Мобілізація, вбивства мирних і "мертві душі": найгучніші розслідування про російську армію

Десь вираховують винуватців за відкритими даними; в якихось випадках у своїх гріхах зізнаються і самі російські солдати, які усвідомили, що накоїли. Але робота з такими темами для опозиційних російських медіа — справа ризикована. Сьогодні всі такі ЗМІ вважаються мало не шпигунами — і, згідно з буквою російського закону, карають їх відповідно.

Без терміну давності

Російське видання “Важные истории” (“Важливі історії”) до війни займалося розслідуванням корупції у РФ. І навіть знайшли зв’язки найближчого оточення Путіна з організованими злочинними угрупованнями. Журналісти саме цього видання отримали доступ до листування зятя і доньки Путіна, і дізналися, як члени його сім’ї заробляли сотні мільйонів доларів з повітря.

Після повномасштабного вторгнення теми змінилися. Було розслідування про те, як Росія обходить санкції, щоб завозити критично важливі західні компоненти для виробництва зброї. За словами журналістів, після цієї публікації й США, і ЄС відреагували, перекривши ці лазівки.

Потім “Важливі історії” випустили матеріал про те, що не має терміну давності. Їм вдалося отримати зізнання російського військового, який брав участь в окупації Київської області. Причому і він, і його подільники попалися через дурість.

“У селі Андріївка [Київської області] місцеві жителі знайшли телефон, який належав раніше їхньому односельцю. Цей телефон вкрали російські військові, ці військові не придумали нічого кращого, як фотографувати один одного і телефонувати з нього своїм родичам. І місцеві жителі на цих фотографіях упізнали одного з солдатів, який, як вони казали, був таким найбільш завзятим, найбільш агресивним і, як вони вважали, розстріляв одного з їхніх односельців”, — розповідає головний редактор видання “Важливі історії” Роман Анін.

Журналістка “Важливих історій” зв’язалася з цим солдатом, який несподівано почав розповідати про звірства, що їхній підрозділ творив в українському селі Андріївка, де їх розквартирували на початку війни. Спочатку спихував усе на командування, яке нібито змушувало займатися мародерством. А потім у якийсь момент зізнався в тому, що зробив сам.

“Посадять мене, не посадять — мені без різниці. Так, я застрелив одну цивільну людину. Він давав координати наших колон”, — зізнається чоловік.

Роман Анін каже, що після виходу цього розслідування з редакцією “Важливих історій” зв’язалися кілька жителів Андріївки, зокрема родичі жертв. Вони дякували журналістам, бо тепер дізналися, що трапилося з їхніми рідними, та дізналися ім’я вбивці, для людей це дуже важливо.

Те, що розповів журналістам цей російський військовий, у Росії не говорять по телевізору.

“Починають бити село. Нам ніхто не говорив, скільки там цивільних, де там цивільні, нам взагалі ніяких новин не розповідали. Ми типу звільняємо мирне населення від фашизму. Але самі знищуємо це ж мирне населення”, — зазначає окупант.

За словами головного редактора “Важливих історій”, це було перше гучне свідчення, в якому російський військовослужбовець зізнавався в жахливих злочинах. Матеріали журналісти передали й українській прокуратурі, й слідчим Міжнародного кримінального суду. Резонанс був настільки серйозним, що військового таки “закрили”. Тільки покарали зовсім не за злочини, скоєні в Україні.

“Цей військовослужбовець був пізніше засуджений у Росії умовно на 5 чи 6 років, але не за вбивство українців, а за те, що нібито він поширював фейки про російську армію”, — уточнює Роман Анін.

Далі “Важливі історії” зробили серію репортажів про російських мобілізованих. У яких родичі розповідають про те, як їхніх дітей та онуків без підготовки кидають на передову. І ці матеріали отримали рекордні перегляди — причому здебільшого в російській глибинці, де, здавалося б, інтернет не в честі, та де досі довіряють тому, що говорять по телевізору.

“Ці історії (наприклад, ми робили дві історії з Бурятії та Свердловської області) в сукупності подивилися майже 9 млн осіб. І що важливо, 90% — це аудиторія російських регіонів, це Іркутська область, це Краснодарський край, це Ростовська область. Скільки з цих 9 млн осіб вирішили, що війна — це зло, ми не знаємо. Але припускаємо, що якщо хоча б 10 або 100, або 1000 осіб із цих мільйонів якось переглянули свої погляди на війну і вирішили не відправляти туди свого брата, свата, друга — це теж дуже важлива робота”, — наголошує Роман Анін.

Кількість тих, до кого могли б достукатися журналісти видання, явно могла бути ще більшою, якби не тотальний бан. Інші ресурси видання (сайт, Instagram, інші соцмережі) заблоковані в Росії. Поки влада РФ не може прикрити YouTube-канал, однак, за словами Романа, і йому залишилося недовго.

“Якщо в РФ заблокують YouTube, то ще більше росіян завантажить і будуть користуватися VPN (система обходу інтернет-блокування, — ред.). Гадаю, що це одна з головних причин, чому влада досі не заблокувала YouTube. Тому що він настільки популярний, що якщо його заблокувати, то точно в кожному домогосподарстві з’явиться VPN. Якщо закриють, ми, звісно, втратимо аудиторію, але, сподіваюся, не драматично. Наш сайт заблоковано, але діє “дзеркало“, яке не заблоковано — наші розробники так придумали, що щоб заблокувати наше “дзеркало”, потрібно заблокувати весь Google. А на це в Кремлі поки, мабуть, не готові піти”, — пояснює головний редактор “Важливих історій”.

Куди поділася російська армія?

На що ще не готові піти в Кремлі? Визнати свої втрати під час цієї війни. Але журналісти-розслідувачі з’ясували йцифри, й факти.

Український Генштаб нарахував, що Росія втратила на фронті в Україні понад 200 тисяч убитих, США нещодавно заявляли про 100 тисяч — убитими та пораненими. Але дані уривчасті, їх ретельно приховують. Окремий підрахунок ведуть і журналісти.

Російське опозиційне видання “Медіазона” вирішило з’ясувати, скільки російських солдатів щонайменше загинули на війні РФ проти України.

“Ми ведемо спільний підрахунок за відкритими даними. Ми бачимо якийсь пруф: могила або повідомлення в соціальних мережах про те, що людина загинула, тоді ми включаємося. Команда волонтерів робить значну частину роботи, зокрема всередині Росії. Тобто піти подивитися на цвинтар, або на встановлену нову меморіальну дошку, або щось ще. Потрібні люди, які б це все перевірили, відправили фотографію. Це велика команда волонтерів, яка допомагає нам у цьому”, — розповідає головний редактор видання “Медіазона” Сергій Смирнов.

І те, що встановили точно (і це цифра не повна, але зате підтверджена у 100% випадків) — станом на середину травня 2023 року цифра становила близько 45 тис. осіб. Вдумайтеся — це тільки похоронки, некрологи, могили… Те, що не вдалося приховати і замовчати. А значить, найімовірніше, лише верхівка айсберга.

Нещодавно видання випустило матеріал “Куди поділася російська армія“, в якому детально спробувало розібратися, а чи справді в збройних силах Росії налічується близько мільйона осіб, як про це заявляють у Генштабі РФ. Під час розслідування ця цифра розсипалася як картковий будиночок.

“Частина армії абсолютно не готова до бойових виступів. Інша частина армії — ЗСН (так звані “збройні сили Новоросії”, тобто мобілізовані в “ДНР” і “ЛНР” — ред.). Третя частина армії — перебуває просто на папері. А четверта частина армії не має ні техніки, нічого іншого. Це строковики, яким, як у жарті, автомати дають один раз — під час присяги. У реальності російська армія налічувала 50-70 тис. осіб, які перебували в ударних підрозділах, призначених для ведення по-справжньому бойових дій, на відміну від заявленого 1 мільйона”, — констатує Сергій Смирнов.

Очевидно, щоб хоч якось виправити це становище, в Росії й було оголошено так звану часткову мобілізацію, яка, за офіційними даними, мала донабрати 300 тис. осіб. Але згідно з недавнім розслідуванням “Медіазони”, ця мобілізація, по-перше, досі не закінчилася. А по-друге, “загребли” куди більше 300 тисяч. І з’ясували це в дуже оригінальний спосіб. 

“Коли почалася мобілізація, влада дозволила мобілізованим одружуватися одним днем. І це викликало величезний сплеск нових весіль. І якщо не занурюватися докладно в методологію, принцип наступний: зіставивши кількість цих раптових весіль із загальною кількістю людей, ми дійшли висновку (навіть із дуже багатьма застереженнями, це дуже не точна цифра, це не можна вважати якоюсь істиною) — мобілізовано було набагато більше ніж 300 тис. осіб”, — пояснює Сергій Смирнов.

Тут спрацював аргумент, що дружинам загиблих військовослужбовців належать компенсації. І таким чином, за дуже приблизними підрахунками видання, кількість мобілізованих становила близько 527 тис. осіб, і процес досі триває.

“Ми всі чекали другої хвилі мобілізації, а другої хвилі мобілізації немає. Судячи з усього, Кремль ухвалив рішення, що перша хвиля мобілізації політично була дуже невдалою, дуже сильно підірвала довіру до влади. Тим більше Путін же говорив, що ніякої мобілізації не буде. Мабуть, вони дуже побоюються ще більш неприємної реакції на другу хвилю. Тому в них зараз плани набрати контрактників. Значна частина контрактників російської армії — це строковики, яких чи то погрозами, чи то порожніми обіцянками змусили підписати контракт. Ми вважаємо, що найближчим часом таких людей стане ще більше”, — продовжує головний редактор “Медіазони”.

З початку повномасштабного вторгнення сайт “Медіазони” заблоковано в Росії. Поки що найпопулярнішим каналом комунікації залишається YouTube. Але тут Сергій Смирнов солідарний з редактором “Важливих історій”, що до кінця року і YouTube, імовірно, буде заблокований.

Але й користь від такого рішення російської влади він теж бачить таку саму, як Анін: це стрімко підвищить кількість людей, які використовують VPN, а отже, більше людей зможуть без зайвих зусиль відвідувати й сайт, який редакція “Медіазони” старанно маскує від “Роскомнадзора”.

“Нас часто блокують, тому ми постійно створюємо “дзеркала”. Нещодавно “Роскомнадзор” звітував, і ми на першому місці за кількістю заблокованих “дзеркал”. Вони підрахували, що заблокували понад 127 “дзеркал” “Медіазони”. Вони дійсно блокували наші “дзеркала”, навіть частіше ніж раз на день, але ми автоматично це все відновлюємо. Але треба розуміти, що читачам незручно стежити за цими дзеркалами. Ми просто даємо посилання в соціальних мережах на ці дзеркала. Але в будь-якому разі, я впевнений, кількість використання VPN стане дедалі більшою в Росії”, — каже Сергій Смирнов.

На нелегальному становищі

Блокування сайту на території РФ — це найменша з труднощів, з якими сьогодні стикаються опозиційні російські медіа.

Російських журналістів одного за іншим масово визнавали “іноагентами”. Але після того, як опозиційні редакції майже повністю перебралися за кордон, цей захід, по суті, перестав мати якесь значення. І тоді в Кремлі закрутили гайки і почали визнавати ЗМІ “небажаними організаціями”.

Що це означає? За словами Романа Аніна, для керівників небажаною організацією передбачено термін — 6 років позбавлення волі, для рядових співробітників — 4 роки. Але навіть це не найстрашніше. Будь-який читач, який постить щось або лайкає пост видання в соцмережі, теж може сісти на 4 роки — за співпрацю. Поки що такими суворим статусом “затаврували” лише кілька видань. Що, схоже, лише питання часу.

“Ми розуміємо, що ми в очах Кремля злочинці. І сьогодні будь-яка людина, яка виступає проти війни в Україні, будь-яка людина, яка бажає, щоб Росія забралася з України, в очах російської держави — злочинець. О’кей. Отже, це почесний статус. Я вважатиму за краще бути “злочинцем”, і з гордістю розповідатиму своїм дітям, що я виступав проти війни і робив усе можливе, щоб зробити свій внесок у перемогу України. Чим бути серед фашистів, які радіють тому, як відрізають голову українським військовополоненим”, — пояснює Роман Анін.

Продовжувати працювати в Росії за таких умов, зрозуміло, можна тільки перебуваючи на нелегальному становищі. Головний редактор “Медіазони” зізнався, що у них є позаштатні співробітники на території РФ, і все робиться для того, щоб зберегти їхню анонімність. Інакше — відразу арешт.

“Звичайно, наше завдання і головна проблема, щоб вони були максимально анонімними і недоступними для правоохоронних органів. Тому що переслідування, можливо, і не настільки масові, але точкові переслідування всередині країни дуже серйозні. Засуджують на дуже великі терміни, коли дають 8,5 років буквально за те, що говориш про те, що російські солдати вбивали мирне населення”, — зазначає Сергій Смирнов.

Репортерам у Росії інкримінують тепер терміни, співмірні за тяжкістю із серійними вбивствами. Співрозмовники все частіше говорять про повернення репресій за зразком 1937 року. Перші дзвіночки цього Сергій Смирнов відчув на собі ще до виїзду з Росії, кілька років тому.

“Це був арешт через жарт про мою схожість із фронтменом гурту “Тараканы” Дмитром Спіріним, який закликав вийти на протести після повернення [до РФ, після чого послідував арешт] Олексія Навального. За цей жарт мені дали 25 діб, але я відсидів лише 15. Зараз ці 25 діб або 15 діб, які я реально відсидів, сприймаються як курорт і відпустка. Тому що в Сахаровому в одній камері я сидів із Дімою Івановим, який залишився в країні, він студентський активіст. Ось він зараз отримав 8,5 років позбавлення волі, він не виїхав із країни. Він, до речі, отримав свій термін за те, що перепостив у свій Telegram-канал висловлювання Володимира Зеленського про те, що сталося в Маріуполі”, — ділиться головний редактор “Медіазони”.

Здавалося б, тим, хто виїхав із Росії, боятися вже нічого. Але у багатьох у РФ залишилися родичі, через яких можуть чинити тиск або й зовсім судити за зв’язок із членами “небажаної організації”. А по-друге, упевнені, що в Кремлі можуть дати відмашку і на фізичне усунення, як це відбувалося зі спецслужбістами-втікачами та політиками.

“Вони намагалися заткнути ЗМІ за допомогою блокувань. Вони намагалися заткнути ЗМІ за допомогою всіх цих статусів. Це не працює. Але, значить, рано чи пізно вони прийдуть до того, що просто почнуть фізично усувати тих, хто у них стоїть як кістка в горлі”, — вважає Роман Анін.

Світанок витоків

Загроза фізичної розправи нависла не тільки над журналістами, які втекли з Росії, а й над представниками політичних еліт.

Нещодавно “Медіазона” опублікувало кілька зливів розмов людей, наближених до Кремля. Наприклад, відверта розмова російського продюсера Йосипа Пригожина (не плутайте з Євгеном) з мільярдером Фарфатом Ахметовим із гострою критикою як того, що відбувається в РФ, так і самого Путіна.

“Це дуже неприємна для влади історія. Хоча, гадаю, влада сама знає про те, як еліта до неї ставиться. Я підозрюю, що, звичайно ж, вона усвідомлює, що еліти незадоволені. Еліта не рада, що і санкції, і ізоляція, і вони втрачають свої статки”, — коментує Сергій Смирнов.

По суті, цим витоком ЗМІ отримали перше чітке підтвердження про невдоволення всередині.

Пізніше стався витік із Романом Троценком — дуже впливовим російським бізнесменом, близьким до Ігоря Сєчіна — значущої фігури в російському істеблішменті, він був особистим секретарем Путіна, а зараз обіймає посаду голови “Роснефти”. І там настрій у співрозмовників приблизно такий самий.

“Тобто це бізнесмен, близький до Сєчіна (а це аж ніяк не остання людина в ієрархії), теж незадоволений. Це не перший і не другий злив. І явно зрозуміло, що еліти вкрай незадоволені, і думають, яким чином вийти із ситуації, що їм робити. Важливо, що вони дуже бояться особисто. Все-таки вони розуміють, із ким мають справу. Були вже отруєння, були переслідування політичних опонентів”, — продовжує Сергій Смирнов.

Зливи, що почастішали, які ми помічаємо в публікаціях багатьох опозиційних російських ЗМІ останнім часом, це вже свого роду тенденція. Далі їх буде тільки більше.

“Стільки зливів, скільки зараз, до війни, звичайно ж, не було. Знову ж таки це пов’язано з тим, що в Росії все одно багато людей, які виступають проти війни. Ці люди намагаються своїми якимись методами перешкодити державі, зокрема зламуючи акаунти російських державних органів. Їх дійсно багато, їх просто не вистачає на те, щоб усе обробити”, — додає Роман Анін.

І те, що роблять зараз опозиційні російські ЗМІ — намагаються розкривати людям очі. Змінювати громадську думку. Тому що розуміють, що соцопитування “накручені”, але й тих, хто, як і раніше, сліпо підтримує Кремль і війну, в Росії вистачає.

“Я нещодавно дивився результати опитувань “Левада-центру”. “Леваді” можна довіряти, оскільки це незалежне соціологічне агентство. І ось станом на березень 2022 року, тобто через місяць після початку повномасштабного вторгнення, війну підтримували 81% росіян, 14% не підтримували. Жахлива цифра. У грудні 2022 року, через 9 місяців, 68% росіян війну підтримувало, а 23% не підтримувало. Все одно цифри жахливі, але тренд очевидний. Кількість прихильників війни падає, кількість противників війни зростає. Якщо відсоток противників перевалить 50%, то владі, звісно, буде складно продовжувати війну і з-під палки наганяти [на фронт] скільки завгодно росіян”, — вважає Роман Анін.

Кожне розслідування незалежних журналістів потроху наближає Росію до цього результату.