Секвестр, пандемія коронавірусу та фінансування аграрної науки

Нехтування наукою загрожує продовольчій безпеці та потягне за собою остаточне руйнування матеріально-технічної бази досліджень та спричинить нову хвилю відтоку талановитих кадрів.

Нині країна опинилась на порозі політичної, економічної і соціальної криз, які значно посилює спалах пандемії коронавірусу. І уже зараз потрібно шукати осмислені шляхи виходу з цієї непростої ситуації, де пріоритет має належати вітчизняній науці.  

Поставши перед новими небезпеками народ України сподівається на адекватні дії щодо подолання негативних соціальних та економічних наслідків пандемії, як це роблять урядовці інших держав. Лише один приклад. Уряд Німеччини прийняв рішення додатково виділити 750 млрд євро для пом'якшення наслідків від спалаху коронавірусу, з яких частина спрямовується на наукові дослідження й науковий супровід. Уряд України, навпаки пропонує забрати у вітчизняної науки навіть той мізер, який був закладений у бюджеті на 2020 рік. Чому мізер, бо минулого року середня заробітна плата одного науковця по мережі науково-дослідних інститутів аграрного спрямування становила 4100 грн, що навіть менше мінімально встановленого рівня. Більшу частину року науковці працювали на півставки, а то й менше. І причина тому – лише вдумайтесь – 200 млн грн. із передбачених Мінфіном 429,34 млн. грн. на аграрну науку було знято та спрямовано на програму „Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво нових, реконструкцію та капітальний ремонт існуючих спортивних п’ятдисятиметрових та двадцятип’ятиметрових басейнів”. Через це та у зв’язку з фінансовими труднощами попередніх періодів розпочався масовий відтік найталановитіших кадрів з наукових установ системи НААН, у т. ч. за закордон та інші галузі економіки. Створилася загроза виконанню державного замовлення та головне – втрати наукового потенціалу країни. На відновлення якого потребуються десятки років наполегливої праці та значні інтелектуальні й матеріальні ресурси, що ляжуть на плечі майбутніх поколінь.

Цього року українську аграрну науку очікує таке ж урізання. Через секвестр бюджету видатки планують скоротити на 200 млн грн, залишивши фактично половину від запланованого обсягу і це на 3,5 тис. наукових працівників, що працюють у чотирьох десятках наукових інститутів в різних куточках України.  Як правило – це сільська місцевість, де знайти роботу завжди було важко, а сьогодні практично неможливо. Тож звільнені працівники наукових установ в умовах економічної кризи можуть опинитися  в районних центрах зайнятості. Одночасно зменшаться надходження ЄСВ і збільшаться витрати соціальних фондів. Хтось це порахував? Адже за умов збереження фінансування майже половина згаданої суми автоматично повертається назад до бюджету у формі податків і зборів.

Щоб розуміти порядок цифр і те, багато це чи мало урізання на науку 200 млн грн. порівняємо: утримання апарату ВРУ у 2020 році обійдеться в 2,03 млрд грн, господарсько-фінансового департаменту секретаріату КМУ – 3,6 млрд грн, Мінекономрозвитку – 8,9 млрд грн. Тобто, це у 18 разів менше,  ніж піде на утримання апарату КМУ та у 44 – Мінекономрозвитку.

Ризик таких намірів у тому, що інститути не зможуть відмовитися від наукових програм, чи скоротити їх кількість попри можливі проблеми з фінансуванням Чому? Цей рік є завершальним за більшістю фундаментальних і прикладних досліджень, а от вплинути на терміни оформлення й подачі заключних звітів та підготовку й закладку нових дослідів, однозначно зможе. Тут варто зауважити, що дослідження ведуться за такими пріоритетними напрямами, як: фізіологія та генетика рослин; методи генетичної інженерії; нанотехнології і наноматеріали в галузях мікробіології, вірусології та у ветеринарній медицині; проблеми кріобіології і кріомедицини; розроблення і удосконалення методів діагностики та профілактики хвороб рослин і тварин; сільськогосподарська біотехнологія; розроблення методів раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля в агропромисловому виробництві; нові технології в галузях АПК в умовах зміни клімату, агроінженерії та ін. В окремих інститутах є лабораторії, які не можна закрити навіть на один день, бо така зупинка призведе до втрати цінних лабораторних зразків, загибелі живих мікроорганізмів над розробкою яких вчені працювали десятиліттями і які не мають аналогів у світі. Зокрема таким прикладом може слугувати Інститут продовольчих ресурсів, який працює з живими біокультурами, чи Інститут сільськогосподарської мікробіології.

А тепер давайте спробуємо дати відповідь на запитання, чи потрібна нам аграрна наука і оцінити важливість роботи наукових установ на кількох прикладах. Частка посівів, зайнятих сортами Національної академії аграрних наук від загальної посівної площі в Україні, становить щодо сої – 70%, пшениці ярої та озимої – 75–80%, ячменю ярого та озимого – 80%, жита – 95%, проса, гречки та рису – близько 100%.

У системі НААН насінництво ведеться у 46 наукових установах, 135 дослідних господарствах по 550 сортах і гібридах 87 сільськогосподарських культур. Щорічно виробляється понад 5 тис. тонн добазового насіння первинних ланок, 60 тис. тонн базового насіння, 1,1 тис. тонн батьківських форм гібридів кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, сорго, 70–80 тонн насіння овочевих та понад 100 тонн баштанних культур, 20 тис. тонн базового насіння картоплі, 1,5 млн штук саджанців плодових культур, 1,5 млн шт. саджанців винограду, а також насіння та саджанців інших культур.

Руйнування вітчизняної системи селекції та насінництва призведе до критичної експансії на внутрішньому ринку наукоємної продукції іноземного походження, що суттєво посилить і без того значну  імпортозалежність нашої країни. При подальшому зменшенні державної підтримки вітчизняної селекції, у т. ч. й наукових аграрних установ, імпорт іноземного насіння в країну зросте втричі, – до 1,5 млрд. доларів щорічно та повністю витіснить вітчизняні сортові ресурси з ринку насіння й садівного матеріалу.

Майже 80 % сільськогосподарських тварин в Україні – це тварини, які виведені вітчизняними селекціонерами. Те ж саме стосується й інших науково-прикладних досліджень у сферах ветеринарії, мікробіології, переробки тощо і особливої ваги вони набувають в умовах глобальних кліматичних змін та в умовах подолання наслідків пандемії коронавірусу.

Адже людство у такі часи може відмовитись від дорогих автівок, коштовностей, престижної нерухомості і навіть гаджетів, але потреба у продовольстві буде лише зростати. Це загальносвітовий тренд. І тут зарадити може лише аграрний сектор та агроекономічна наука.

Без перебільшення нехтування наукою загрожує продовольчій безпеці громадян нашої держави, як ланцюгова реакція потягне за собою остаточне руйнування матеріально-технічної бази досліджень та спричинить нову хвилю відтоку талановитих молодих наукових кадрів.

Для тих, хто через свій вік і брак освіти не розуміє глибини проблеми нагадаю, що кошти виділені на науку обертаються в середині країни – це наші робочі місця, наші податки, наша додана вартість, наша купівельна спроможність, наша віра в державу та її гідне майбутнє в світі. Знищивши вітчизняну науку – ми все це втрачаємо, а окремі напрями можливо безповоротно. І як яскравий приклад того лише на насінництві ми втрачатимемо 1,5 млрд дол. щорічно, посилюючи імпортозалежність нашої країни та сприяючи при цьому створенню робочих місць та доданої вартості, але вже не в Україні, а за її межами! Виникає риторичне запитання, кому вигідний такий сценарій розвитку? Думаю додаткові коментарі будуть зайвими!

З урахування викладеного та важливості науки як фундаменту для цивілізованого поступу суспільства, повторюся. Фінансування аграрної науки, варто зберегти у повному обсязі, оскільки від результатів її діяльності значною мірою залежатиме те, наскільки безболісно ми зможемо адаптуватися до нових пандемій та інших глобальних викликів, які досить гостро стоять перед людством уже сьогодні і на превеликий жаль значною мірою підсилюватимуться в майбутньому.