Чую дзвонить телефон: мабуть, знову Путін…

     Коли двоє щодоби воркують по телефону, підслуховувати, як мінімум, непристойно. Але в даному випадку йдеться не про закоханих, а про засекречені діалоги... повелителів.  Бо ж такими насправді є учасники якихось таємних гутірок Володимир Путін та Петро Порошенко. І якщо кремлівський вождь, як справжній диктатор, у своїй країні всі остаточні рішення приймає особисто, а всі їх тут же беруть до безумовного виконання під козирок, то пан Порошенко є главою парламентсько-президентської держави і перш, ніж в унісон московітському наполеончику мав би, відповідно до Конституції, окремі рішення приймати не без порад з урядом та парламентом. А тут буцімто умови війни ставлять його перед фактом, коли доводиться розпоряджатися, так би сказати, з коліс. І ми ризикуємо вже невдовзі отримати точну копію рашівського повелителя. Адже відомо, апетит приходить під час трапези…

    До чого це призвело вже нині, добре видно хоч би з того, що наразі маємо. Зовнішньополітичне відомство, за ідеєю головний двигун у пору бранних дій міжнародного рівня, до прикладу, виявилося геть виведеним з формування державної політики на зарубіжному фарватері. Міністерство закордонних справ перетворилося у млин без води, у парусник без щогл. Його повністю замінив один чоловік – Петро Порошенко. Там хоч заклеюй вікна, розпускай чиновників. Міністр Клімкін має повноваження і голос лише на виголошування подяк своїм колегам за підтримку позиції України під час різних самітів та конференцій. Навіть на переговорах у Мінську державу представляв не він, не його урядники, а пенсіонер Л. Кучма, якого більша частина суспільства сприймає, як колишнього сатрапа з придушення демократії і свободи слова, людину, котру потрібно щонайменше серйозно допитати за певні нібито замовні кримінальні діяння.

  Одне слово, політика телефонного ексклюзиву все одно, що офіційні державні перговори у діда на колодках...

        Відтак, ми здобули: формалізували ДНР та ЛНР, зняли офіційне покривало з фата моргани коротуна під назвою «Новорассєя». Сформували ще під одним, східним черевом України зону бойових терористичних дій на кшталт Придністров’я. Мало нам 405 кілометрів тираспольської прикордонної біди, на додачу ще й донецький гнійний чиряк. І якщо в південному кагібістському мішку мешкає лише 505 тисяч громадян, то тут явно в рази більше.  І найстрашніше – нормалізували діалог, нехай і через уста кремлівського шизофреника, щодо нібито утворення особливого територіального формування, чи від’єднання від України території в межах Донецької і Луганської областей.

    За великим рахунком – це ще одна анексія, і цього разу вже Донбасу. Мені здається, що навіть главі державі має бути заборонено обговорювати подібні територіальні теми. І навіть у люб’язних бесідах з кремлівським співбесідником. Бо як стверджує владика Філарет у того вселився біс, а світ практично визнав це. Сатана завжди медом слова намазує, а ріже по живому…

     І тому мені особисто щодалі стає страшніше при кожному новому вербального контакті  цих правителів, не менше, як від чергового прориву нової російської броньованої армади вкупі з «Градами» і «Осами» через наші ніким не контрольовані кордони. Ніхто й нічого не знає, що нас очікує вже сьогодні і завтра. Всю політику держави зведено до рівня настроїв, які складуться на віртуальному рівні під час чергового телефонного рандиву.

    А тим часом їхній пришелепуватий «руській мір» невблаганний. У нього завжди одне на думці, сформульоване у цих неофіційних рядках:

Не надо хлеба нам, и сосисок,
Не надо масла, и молока,
Всего не надо, - вот целый список, -
Скорее, Путин, введи войска!   

Рассея-матушка, - что не ясно? -
Давай-ка, Запад весь разъе...ашь!
А мы поддержим, на всё согласны, -
С голодным брюхом, - зато #Крымнаш. 
 
Пусть будем нищими, с грязной дупой, -
Зато империя - на века,
И хрен с Америкой, хрен с Европой, -
Скорее, Путин, введи войска! 

     Заспокоїти нас не може навіть така публікація у «Московском комсомольце», яке поставила на вуха весь московітський бомонд. Читайте тут.