Топонімом по москофільству

Авжеж, невимовно радію. Адже протягом трьох останніх років, упродовж яких тривала запекла боротьба з українофобами, котрих на диво виявилося, ох як багато!, мені довелося опублікувати на різних Інтернет ресурсах — у Фейсбуці, у кількох моїх блогах, у тому числі і на платформі росіянського «Еха Москви», звісно ж, до початку москво-української війни, де з українських журналістів і письменників друкувався тільки я один, у різноманітних газетах і журналах розмістити загалом розмістити аж 46 (!) публіцистиичних статтей про українського патріота і розповсюджувача української мови та культури пана Чикаленка. Три з них видрукував в своїй крайній книзі ’’Не проспімо, браття, ВОЛЮ’’ (2021 року видання).

Так що і справді є чому радіти. Тому добра мені новина прилетіла фактично під нічну подушку. Щиро й сердечно дякую, друзі! Як і всім вам також, хто підтримував мою ідею з топонімом Євгена Чикаленка у центрі столиці, дорогі мої читачі. Гарно засипати з доброю новиною в обнімку…