Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.
Відразу зауважу, що дане судове рішення не стосується змін, які були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» в частині дозволу фінансовим компаніям та банківським установам звертати стягнення на майно, яке перебуває під арештами, у позасудовому порядку. Але буде корисно тим, хто стикається з іпотекодержателями не фінансовими компаніями або зі зверненням стягнення на іпотеку до моменту, коли вищезазначений Закон вступив в силу.
03.04.2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 755/5072/17. Предметом судового розгляду було визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора (нотаріуса) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна на яке було звернуто стягнення за статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто, перереєстровано за іпотекодержателем. Однією з підстав позову було те, що коли приватний нотаріус звертав стягнення на нерухоме майно, то предмет іпотеки перебував під обтяженнями накладеними виконавчою службою, а тому, нотаріус повинен був відмовити у проведенні реєстрації. Суд першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнив та скасував рішення про державну реєстрацію. Судові рішення були аргументовані тим, що арешт накладений на предмет іпотеки був перешкодою для здійснення перереєстрації права власності на предмет іпотеки.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою. У зв’язку з тим, що відповідачем було порушено питання судової юрисдикції, то справу передали на розгляд Великої Палати. У цій частині Постанова суду відображає вже встановлений правовий висновок, що спори щодо вчинення реєстраційних дій, які випливають з укладеного договору стосуються цивільного інтересу та підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Щодо наявності обтяжень нерухомого майна на предмет іпотеки, то Велика Палата зазначила наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону № 898-IV)
Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).
Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду підтримала дуже очевидний, але потрібний висновок щодо застосування норм права та захисту інтересів іпотекодавців.
