Гуманітарне реагування. Єдність у формуванні стратегії та механізмів для захисту

Війна навчила нас багатьох речей. Але найважливіше — допомога не має завдавати шкоди. Це є основною метою гуманітарною реагування. Гуманітарне реагування. Як зрозуміти, що це і в чому його важливість?

Війна навчила нас багатьох речей. Але найважливіше — допомога не має завдавати шкоди. Це є основною метою гуманітарною реагування.

Гуманітарне реагування. Як зрозуміти, що це і в чому його важливість? В умовах глобальних криз локальних конфліктів і збройних конфліктів, зокрема війни росії проти України, гуманітарна допомога — це не лише продукти, медикаменти чи тимчасовий прихисток. Це система, яка визначає, чи зможе людина вижити, відновити віру в себе і довіру до суспільства.

Проте навіть найщиріші наміри можуть перетворитися на травму, якщо порушується головне правило — «не нашкодь».

Сексуальна експлуатація, зловживання владою, примушування до інтимних стосунків в обмін на допомогу, роботу, гроші — це не поодинокі випадки у світі, а реальні ризики, які виникають у кризових умовах. Наше спільне завдання – і влади, і громадського сектору — створити таку систему гуманітарної підтримки, де подібні порушення неможливі в принципі. Систему, в якій допомога не лише рятує життя, а й зберігає гідність кожної людини.

Як влаштована система гуманітарного реагування в Україні?

Україна сьогодні має одну з найрозвиненіших систем гуманітарного реагування серед країн, що переживають війну. Наш досвід настільки глибокий, що ним можна ділитися, з нього можна брати приклад. Вона точно унікальна, якої не існує в жодній країні світу.

З початком повномасштабного вторгнення система гуманітарного реагування еволюціонувала від стихійного волонтерського руху до скоординованої, структурованої архітектури, що базується на міжнародних стандартах — IASC, Sphere, CHS. У системі працюють сотні міжнародних і національних організацій, об’єднаних під координацією Гуманітарного координатора ООН. Серед ключових гравців — агентства ООН (UNICEF, UNFPA, WHO, UNHCR, WFP, UNDP), Міжнародний комітет Червоного Хреста, великі міжнародні організації (IMC, NRC, PIN, CARE, Save the Children), а також українські фонди, що забезпечують глибоке знання контексту та присутність на місцях.

Держава виконує як регуляторну, так і операційну функцію:

• Міністерство соціальної політики відповідає за соціальні послуги та підтримку вразливих груп;

• Міністерство охорони здоров’я — за доступ до медичної та психосоціальної допомоги;

(«Гуманітарне реагування – це комплекс дій і заходів, що здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, гуманітарними організаціями з метою забезпечення життєдіяльності населення, подолання або мінімізації негативних наслідків складних життєвих обставин, захисту життя і здоров’я населення, проведення евакуації, надання гуманітарної допомоги, соціальних послуг, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, а також для подолання та усунення наслідків збройної агресії або збройного конфлікту (Про внесення змін до Закону України "Про гуманітарну допомогу" щодо врегулювання діяльності гуманітарних організацій від 18.09.2025)»)

• ДСНС — за евакуацію, безпеку та реагування на надзвичайні ситуації;

• Місцеві адміністрації забезпечують логістику, розміщення переселенців, роботу гуманітарних штабів і координацію з громадами.

18 вересня 2025 року Верховна Рада ухвалила зміни до Закону «Про гуманітарну допомогу», якими вперше визначено поняття «гуманітарного реагування» та «верифікованої гуманітарної організації». Це створює нову правову рамку для прозорої роботи гуманітарного сектору. Стаття доповнюється пунктами, які також містять нові визначення «гуманітарних організацій» та «верифікованої гуманітарної організації». Раніше цих визначень не було в діючому законі, що створювало багато непорозумінь і проблем.

"Гуманітарні організації - громадські об’єднання зі статусом юридичної особи, благодійні організації, релігійні організації - юридичні особи, включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, а також акредитовані представництва іноземних держав, відокремлені підрозділи (представництва, філії) міжнародних та іноземних гуманітарних організацій (без утворення юридичної особи), що провадять діяльність у сфері гуманітарного реагування в Україні".

"Верифікована гуманітарна організація - гуманітарна організація, яка здійснює гуманітарне реагування, відповідає встановленим законом вимогам та включена до переліку верифікованих гуманітарних організацій". Кабінет Міністрів України має строк до 2 січня 2026 р. щоб затвердити порядок набуття та позбавлення статусу верифікованої гуманітарної організації, включення до переліку верифікованих гуманітарних організацій та виключення із зазначеного переліку, підтвердження вимог для набуття статусу верифікованої гуманітарної організації, визначення мінімального обсягу необхідних фінансових ресурсів для набуття статусу верифікованої гуманітарної організації.

Ключовим елементом цієї архітектури є гуманітарні кластери — тематичні робочі групи (захист, охорона здоров’я, житло, логістика, освіта тощо), що дозволяють узгоджувати дії організацій, планувати спільні заходи, уникати дублювання та підвищувати ефективність допомоги.

Так сформувалася єдина гуманітарна екосистема, у якій поєднуються глобальні стандарти, державна політика та локальні ініціативи. І саме така взаємодія забезпечує стійкість системи — навіть під час атак, евакуацій та нових хвиль переміщень.

Локалізація: коли українські організації стають не лише виконавцями, а лідерами

Однією з найважливіших тенденцій останніх років є локалізація гуманітарного реагування.

Це означає, що українські громадські організації перестають бути лише «партнерами з реалізації» і стають повноцінними суб’єктами, які формують політику, стандарти, координують кластери та беруть участь у стратегічних рішеннях.

Сьогодні українські НУО вже очолюють ключові напрямки, співголовують в кластерах та робочих групах ООН, зокрема у сфері захисту від сексуальної експлуатації та насильства (PSEA). Це приклад того, як українські експерти стають носіями глобальних стандартів і водночас адаптують їх до місцевого контексту — правового, культурного, мовного.

Локалізація — це не лише про ефективність, а й про довіру.

Бо саме українські організації першими чують сигнали громади, бачать вразливі групи, розуміють контекст і можуть діяти швидко та чутливо.

PSEA: політика нульової толерантності до зловживань

PSEA (Protection from Sexual Exploitation and Abuse) — це ключовий компонент гуманітарної системи, що гарантує безпеку, гідність і права людей, які отримують допомогу.

Її основні принципи:

• Нульова толерантність до будь-яких форм сексуальної експлуатації та насильства;

• Захист постраждалих — безпека, конфіденційність, доступ до допомоги;

• Прозорі механізми скарг — гарячі лінії, скриньки, онлайн-канали, де кожна людина може повідомити про порушення;

• Навчання персоналу — обов’язкове інформування про стандарти поведінки, етичні принципи, процедури реагування;

• Справедливе розслідування — з урахуванням прав постраждалих, принципу «do no harm» і захисту свідків.

Запровадження PSEA — це не бюрократія, а етичний фундамент гуманітарної системи.

Бо допомога, що травмує, — не допомога.

Чому це важливо саме зараз

Війна створює умови для нерівності, вразливості й зловживань. Коли люди залишаються без дому, документів чи засобів до існування, будь-яка допомога набуває ціни виживання.

І саме тоді виникає ризик — коли влада, контроль над ресурсом або елементарна інформація можуть стати інструментом тиску.

PSEA — це індикатор зрілості гуманітарної системи. Він показує, наскільки спільнота готова захищати не лише життя, а й гідність, цінність, автономію людини. І водночас — наскільки організації готові бути підзвітними тим, кому допомагають.

Нині PSEA Мережа об’єднує 127 організацій, і більшість із них — це українські партнери, що формують локальне лідерство у сфері захисту: 50 українських неурядових організацій та 30 украінських благодійних фондів.

До мережі також входять 10 агентств ООН, 33 міжнародні НУО, одна організація, заснована громадою, і три інші учасники.

Що потрібно зробити далі

Система гуманітарного реагування в Україні пройшла величезний шлях — від хаосу перших місяців війни до структурованої співпраці між державою, міжнародними партнерами й українськими організаціями. Але щоб вона залишалася справді безпечною для кожного, хто звертається по допомогу, потрібно зробити кілька важливих кроків.

По-перше, продовжити розвиток локального лідерства. Українські організації мають не лише впроваджувати стандарти PSEA, а й брати участь у їхньому формуванні, щоб вони враховували наші реалії, законодавство, культуру та досвід роботи з громадами. Локальні експерти знають контекст найкраще — саме тому їхній голос має звучати гучно в усіх міжнародних дискусіях.

По-друге, забезпечити доступність інформації для людей. Кожна громада, кожен центр чи шелтер має мати зрозумілі канали, куди можна звернутися у разі порушення, — гарячі лінії, скриньки довіри, контактні особи. Люди мають не просто знати, що такі механізми існують, а відчувати, що їхній голос буде почутий, а ситуація — розглянута справедливо.

По-третє, важливо посилити відповідальність усіх учасників системи. PSEA — це не окремий документ чи тренінг, а частина культури організації. Вона має бути вплетена в кожен етап роботи — від найму персоналу до оцінки програм.

Гуманітарна допомога — це не лише про виживання. Це про гідність, справедливість і довіру.

Ми не завжди можемо повернути людям те, що вони втратили, але ми зобов’язані зробити все, щоб у пошуку допомоги вони не зазнали нових травм.

Бо справжня гуманітарна система — це не тільки ефективність, а й людяність.

І нарешті, потрібно говорити про це відверто. Лише через публічність і чесність ми зможемо зламати мовчання навколо випадків зловживань і побудувати середовище, де допомога — це синонім довіри, а не ризику. Адже допомога — це не про цифри й звіти. Це про гідність. І поки ми це пам’ятаємо — гуманітарна система в Україні залишатиметься людяною