Гроші в трубі: чому іноземний капітал тихо заходить в українські ПСГ

Поки ми боїмося блекаутів, західні фонди рахують прибутки в українських сховищах

Поки медіапростір живе від одного графіку відключень до іншого, в кабінетах європейських та американських інвестфондів відбувається зовсім інша розмова. Там не обговорюють купівлю генераторів. Там рахують спреди.

Як адвокат, що супроводжує вихід західних енерготрейдерів на український ринок, я бачу чіткий тренд лютого 2026 року: страх змінився розрахунком.

Якщо у 2024-му іноземці запитували "Чи безпечно фізично?", то сьогодні питання звучить інакше: "Як юридично оформити 'Митний склад', щоб не платити ПДВ в Європі?".

Ось три неочевидні тренди енергоринку України, які зараз генерують основний прибуток для професійних гравців, але залишаються "за кадром" для широкого загалу.

1. Газовий "офшор" посеред Європи

Парадокс: під час війни Україна залишається найпривабливішим місцем для зберігання газу в Європі. І справа не в патріотизмі, а в математиці.

Режим "Митного складу" дозволяє іноземним компаніям зберігати газ в українських ПСГ до 1095 днів без сплати митних платежів та ПДВ.

Для трейдера з Лондона чи Відня це означає фантастичну річ: він може купити газ на спотовому ринку влітку (коли ціна падає), "запаркувати" його в Україні без податкового навантаження, а взимку продати назад в ЄС або на внутрішній ринок, сплативши лише за зберігання.

Поки європейські оператори вводять додаткові збори (як німецький neutrality charge у минулому році), українська труба пропонує чисту "інфраструктурну альфу". Ті, хто зрозумів це раніше, вже фіксують ROI, який неможливо отримати на стабільних ринках.

2. "Зелений паспорт" дорожчий за товар

У 2026 році поняття "просто електроенергія" зникає. Ринок розділився на "сірий" (звичайна генерація) та "зелений" (відновлювальні джерела).

Європейська директива RED III створила ситуацію, коли супровідні документи на енергію (Гарантії Походження - GoO) можуть формувати левову частку маржі. Експорт біометану чи сонячної енергії з України до ЄС - це вже не питання фізичної труби чи дроту. Це питання юридичної архітектури.

Якщо ви не можете довести "стійкість" (sustainability) кожного мегавата згідно з європейськими аудиторськими стандартами, ви продаєте Mercedes за ціною металобрухту. Мої клієнти зараз інвестують не стільки в залізо, скільки в комплаєнс - у те, щоб їхній енергетичний продукт мав бездоганний юридичний "паспорт" для ринку Франкфурта чи Відня.

3. Страхування як інструмент, а не панацея

Ми звикли чути про страхування воєнних ризиків від DFC чи MIGA як про щось недосяжне. Але правда в тому, що цей механізм працює. Проблема в іншому - у "домашній роботі" українського бізнесу.

Американські інституції не страхують "схеми". Коли до мене приходить інвестор із запитом на страхування від DFC, ми починаємо не із заповнення заявки, а з корпоративної "чистки". Прозора структура власності (UBO), відсутність токсичних зв'язків, дотримання стандартів FCPA (закон США про корупцію за кордоном) - це вхідний квиток.

Ті, хто пройшов цей шлях, отримують доступ до капіталу вартістю в рази нижче, ніж локальні кредити. Війна навчила бізнес, що безпека активу - це не паркан з охороною, а правильно складений міжнародний договір та страховий поліс.

Висновок

Енергетика України 2026 року - це вже не про виживання. Це про високоінтелектуальний бізнес, де юрист і трейдер працюють в одній зв'язці.

Іноземний капітал заходить тихо. Він не пише гнівних постів у Facebook про відключення. Він бронює потужності перетину, орендує сховища і наймає фахівців, які вміють читати регламенти ENTSO-E в оригіналі.

Можливо, час і українському бізнесу подивитися на енергетику не як на проблему, а як на інструмент. Бо поки ми чекаємо "кращих часів", спреди на ринку забирають ті, хто готовий працювати в наявних реаліях.