Амністія через покарання?

Бувають такі закони, від яких дивуєшся – це дійсно реформа чи просто піар-привід? Тому що прийнятий Радою в першому читанні у вівторок законопроєкт №5153 про податкову амністію містить суттєві недоліки. Вони не дадуть дійсно легалізувати статки та створять загрозу подальшого переслідування фізичних осіб, які добровільно підуть на декларування активів і сплатять одноразовий збір до бюджету.

На папері законопроєкт має стимулювати детінізацію доходів та підвищити податкову культуру громадян. З реальністю є численні проблеми.

1. Найбільшою вадою є те, що за змістом закон дає підстави для запровадження так званого «нульового декларування» практично для усіх громадян та стосовно усіх активів. Тобто без різниці, набуті такі активи з порушенням законодавства чи ні. Хоча насправді закон мав би поширюватись виключно на обмежене коло фізичних осіб, які здійснили раніше порушення податкового законодавства. Що це – свідоме застосування принципу «презумпції винуватості» до всіх громадян? Чи неякісна робота тих, хто фізично писав законопроєкт?

2. Законопроєкт створює ризики для сумлінних платників податків. За ним можна кваліфікувати легально отримані активи (гроші, власність) як такі, що набуті з порушенням податкового та іншого законодавства. Тобто не дивлячись на те, що з таких активів податки вже сплачені. Тому виникає загроза їхнього повторного оподаткування!

3. Ставка оподаткування надто висока – 5%. А ставка для капіталів, що знаходяться за межами України, ще вище – 9%. Це є абсурдом, оскільки цілком очевидно, що для повернення виведених за роки незалежності закордон активів, необхідно якщо не преференції, то, як мінімум, однакову ставку. Для порівняння: податкова амністія в Італії у 2001–2002 рр. передбачала оподаткування задекларованого на рівні 2,5%, незалежно від країни місцезнаходження статків. Цю реформу вважають успішною, адже було виведено з «тіні» понад 60 млрд євро активів.

4. В законопроєкті відсутні серйозні законодавчі гарантії щодо подальшого непереслідування (кримінального або, адміністративного) осіб, що скористалися можливістю податкової амністії, а також гарантії конфіденційності інформації.

5. Ще одне зауваження – «криміналізація» готівки. За змістом законопроєкту усі готівкові кошти автоматично вважаються такими, що набуті з порушенням законодавства і з них не сплачені податки. Це нісенітниця, тому що в Україні не існує заборони щодо зберігання коштів у готівковій формі. Не можна ще раз оподаткувати відкладену з зарплатні чи дивідендів готівку!

6. Дивиною є виключення із потенційних учасників процесу чиновників та народних депутатів, які працювали або працюють на посадах після 1 січня 2010 року. З одного боку, є певна логіка – ці особи подають декларації в обов’язковому порядку. Проте із урахуванням рівня довіри до чиновників та депутатів, такий підхід може викликати звинувачення у нерівних умовах і несправедливості щодо переважного загалу громадян.

Наостанок хочу зауважити, що такі реформи – податкова амністія, амністія капіталів, «нульове декларування» – мають сенс виключно за умови попереднього усунення причин, які стимулювали ухилення від сплати податків та зборів. Тобто реформа системи оподаткування доходів фізичних осіб має передувати, або щонайменше відбуватись одночасно із «амністією». А це законопроєкт №5153 не передбачає.