українській правовій системі досить складно віднести енергію до певної категорії, на яку може бути розповсюджено режим права власності. Адже в українському законодавстві термін «товар» широко вживаний, але не визначений чітко. Це навіть може викликати питання – чи може товар взагалі бути об’єктом права власності у цивільних відносинах. Напевно, може, через те, що певні речі (як вид майна) визначені як товар, наприклад, у Митному кодексі України (п.36 ст.1) та Податковому кодексі України (ст. 14.1.202 говорить про цивільно-правові угоди, зокрема договір купівлі-продажу, а ст. 655 Цивільного Кодексу України прямо використовує слова «майно» та «товар» як синонімічні).

Коротка відповідь, на жаль, не дає інсайту щодо природи такого статусу енергії у законодавстві. Існує ще довга відповідь. Точніше, два її варіанти.

У першому варіанті українська наука цивільного права відповідає, що енергія – це особлива безтілесна річ, тому режим права власності на неї може бути встановлений лише частково. Такий підхід, звісно, потребує більш детального визначення та обґрунтування правового режиму майнових прав, зокрема моменту їхнього переходу між сторонами договору енергопостачання, та можливостей реалізації таких прав. До того ж, ЦК України не визнає існування «безтілесних» речей. Неможливо також наділити енергію як річ певними якостями, наприклад визнати її рухомою (бо вона не переміщується «вільно» у просторі), не можна визнати подільною чи неподільною через те, що момент виробництва та споживання енергії співпадають.

Другий варіант презентовано дослідником із Росії, але він також може відповісти на поставлене запитання. Тут міститься попередження про те, що визнання енергії товаром – не універсальне рішення, а імплементація такого підходу може бути невдалою для усіх явищ, що ми можемо потенційно визнати «безтілесними» речами. Тому, на його думку, енергію має потрібно визнавати річчю через юридичну фікцію, тобто енергія має мати статус речі у досить обмеженому колі релевантних відносин. Використовуючи цей підхід, треба також аргументувати, у яких саме відносинах набуття енергією правового статусу речі є обґрунтованим.