Країні потрібен таміфлю. Три забутих уроки епідемії свинячого грипу

Літак з пасажирами з далекого Вуханя наче відчинив двері до пекла. Як у середньовіччі: громадяни готові шукати відьом і спалювати їх у вогні.

По всій країні люди збуджені і знервовані. Слід чесно визнати, одна з важливих причин, чому так сталося, – урядовці провалили комунікації. Комунікації, пов’язані як зі спалахом коронавірусу, так і з поверненням українців, які були в епіцентрі цього спалаху. Але зараз важливіше зрозуміти інше: що з цією кризою робити далі?

Свинячий грип

Відповіді на питання «Як заспокоїти людей?» частково можна знайти, якщо згадати, як ми пережили інформаційну епідемію наприкінці 2009 року. Тоді в Україні було зареєстровано випадки так званого свинячого грипу – H1N1. Як і зараз, урядовці дочекалися поки все стане погано і тільки після цього почали щось робити. Звісно, 10 років тому соцмережі були не такими поширеними і паніка приходила повільніше.

Цілком очевидно, що час для старту потужної інформаційної кампанії про «1. загрози; 2. як вберегтися; 3. і що ми, урядовці зробимо, щоб усіх вас вберегти» давно минув. Такі кампанії треба починати не тоді, коли вже багато тижнів усі читають заголовки про «СМЕРТЕЛЬНИЙ ВІРУС З КИТАЮ!» (погугліть, до речі). А набагато раніше. У випадку з коронавірусом ідеальний час для старту потужної кампанії був наприкінці січня. Тобто, одразу після того, як Всесвітня організація охорони здоров'я попередила про небезпечність коронавірусу. 

Сильна рука в білому халаті

Отже, час, коли людям можна було раціонально щось пояснити, минув. Але завжди є можливість провести комунікаційну кампанію, яка апелюватиме до емоцій. Якщо проводити аналогії: уявіть, що до вас прийшла п’ятирічна дитина, яка злякалася бабайки. Як розумієте, розказувати їй, що бабайки насправді не існує – це марна справа. Краще міцно обійняти дитину і сказати, що все буде добре. Якраз у кризі десятирічної давності є два моменти, на які точно не зайвим було б подивитися нинішнім урядовцям.

Юлія Тимошенко зразка 2009 року – це прем’єр-міністр у медичній масці. Треба віддати їй належне, вона чи не найкраще з українських політиків відчуває настрої людей. Тоді, у листопаді 2009 року, вона об’їжджала лікарні, проводила екстрені наради, запускала гарячі лінії і роздавала догані тим, хто виявляв недостатній героїзм у боротьбі з загрозою. Така ж «сильна рука в білому» потрібна й зараз. 

Чарівна пігулка

Досі пам’ятаю ці кадри: ніч, Бориспіль, злітна смуга, транспортний АН-12, який прилетів зі Швейцарії. Урядовці разом з Юлією Тимошенко зустрічають препарат Таміфлю. Наскільки б цинічно це не звучало, але історія з доставкою в Україну дивовижної пігулки дала багатьом українцям надію: усе буде добре, бо усе під контролем, це не якась невідома чума, свинячий грип можна здолати. Трошки подібної магії не завадило б і зараз.

Щоб було зрозуміло, в жодному разі не йдеться про медичні протоколи. Що могло б додати магії? Наприклад перевірка того, наскільки лікарні готові до прийому хворих на коронавірус. Таку перевірку треба проводити у форматі серіалу. Щодня влаштовувати наради з відвідуванням лікарень у різних регіонах. Важливо, щоб усі були в медичних масках і білих халатах. А також, щоб лікарі постійно казали, що все під контролем. 

Що далі?

Великий респект журналістам каналу «Україна» і особисто Саші Махову, який зміг потрапити на борт літака, що евакуював українців з Вуханя. Картинка зсередини карантину – це найкраща пігулка від того невігластва, у яке зараз, здається, впало чи не пів країни.

Загалом суспільний інтерес до коронавіруса – це також і шанс. Шанс розказати українцям, що прекрасна профілактика проти грипу і ГРВІ – це мити руки і провітрювати приміщення. А коли коронавірус почне відступати, з’явиться ще й чудова можливість нагадати, що вже багато років в Україні  панує епідемія туберкульозу і ВІЛ. А у 2019 країна також стала одним зі світових лідерів за захворюваністю на кір.