Три способи уникнути дефолту за рахунок Росії

Дуже тішився вчора з новини про те, що Україна нарешті приєднується до всього світового співтовариства у боротьбі із суб'єктом (поки що) міжнародних відносин, який поводить себе абсолютно неадекватно Світовому порядку, що склався близько 25 років тому.

Іде мова про застосування щодо Російської Федерації санкцій, аналогічним тим, що прийняті щодо РФ з боку ЄС та США.

Ознайомившись із вищевказаним повідомленням про подання Уряду до РНБО щодо впровадження санкцій щодо РФ, я звернув увагу на дану тезу - "Кабмін пропонує заборонити виведення за межі України капіталу юридичним особам-резидентам РФ держформи власності і юрособам з часткою статутного капіталу у власності РФ, які підтримали військову агресію щодо України, тероризм і окупацію частини України". І це вже цікаво, адже після цього зверхні заяви Лаврова про те, що "РФ ПОКИ не вимагає дострокового погашення українських бондів на суму 3 млрд дол." - вже не такі страхітливі. А звідси можна навіть розробити три юридичні механізми, як Україні вислизнути з-під російської боргової сокири:

1. Варіант "Facepalm" - власне, найпростіший механізм, що випливає із вищезгаданої заяви Президента і розпорядження Уряду, заборона виведення капіталу до Росії.

От пішов процес, і російські держателі українських облігацій (рос. банки із держ.часткою в акціонерах, чи такі, що працюють в Криму, чи які іншим чином "засвітились" в підтримці сепаратистів, чи такі, що фігурують в санкціях ЄС або США) подають вимогу про дострокове погашення цінних паперів.

Далі включається РНБО і дає розпорядження заблокувати платіж російській стороні на підставі Занону "про санкції", та відповідних конкретизованих механізмів їх застосування (заборона виведення капіталів з України в Росію). Формальний привід є, а далі - хай подають до суду, того ж Гаагського, де МінЮст РФ вже судиться зараз із іншого приводу, про який йтиметься нижче.

2. Варіант "Trollface". Арешт по майнових претензіях внаслідок окупації Криму та руйнувань на Донбасі.

Клопотання позивача української сторони (ніби МінЮст) до РФ в судових процесах по позовах в ЄСПЛ щодо Криму, про арешт в забезпечення наявного позову по претензіям на суму в 1,2 трлн.дол. - всіх боргових зобов'язань з боку України щодо Росії. 

Якщо не вийде в ЄСПЛ, то можна і в будь-якому українському суді першої інстанції. Якщо забракне духу це зробити МінФіну то варто це робити будь якій громадські організації чи навіть громадянину. Причому тут є додаткові плюси, проблема вислизає з-під відповідальності держави - Яценюк і Яресько можуть сказати "ми ніби і не проти погасити зобов'язання, але тут така справа, платіж заблоковано..."

3. Варіант "Pokerface". Дати відсудити український борг на користь стороннього позивача до РФ (якщо вже платити - то будь-кому, лише б не Російському Воєнторгу).

Якщо вже не вдається блокувати пряме погашення російському держателю облігацій, то робимо "хід конем", і звертаємось до позивачів ЮКОСа до РФ, які зараз полюватимуть за активами Росії за кордоном, для конфіскації ними належних за виплатою коштів на свою користь у зв'язку із невизнанням рішення Гаагського суду, та натякаємо, що вони можуть накласти арешт на належні за виплатою Росії кошти, а для зручності вивести їх на якийсь окремий казначейський чи банківський рахунок. 

І нехай ці кошти, поки Росія буде судитись із GML (позивачем - акціонером ЮКОСа) і оспорювати це рішення, полежать в нас, далі працюють на наш бюджет. Або оперативно домовитись про реструктуризацію, погасивши за рішенням суду (мировою, арбітражем) і розпорядженням МінФіна наші ОВДП російських держателів, і передавши новоемітовані стороні GML. У крайньому випадку можна і віддати, не реструктуризовуючи, але краще не виводити такі кошти із нашої фінансової системи.

Третій варіант виглядає найбільш "чистим" - наша держава вигодить взагалі "сухою з води" - виплата зобов'язань блокується міжнародними судами, впливу на яких в нас взагалі мінімум можливого.

Звичайно досить дивно, що найзацікавлена в припиненні агресії сторона - Україна, вводить санкції мало не остання в світі, причому в той самий час вимагає від усіх інших партнерів бути суворішими, жорсткішими і т.ін. Але менше з тим, краще пізно, ніж ніколи. Нарешті, є ознаки "залізних шарів", та так-сяк механізмів, хай і нешаблонних, контр-тиску на агресора.