Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

Сокровенне

Наш любий і чарівний красень, французький бульдог Арчі, неперевершений та знаменитий пес- футболіст і чудесний чотирилапий, безхвостий спортсмен, якого знає через ці його цнотливості добра частина уважних жителів одного з районів столиці, повернувся на весняно-літні свої канікули до сільської місцини, де живеться і дихається йому нині ще привільніше, вільготніше, ніж у Києві. Прибув він, готовий де своїх основних життєвих обов’язків -- женихань і продовження свого собачого роду. Оскільки все, на жаль, ніяк не знайдеться йому, красуні, котра б привела від нього йому, і нам, відповідно, подібних чотирилапих розумників і вродливців. Пора б уже, позаяк незабаром нашому вихованцю виповниться вже 4,5 роки, і весь цей час топче він поруч із нами ряст… Одне слово, у нього якраз нині чудовий продуктивний вік для продовження його племені-роду. Тим паче, що виплеканий він на дорідних спеціальних повноцінних кормах, сформований у щоденних життєвих тренуваннях нашою дружньою сім’єю. Усе він знає, все розуміє. Таке враження, що ось-ось наш палевий вухань заговорить по-людськи…

А з м’ячем він поводиться, до речі, як ніхто із собак. Хто у парку чи на стадіоні, де займаємось ми фактично щоденно, побачить наші вправи, обов’язково зачудується, зупиниться, навіть поаплодує. Арчі вельми картинно, артистично і віртуозно приймає м’ячика на голову, а потім чотири, а то й п’ять разів може підбивати його над собою, усе розганяючи до неймовірної швидкість переміщення на майданчику. Такого точно не вміє ніхто. Ну, справжній вам Кріштіано Рональдо чи сам аргентинець Леонель Мессі… Тонкий умілець.
Мене часто запитують: хто його, мовляв, навчив такій техніці володіння м’ячем. Та ніхто, він сам цьому навчився, постійно працюючи з малою гумовою кулею. Митець самоучка!
Тільки ж погляньте, який наш красень француз мускулястий і атлетичний, завдяки своїм регулярним вправам з м’ячем. Хто бажає отримати подібне відбірне потомство, має подібної дітородної породи паняночку – пишіть до мого привату, станемо сватами…
Що найбільше полюбляє Арчі, наш одомашнений француз золотавого полиску, то як усіх, мабуть, хлопчаків-парубчаків його цікавого віку, насамперед захоплюють подорожі. Він надзвичайно боготворить – кататися. Взимку з гірки на санчатах. Щоб аж дух забивало. В Києві – на тролейбусі. Загалом – на авто, ліфтом, а ось як зараз, у селі, – на садовій тачанці. Він уже не раз, сказати б, здолав відстані зі столиці до Львова, на Волинь, на Вінниччину. Щоправда, на великих маршрутах у дорозі засинає. Тривала їзда його, сказати б, заколисує. Але це все йому завжди до шмиги. А ось про наші прокатанки у тролейбусі варто, мабуть, повідати окремо…
Коли ми спускаємось ліфтом у нашій висотці, при виході він має уважно глянути на мене. Це означає, мій чотирилапий друг справляється про те, куди прямуємо. Я йому кажу, до прикладу – ‘’м’яч’’, або ''футбол'', він на виході повертає ліворуч. Знає, куди прямувати на вигульний майданчик. Але іноді я промовляю: ‘’тролейбус’’. Мій Арчі бере круто праворуч і біжить на транспортну зупинку. Там я даю йому команду – ‘’стрибай!’’ Він вмощується на сидінні зупинки, я примощуюся поруч із ним і ми починаємо очікувати на тролейбус потрібного маршруту. Він зовсім не реагує на автобуси. А ось тільки з’явиться тролейбус з довгими рогами над дахом, мій пес починає нервово поглядати на мене. Аж поки я не скажу або ‘’наш’’, або ‘’короткий’’. Він знає, що треба стрибати з сидіння і зайняти чергу для того, щоб зайти до салону.
Арчі в обіймах нової весни

Арчі в обіймах нової весни.

‘’Короткий’’, щоб було зрозуміло, це маршрут транспортного засобу. Наші тролейбуси під одним номером рухаються по великому і малому тролейбуснму колу. ‘’Довгим’’ шляхом ми з Арчі не користуємось, оскільки часто в Києві оголошуються повітряні тривоги і потоки громадського транспорту зупиняються. От заїдеш таким тролейбусом ‘’Д’’ у самий центр столиці, а в проклятій Білорусі цієї миту злетять з аеродрому московитські Міги з ‘’Кинджалами’’ під крилами, пасажирське обслуговування у нашій столиці чомусь (я цього ніяк не зрозумію, чому саме?) зупиняється. І ця пауза може тривати і чотири, і п’ять годин поспіль. (Поки вороги наші не налітаються у себе над лісами і полями!) Пішки дістатися додому занадто далеко, і сидіти десь виглядаючи відбою тривоги теж зовсім не зручно. А ‘’короткий’’ маршрут, це наша надумана прокатанка з тим, що ми свою висотку ледве не з усієї дистанції бачимо. Якщо тривога й трапиться будь-коли, ми вийшли з тролейбуса і попрямували додому навпростець… Свіжих собак і сук зустрінемо. Для Арчі явно цікава забава.
Коли ж ми заходимо до тролейбуса, Арчі швиденько вибирає місце біля великого вікна. Стриб, і вже зайняв для нас місцину. Посувається, щоб вмостився я, а вже тоді геть забирається на руки. Повертається до шибки. Упирається в неї своїм мокрим і холодним носом і на все дивиться, як у кіно. Аж поки нам не доведеться виходити на протилежному боці нашої вулиці, навпроти рідного будинку, описавши тролейбусне коло по місту. Арчі глибоко передихає і відривається від вікна…
А тут, у домашньому саду, як бачите, сімейний екіпаж для парадного фаетонного виїзду на прогулянку Арчі готовий. На м’якому ходу.
Чекаємо пропозицій для продовження родинної династії…
ФОТО Тетяни Горобець.
Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи