Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
13.07.2016 10:22

Учень Рєпіна і подвиг його вдови Лідії Шульги

Московіти, їх передовий загін - скажені сталіністи, замордували, замучили тисячі й тисячі українців, серед них людей, які складали цвіт нашої нації. Сьогодні ці люди, завдяки пошукам активістів, повертаються в нашу пам`ять постатями з вирію. Ось іще одне т

            Якби ви знали, милі мої друзі-читачі, яке це неймовірно високе, п’янке щастя повертати своєму рідному українському народові забуті імена синів та дочок, котрі свого часу всі свої сили, знання, розум, віддавали Україні, але під силою обставин, насамперед рукотворних, в образі комуно-фашистських сталіністів, невиправдано опинилися нині в камені забуття. Приміром, нинішнього року я повернув із вирію постать доктора права зі Львівщини, поліглота, невиправдано забутого на Батьківщині Романа Йосифовича Домбчевського та його дружини, львівської, за тим нью-йоркської  журналістки Ірини/Ірени. Про них та їхні неймовірно складні людські долі, загублені історією на різних берегах світового океану, можна прочитати і в Вікіпедії, і, зізнаюся, я нині прагну до того, щоб вже найближчим часом можна було ознайомитись у новій моїй книзі «Постаті з вирію», яка вже підготовлена до друку.

                Тепер ось хочу значно розширити знання українців про славетного нашого земляка, художника, учня Валентина Сєрова та Іллі Рєпіна, селянського сина з-під Золотоноші Іллі Шульги.

                За моїм розумінням Ілля Максимович Шульга справжній геній землі української, художник найвищого світового рівня, але потрапив у немилість до радянської влади за те, що свого часу  навчався своєму мистецтву у російських Москві і Петербурзі, а ось усе своє життя розмовляв виключно рідною мовою Шевченка, позаяк був його земляком, викладав у Київському мистецькому інституті тільки українською, малював виключно лише українців, героїв козаччини, гайдамацьких повстань, навідріз відмовився довести до творчого фіналу картину, замовлену владою про приїзд до Києва «визначних діячів» того часу Петровського та Косіора, котрих буцімто бурхливо зустрічає люд Києва, за що був фактично знищений – і фізично, і як митець. Величезну колекцію його картин розпорошили.

                Від тих варварських подій поминуло без малого вісімдесят літ, але ім’я Іллі Шульги тільки маленьким краєчком повернулося до свого народу. Історія його життя та творчості фактично викреслена з історії України. Бо ще передвоєнні «вожді» заповіли йому творче забуття. І, на превеликий жаль, треба визнати, що ті самодурні настанови запеклих ворогів української нації чомусь збуваються й по нині. Ось загляньте, будь ласка, просто зараз таки до Вікіпедії, нашої Інтернет енциклопедії, що ви там дізнаєтесь про художника? Та майже нічого. Мало що відомо, де навчався, як виходив на творчу дорогу, які відомі картини створив, чим вони знамениті. Більше того, згадується, що художник замолоду закінчив Київську малювальну школу Миколи Муршка, а ось серед знаменитих випускників цього закладу прізвища Шульги якраз і  немає. Не відомо, де навіть помер художник та якого числа це сталося. Тому я вирішив заповнити цю інформаційну прогалину в ніші славних митців нашого великого народу. Мені довелося перекидати гори архівів преси української діаспори. Ось що з цього вийшло.

                Мистецька школа Мурашка

                Ілля Шульга народився посередині літа 1878 року в убогій бідняцькій родині села Кропивна під Золотоношею, що належало тоді до Полтавської губернії, тепер воно входить до складу Черкаської області.

Хист маляра в допитливому хлопчині яскраво проявився на одинадцятому році життя. Спочатку він здивував усіх здатністю в точності передати зображення з картин, малюнків, а згодом  витончені дива природи в реальності відтворити на папері і полотні. Друзі батька, розуміючи, що це може бути Божим даром, допомогли хлопчину віддати до художньої майстерні в Києві. Одначе, замість навчання, Ілля виконував різноманітну чорнову роботу: тер фарбу, розносив виготовлені замовлення. Таке становище не приносило хлопчині задоволення, бо він прагнне день при дні малювати, створювати свої картини, - пейзажі, або ж портрети, і тому наймається на роботу підмайстром до австрійського митця Де-Ольма, котрий якраз практикував тоді у Києві. Роботи для нього на новому місці було небагато, і підліток, маючи певні заробітки і вільний час, влаштовується  на навчання до мистецької (її ще називають малювальною) школи Миколи Мурашка. Вона стала його справжньою професійною академією.

В учнях Сєрова і Коровіна

За два роки І. Шульга закінчив навчання в школі Мурашка, і на зароблені гроші, 1899 року, відправився до Москви. Там успішно склав іспити і вступив на навчання до мистецької школи під назвою «Живопису, архітектури та будівництва» (ЖАБ). Навчався винятково добре. З предметів рисунку і живопису був першим учнем школи, через це був незабаром звільнений від потреби оплачувати за навчання до кінця учбового процесу. В школі ЖАБ викладали знамениті художники Серов, Касаткін, Пастернак, Коровін, Архіпов. Усі вони часто хвалили роботи І. Шульги, водночас і вказували на неточності, ділилися секретами майстерності передачі тонів і напівтонів, проекції світла, техніки відтворення тих, чи інших предметів на полотні. Шульга був винятково послушним учнем, йому не потрібно було нагадувати про якісь там хиби чи упущення в роботі.

Наука від Іллі Рєпіна

Шко­лу живопису закінчив Ілля Шуль­га 1903 р. з відзнакою і двома срібними медалями. В тому ж році почав учитися у Петербурзькій Ім­ператорській Академії Мис­тецтв, у майстерні славетного художника Іллі Рєпіна. Підбадьорюючи молодого майстра, знаменитий художник, траплялося, жартома казав: «Не забувай, що у художньому мистецтві є тільки два Іллі – це я, і ти…» Напевне, то були пророчі слова для українця.

За блискуче виконану дипломну роботу, картину „Козаки пішли", Шульга 1909 року з рук земляка-українця Іллі Рєпіна одержав звання „вільного мистця".

Подільський цикл творчості

З 1910 року дипломований художник Ілля Шульга поселився у Вінниці. Сюди він прибув з дружиною та дочкою. Тут він уперше серйозно почав захоплюватися світло­вими зображальними ефектами в мистецтві написання картин.  Сонце, світло, тіні, так і переливаються в його художніх полотнах того часу, додаючи колориту, реальності зображуваному світові: „Зелене свято", „Подруги в хаті", „Рідна , хата", „Водяний млин", „Вінницька Старогородська церква", „Малі хутори„, „Старовинна жидівська Єрусалинка„ й інших. Характерні глибоко історичні та соціально-побутові деталі, додатково і характерно вирізняють українську історичну тематику. В своїх творах він широко змальовував і героїчне українське минуле, як: „В'їзд Хмельницького до Киє­ва", „Козаки пішли", „Переїзд полков­ника Джеджелія через село Кропивну". „Дорошенко в засланні", „Козача розвідка", „Мазепа" та інші. Частина цих праць виставлялися на виставках у Києві, Вінниці, Харкові, Москві.

1919 року Ілля Шульга переїздить до Золотоноші. Наполегливо працюючи над технікою зображення, до тонкощів відпрацьовує малю­вання портретів та пейзажів, в яких переважали світляні контрасти. В Золотоноші І. Шульга написав картини: „Шевченко на етю­дах", „Мати". „Діти на перелазі". 1928 року художник переїхав до Києва, до якого рвалася його душа, як до знаменитого мистецького центру.

Професор Київського мистецького інституту

1934 року в Києві відбулася чергова виставка художніх робіт Іллі Шульги. Відвідувачі, начальство були в захопленні. Особливо від портретних робіт митця: «П.К. Саксаганський», «М.К Зеров», «Автопортрет», «Пані з трояндою». Високо були оцінені також картини «Діти», «Хлопчик над водою», «На капусті», «Діди». Преса відмічає особливий талант художника до реального зображення дійсності, вміння віднайти найяскравіші деталі, котрі найбільше характеризують час, місце дії, особистість героїв. Як ось, скажімо, сцену в його рідному селі Кропивна. Вулицею біля стародавньої церкви їдуть на конях коза­ки. Це вертається з походу кропнвнянський полковник Джеджелій, котрий народився і виріс у цьо­му селі за часів гетьмана Богдана Хмельницького. Весь сільський люд зустрічає героїв. Малий хлопчина подає одному з козаків кухоль води. Усе настільки природно зображено, що всі, хто не бачив цю картину, довго не міг відірвати очей від неї. Позаяк тут, що називається, «грає» кожна деталь, кожен штрих, несучи певне смислове навантаження.

Іллі Шульзі пропонують посаду професора в Київському мистецькому інституті. Йому є ще передати учням. Він з головою поринув у роботу з підготовки молодих митців.

Смерть у пересильній тюрмі

1937 року художник Шульга зі своїми полотнами займає чільне місце на виставці робіт під гаслом «Квітуча Україна». Про нього знову співають дифірамби творці партійної преси. Щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі», вона й нині зберігається в Національному художньому музеї. Ще столичні партійні газети писали, що з «великим натхненням відомий                художник, учень В. Сєрова та І. Рєпіна працює над картиною про радісну зустріч українських вождів Г. Петровського та С. Косіора з трудовим народом Радянської України…» Прочитавши цей газетний єлой, художник назавжди відклав пензлі від цієї роботи. Його єство перечило проти партійно-чиновницької замовності в мистецтві, ще більшу відразу викликала нездорова публічність його творчості. Він заявив, що такої картини, яку йому наказали виготовити, не буде. Вона померла.  Шульзі кілька разів нагадували про те, що народ начебто чекає на його шедевр. Він просто посилав гінців з високих кабінетів подалі, твердо казав, що немає натхнення малювати партійних бонз. Це противно його духу вільного митця.

Терпець влади обірвався занадто швидко.  1 березня 1938-го Іллю Максимовича зненацька заарештовують. Йому НКВС «шиє» традиційне для тієї пори - український буржуазний націоналізм, поклоніння перед закордонним мистецтвом, шпигунство і тому подібне. В кримінальній справі його постійно називають «мазепівцем», тому, що розмовляє лише українською, в своїх картинах зображає лише українців, героїзує козаччину та гетьманівщину, коліївщину. Вирок був швидкий і такий же бездарне недолугий: за три місяці після затримання його вже засудили на сім літ таборів. На початку 1939 року дружина Іллі Максимовича Лідія Шульга отримала повідомлення, що її чоловік помер у пересильній тюрмі Петропавловська 19 грудня 1938 року.

Подвиг Лідії Шульги

На початку вересня 1941 року, коли німці жорстоко й немилосердно бомбили Київ, готуючись його остаточно захопити, дружина покійного вже художника Іллі Шульги Лідія, з допомогою двох музейних робітників завершувала ревізію робіт чоловіка. На обліку виявилося 564 роботи. Вона відібрала з них близько сотні найцінніших полотен. Їх запакували за всіма вимогами пересилки. Лідія Шульга вирішила вивезти їх. Але, зверніть увагу, не в радянський тил, як робили те всі, а назустріч німецькій армаді, на Захід. Вона була, як і її талановитий чоловік, реалістка і добре розуміла, що таке радянська влада і її репресивний апарат. Як він гнобить і розправляється з неугодними. Прикладом жорстокості було саме безпричинне зниження самого художника, який знаходився в повному розквіті творчих сил.

Уже ніхто не дослідить, як вона з цією величезною поклажею через декілька років дісталася аж за океан, в далеке містечко США у Північній Америці, - Боулдер.  Лідія Шульга довезла туди трохи більше шістдесяти картин. За доставку поклажі змушена була розплачуватися художніми шедеврами. Іншими словами, шлях із Києва до містечка у штаті Колорадо вона, образно кажучи, застелила картинами свого чоловіка. Але врятувала найцінніше з доробку Іллі Шульги. Вважається, що майже тисячу картин художника тоді залишилося в СРСР, розійшлося поміж людьми. Але де вони, хто їх де бачив? Напевне, все так би сталося й з усією рештою цієї рідкісної колекції, яку Л. Шульга вивезла з України. Тому подвиг Лідії Шульги, можливо, не менш вартісний за талановиту працю самого художника. Українська діаспора США зуміла зберегти для світу, для людей виняткові твори геніального українця Іллі Шульги – учня Валентина Сєрова, Костянтина Коровіна, Абрама Архіпова, Леоніда Пастернака і, звичайно ж, самого Іллі Рєпіна.

Діаспора береже пам`ять художника, чому ж осторонь Україна?

Яким був українець Ілля Шульга? У жовтні 1955 року щоденна україномовна газета «Свобода», яка з 1893 року безперервно видається в США, подала репортаж Ст. Левченко з квартири, де жила вдова Лідія Шульга і де зберігалися вивезені з України полотна художника. В ньому, зокрема, говорилося: «Я підійшла ближче і стада оглядати   портрет гарного чоловіка в чорному одязі. Шля­хетні риси обличчя, темні очі, буйне сиваве волосся, витончені пальці рук. Палітра в лівій руці, чорний одяг, все це творило незвичайну, гар­монійну цілість. І здавалося мені, що немов живий пан, з глибоким, розумним поглядом, начебто по­блажливо підсміхнувся під вусом з мого здивування, ко­ли ввічлива пані Шульга по­яснила: „Це автопортрет мого чоловіка". Ще один автопортрет художника у шапці і свиті, висів на протилежній стіні…»    

Тут же знаходився і портрет самої Лідії Шульги. Датований він 1906 роком, себто написаний ще під час навчання Іллі Шульги в художній академії І. Рєпіна. Читаємо: «… портрет витрима­ний в ніжному, пастилевому кольорнті. Молода- жінка ди­виться на світ поважно, дещо сумо­вито, великими сірими очима. Якась ніби грайлива усмішка застигла на устах, у рухах невеличка китиця цільних, привабних квітів. І усміх жінки і бліді кольори квітів, овіяні ледве помітною мелянхолією, чимсь нерозгаданим…»

Після цієї публікації газети «Свобода», де розповідалося про нужденну історію спадщини знаменитого українського художника, котра з такими труднощами, під бомбами і обстрілами вивезена з Києва, тепер її фактично ніхто не бачить, вона пилиться в тісному схроні, американська діаспора почала збирати кошти на відкриття галереї Іллі Шульги. І така згодом була відкрита в містечку, де мешкає понад сто тисяч американців, переважно молодого віку. Тут третина мешканців – студенти. А саме місто визнано одним із найкращих місць для мешкання в США.

Леонід Шульга це ще одна яскрава постать із вирію, яка загубилася там з вини жахливого московітського і комуністичних режимів, які несамовито гнобив українців століттями на Богом даній нашій землі. Не забуваймо цього.  

 

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net