Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Кому нам кланятись.

Ось уже три тижні ходжу, шукаю… внутрішньої злості в собі, а її немає. Бо ж для того, щоб написати гнівний блог, треба, принаймні, бути сердитим. А тут усе не складається. Самі лише хі-ха-ха та хо-хо-хо! За що, звісно, Слава Господу Богу. А тут же ж треба грізно, ще й пристукнути кулаком до столу. Мовляв, ви мені, хохли прокляті, не займайтесь дурницями. Тримайтеся купки і правильно, дуже правильно голосуйте віртуально. Якщо хочете мати і свою державу, і тримати хвіст револьвером…
Йдеться про діда нашого – Євгена Чикаленка. Людину, котра віддала на вівтар України усе, чим була багата – щедрі землі, маєтки, гаї, ставки і випаси, худобу, буквально всі кошти, які мали його рід і династія, випускаючи першу в Україні україномовну газету «РАДА», видаючи для книгозбірень, словники, книги для українців, фінансуючи за свій кошт життя і діяльність Мих. Коцюбинського, Ол. Кандиби (Олеся), Бор. Грінчека, надаючи економічну підтримку Івану Франку, Мик. Лисенку, Серг. Єфремову і багатьом-багатьом іншим кращим синам і дочкам нашого роду-племені. Спорудивши у Львові Академічний будинок, насправді великий і просторий гуртожиток для бідних студентів, насамперед із східних, правобережних українських земель за 25 000 карбованців. Аби зрозуміло було, що це таке двадцять п’ять тищ було на початку минулого століття, поясню на пальцях. Тієї пори, коли відбувалися ці події, найкраща корова на ринку коштувала максимально 8-9 карбованців. Значить, Євген Чикаленко, як азіатський факір, витягнув з кишені і віддав на поталу нашої української нації череду із 3 000 якнайкращих корів. Таке високопродуктивне стадо в Україні не мав жоден крупний колгосп чи радгосп. А це, наш щирий благодійник, не роздумуючи, віддав людям!
Ось що таке на життєвій практиці великого мецената означало: треба Україну любити не до глибини душі. Душі й мілкими бувають. А до глибини своїх сімейних кишень…
Я стою за те, що пам’ятник Євгену Харламповичу Чикаленку, вдатному українському поміщику, щедросільному меценату, який все своє багатство віддав на розвиток української мови, літератури, просвітительства, бо сам особисто написав і видав, п’ять років поспіль переконуючи вищих імперських чинів у Московітський столиці, щоб надали право на друк його творів українською мовою для розвитку освіти селян декількох сільськогосподарських енциклопедій, має стояти у центрі Києва. Там де височів колись гранітний постамент Леніну – навпроти Бессарабського ринку. На початку Хрещатика, по дорозі до сивого Дніпра-Славутича!
Я переконую всіх у цьому ось уже з 2014 року. Народ, політики, ті, хто мав би бути уважним до таких ідей, уперто мовчать, не реагують. Або слухають, що називається, спиною. Мовляв, ти поп***и… Не інакше сказати - повні ідіоти. Худоба, котрої так легко позбавлявся Чикаленко ще сто років тому. А ось коли б я написав, що давайте там поставимо монумент московиту Муравйову, котрий після Крут залив Київ кров’ю українців, о, такі, хто б кинувся підтримати цю ідею, їй-право, знайшлися б чимало. Таких, хто шукає щастя на протиукраїнській хвилі, нині чомусь особливо, багато. Гадюччя це щедро родить. Завжди готові вознести вони на постамент слави в нашій державі ворогів українства – фокіна, бузину чи самого кума найстрашнішого нашого ворога із Кремля – тут би зашевелилися б і грошики б на це зашелестіли. А чому таке відбувається?
Та тому, що наші вкраїнці це найбільш хитродзьобі чи ще нижче опустіть оцінку цих фіґлі-міґлів. Вони завжди і в усьому бажають залишитися осторонь. Не втручатися. Всякчас, мовляв, є, знайдуться такі, котрим більше треба. Ось нехай вони йдуть попереду, а ми якось збоку. На відстані. Скраю…
Справді, подібні, кому таке пече, є, я таких знаю. Народний депутат України кількох попередніх скликань Юрій Васильович Гнаткевич, з роду-племені порядних і людяних волинян, створив у столиці просвітницький центр імені Євгена Чикаленка. Ця група славних киян бореться за те, щоб занести на мапу Києва ім’я неперевершеного мецената, письменника-публіциста, великого патріота України. Одначе, добитися цього ніяк не може. На перешкоді інфантильність, байдужість, якась мало зрозуміла апатія киян-українців. І не лише мешканців столиці…
Ю. Гнаткевич і його команда вела широку агітаційно-роз’яснювальну роботу за те, щоб площу Льва Толстого і вулицю його імені, що примикає до цього майдану в Києві перейменувати на ім’я благодійника і українського активіста Євгена Чикаленка. Арґумент їхнього поступу був цілком виправданий: в українській столиці загалом є аж шість (!) (чуєте – ШІСТЬ!) вулиць, прощ, провулків, станцій метро імені росіянина Льва Толстого, а Чикаленка – жодного!!!
Для порівняння чи довідки:
Москва спромоглася лише на невеличку затрапезну вуличку Льва Толстого, українці, як повні, невиліковні придурки з усіх сил тримаються за шість топонімів на карті Києва. Поїдьте по містах і селах України – тисячі і тисячі вулиць, площ, провулків імені жителя Ясної поляни з-під Тули. А ось імені українця з великої літери Євгена Чикаленка, котрий життя поклав за незалежну Україну, за розквіт нашої мови, культури – не знайдете жодного! Це що також, якість недолугі, кінські чи швидше за все свинячі «приколи». І тут хоч сядь та й плач. Хто ви, люди, яких дід Євген навчив рідної мови, кому виплекав українську літературу і музику? Невже повні дурні?

Уроки життя: і таке лобне місце довго порожнім не буває...

Такі речі, для прийняття, начебто, остаточного рішення щодо перейменування топонімів столиці виносяться на голосування на сайт Київської міської державної адміністрації. Але я переконаний, що то давно окупована московськими баригами-айтішниками шарманка, на якій вони грають, буцімто, на цимбалах. Кілька голосувань показали, що там і близько нічого не стає до перемоги святого нашого українця. Там нині замість Льва Толстого занеси прізвище Шойгу, Прилєпіна, Мотороли, і воно набере більше голосів за Чикаленка, Сергія Єфремова, Євгена Онацького, сержанта Ярослава Журавля – наших відчайдушних і безсмертних патріотів.
Горстка дерзновенних людей, побратимів Юрія Гнаткевича, не падаючи духом у своїй затятій боротьбі за просування імені великого українського мецената і патріота на мапу столиці, відшукала новий об’єкт для перейменування, в рамках виконання закону України про декомунізацію. Вони пропонують парк радянського льотчика Валерія Чкалова (знаходиться у середмісті Києва на вулиці Олеся Гончара), якому сталіністи влаштували смертельну аварію ще у першій половині тридцятих років минулого століття, перейменувати на парк Євгена Чикаленка. Чудова ідея.
Нині триває голосування на сайті КМДА. Але, як інформує Юрій Васильович, кияни і жителі України, котрі (УВАГА!!!) також мають право брати участь у висловлені своєї думки щодо зміни топоніму на мапі столиці, висловлюються занадто скромно. Справу знову губить банальне ледарство, байдужість. Я б навіть сказав – банальна тупість наших людей. Вони, як завжди гадають, що все їм принесуть на чашечці. За них усе зроблять інші – ХТОСЬ!. Ні, пані й панове, більше такого немає і не буде. Радянська лафа вже давно скінчилася. Все потрібно відстоювати самотужки, за все українське, де повне засилля московських ворогів, треба боротися. Щоденно і всерйоз!
З попередньої статті на подібну тему щодо голосування за топонім українця Євгена Чикаленка на мапі столиці, повторюю закінчення, де Юрій Гнаткевич пояснює, як потрібно голосувати на сайті КМДА. Ще є час, щоб кожен, хто бажає висловитись за великого мецената і письменника Чикаленка, позаяк голосування(НЕ ЗАБУВАЙО ПРО ЦЕ!) триватиме до 1 жовтня цього року.
«Звертаємося до українців з двома проханнями:
Перше – просимо проголосувати за перейменування скверу, що, зауважимо, технічно зробити непросто. Для цього треба спочатку зайти на сайт forum.kyivcity.gov.ua та зареєструватися учасником обговорення. Сайт починається двома текстами, які називаються «Громадське обговорення…….» та «Реєстрація».
Для реєстрації вимагається заповнення довгої анкети з фіксацією пароля. Тут дуже важливо зберегти терпіння. Через кілька днів адміністрація сайту вивчить анкету та зареєструє нового учасника обговорення, а на тексті «Обговорення…» відкриються два віконечка: «так» і «ні».
Друге: особливо просимо надіслати це наше звернення всім своїм фейсбучним друзям та знайомим, електронну пошту яких маєте, і які могли б проголосувати «так».
Важливо і їх попросити зробити те саме, аби наше звернення дійшло до всіх українських патріотів. Адже однією з причин, чому Лев Толстой, який має у Києві аж шість топонімів, не «поступився» бодай одним топонімом Чикаленку, була та обставина, що багато киян нічого не знали про таке обговорення на сайті КМДА, тоді як всі проросійські сайти, а нардеп Вадим Рабінович через свої телеканали активно мобілізували прихильників «русского мира».
Крім того, громадське обговорення на сайті forum.kyivcity.gov.ua вже почалося і триватиме до 1-ого жовтня цього року. Начебто з одного ком’пютера можна зареєструватися і проголосувати двом особам.
Дякую за позицію і підтримку.
Юрій Гнаткевич».

Одне слово, кому хочеться стати господарем у Києві, найкоротший шлях до крісла хазяїна столиці - через спорудження величного пам'ятника щирому українцю і меценату багатьох добрих справ Євгену Чикаленку.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net