Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації

Державне регулювання у сфері молодіжної політики є складним і водночас важливим питанням.

Успішність цієї політики залежить від спроможності суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських впливів у зазначеній сфері. Враховуючи тенденцію до зростання відкритості, прозорості та громадської участі в процесі вироблення та реалізації молодіжної політики, а також в здійсненні управління нею, роль суспільної складової значно зростає. Події, які відбулися в Україні 2014 р. і продовжуються зараз, характеризуються піднесенням громадянської зрілості населення. Внаслідок цього загострилися проблеми національно-патріотичного виховання, внутрішнього переміщення, забезпечення житлом вимушено переміщених молодих осіб; військової мобілізації та участі молоді у військових операціях; адаптації молоді після демобілізації з зони бойових дій, соціалізації молодих людей, які отримали інвалідність під час проведення  антитерористичної операції та операції об’єднаних сил; внутрішньої та зовнішньої міграції молоді; особливо еміграції молоді. Адже з 11,2 мільйонів молодих людей, що наразі проживають в Україні, 43,5% так чи інакше замислюються про еміграцію[1]. Головною причиною еміграції молоді люди вважають незадовільний рівень життя вдома та можливість отримувати вищу заробітну плату за кордоном. Окрім того, управлінські рішення щодо молодіжної політики приймаються головним чином у залежності від політичної кон’юнктури в суспільстві. Тим не менше, молодь перестала сприйматися як пасивний об’єкт управління, а перетворюється на рівноправного партнера органів влади.

Питання молодіжної політики досліджувались багатьма українськими фахівцями у галузі державного управління, зокрема у роботі В. Баглика розглянуто проблеми молодіжної політики держави, яка є не лише одним із пріоритетних напрямів державної політики, але й визначальним чинником розвитку багатьох соціально-економічних і політичних процесів життя.

У кількох роботах В. Мотречко висвітлюються проблеми, що виникають у державному управлінні молодіжною політикою країн Європейського союзу, пропонуються рекомендації, які можуть бути використані для реалізації молодіжної політики в Україні, визначено напрями адаптації на місцевому рівні в Україні задля реалізації державної молодіжної політики та вирішення проблем молоді.

Євроінтеграційний курс України орієнтує на детальне дослідження досвіду європейських країн задля пошуку орієнтирів для подальшого розвитку молодіжної політики. Визначенню та вирішенню її проблем сприяє системне дослідження європейського досвіду реалізації молодіжної політики.

З точки зору участі представництва молодіжного сектора і способів координації молодіжної політики, особливостей відповідного молодіжного законодавства, розвинені країни Європи можна класифікувати за трьома категоріями:

– з розвинутим молодіжним сектором: така молодіжна політика концентрується в чітко визначених, домінуючих молодіжних секторах (Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія);

– з обмеженим молодіжним сектором: молодіжна політика частково здійснюється спеціалізованими молодіжними та традиційними секторами управління – такими, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я та ін. (Нідерланди, Франція, Бельгія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія);

– без спеціального молодіжного сектора, де молодіжна політика розподіляється поміж традиційними секторам та не має явно вираженого центру прийняття рішень  (Великобританія, Ісландія, Італія, Данія).

Аналізуючи сучасний стан організації діяльності органів влади у сфері реалізації державної молодіжної політики в Україні, за рівнем реалізації молодіжну політику можна поділити на:

національний (загальнодержавний);

регіональний (обласний та районний);

місцевий рівні.

– загальнодержавний рівень – центральні органи виконавчої влади (Міністерство молоді та спорту України, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до повноважень яких відносяться окремі повноваження у сфері молодіжної політики, зокрема Міністерство освіти та науки України, Міністерство соціальної політики України тощо);

– регіональний рівень – місцеві органи державної виконавчої влади зі своїми структурними підрозділами по роботі з молоддю;

– місцевий рівень – органи місцевого самоврядування, їх виконкоми в особі спеціалізованих структурних підрозділів, соціальні служби для молоді (у т.ч. центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді), молодіжні установи.

Своєрідність процесу формування й реалізації державної молодіжної  політики в умовах децентралізації полягає в тому, що як інститутам влади, так і громадянському суспільству необхідно враховувати регіональні особливості,  історичні цінності та  традиції кожного регіону у роботі з молоддю, а також сучасні потреби молодих громадян, суспільства і держави з урахуванням євроінтеграційного курсу України.

Відповідно до цих потреб у грудні 2017 р. Міністерство молоді та спорту України представило модель реалізації молодіжної політики на рівні об’єднаних територіальних громад,  де важливим елементом є необхідність створення підрозділу з реалізації молодіжної політики  в об’єднаних територіальних громадах. Однак, як свідчать дані поточних звітів, фінансової спроможності для створення окремого структурного підрозділу в об’єднаних територіальних громадах здебільшого не вистачає, тому виникає потреба поєднання молодіжного напряму з іншими. Так, спостерігається тенденція до створення департаментів гуманітарного розвитку, до яких, окрім молодіжних, входять ще й управління соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, культури та спорту. Такий стан речей призводить до суперечливих результатів. З одного боку,  ця функціональна інтеграція може розширювати координаційні зв’язки між відповідними напрямами та спрощувати взаємодію відповідних структур. Але, з іншого, відсутність вузькопрофільного структурного підрозділу зменшує значимість відповідного напряму, й може негативно позначатись на якості проведених заходів, фінансуванні та стані кадрового забезпечення.

З ініціативи Асоціації міст України розроблено примірні положення структурних підрозділів міської (селищної, сільської) ради, у тому числі відділу освіти, молоді та спорту. Але, це типове положення виокремлює освіту, як пріоритет забезпечення захисту прав та інтересів дітей. Тобто, робота з молоддю не визначена одним із напрямів діяльності виконкомів. Для реалізації молодіжної політики, робота з молоддю має стати одним із пріоритетних напрямів роботи місцевих органів виконавчої влади.

Аналізуючи реалії України, можна звернутись до фінської практики, де діють  Молодіжні комісії (Молодіжні ради), які можуть стати тим органом, через який молодь  матиме змогу активно залучатися до державно-управлінської діяльності. Нещодавно, 14 січня 2019 р., Міністерство молоді та спорті України розробило типове положення про молодіжні ради. Там, у якійсь мірі, враховано досвід Фінляндії щодо створення молодіжних рад на зразок молодіжних комісій у Фінляндії. Створення молодіжних рад  сприятиме перетворенню їх з органів дорадчого характеру в структури з реальними управлінськими повноваженнями. Запрацював також веб-сайт з покроковою інструкцією для створення та запуску молодіжних рад у малих громадах за посиланням: http://youthcouncil.com.ua/.

Одним із варіантів забезпечення балансу державних і громадських впливів у молодіжному середовищі є розроблення та прийняття на регіональному рівні місцевих цільових молодіжних програм, де до реалізації молодіжної політики, подібно до німецької практики, залучають одночасно і органи влади і широкі суспільні кола та молодіжні організації. До прикладу, у 2016 р. була прийнята Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2016 – 2020 рр. (далі – Державна програма). Там, з-поміж інших векторів окремий акцент зроблено на «посиленні ролі молоді у суспільно-політичному житті держави та становленні її як одного із ключових суб’єктів державної політики у молодіжній сфері», що відповідає основним викликам сучасності та євроінтеграційним намірам України, приділено окрему увагу категорії молоді, що постраждала від подій в Криму та Донбасі тощо. Відповідно до Державної програми у Чернівецькій області розроблено та прийнято Комплексну програму молодіжної політики у Чернівецькі області на 2016 – 2020 рр. (далі – Комплексна програма), з аналогічними пріоритетними напрямками її реалізації.

Одним із дієвих засобів у процесі розробки місцевих цільових програм, зокрема пов’язаних із вирішенням питань молоді, є проведення соціологічних опитувань цієї цільової групи, з метою з’ясування їх потреб. Управлінням молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації перед розробленням та прийняттям Комплексної програми, проводилось соціологічне опитування «Молодь Буковини» серед молоді  особистим (face to face) покроковим інтерв’ю за місцем проживання респондентів. За результатами опитування молодь у регіоні досить впевнена у собі та у власному майбутньому, спираючись в основному на підтримку батьків та віру у власні сили. Варто зазначити, що переважна більшість молоді мають вищу освіту, у непоодиноких випадках мають дві і більше вищих освіт. Окрім того, молодь обирає здоровий спосіб життя, більше 75% молоді  не палить та активно займаються спортом. На думку молоді, держава повинна проявляти підтримку молоді саме в забезпеченні першого робочого місця, у відкритті своєї власної справи та пільгового кредиту, у розширенні пільг.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, сільські/селищні/міські ради, об’єднані територіальні громади зобов’язані формувати державну молодіжну інфраструктуру, підтримувати та фінансувати, створювати молодіжні центри, сприяти молодіжній роботі, оцінювати її ефективність тощо. Молодіжна політика в громаді повинна охоплювати усі сфери відповідальності по роботі з молоддю (освіта, працевлаштування та розвиток підприємництва, культурний розвиток, соціальний захист тощо) та передбачати використання існуючих установ/закладів або формування нової структури, якщо її немає з урахуванням функцій різних відповідальних суб’єктів на місцевому рівні. Організація молодіжної роботи на рівні громади передбачає врахування усіх наявних ресурсів та налагодження взаємодії між спеціалістами різних сфер діяльності та залучення до співпраці представників громадського сектору та бізнесу (міжсекторальна взаємодія: влада-бізнес-громадськість). В умовах децентралізації зростає роль виконавчих комітетів об’єднаних територіальних громад у визначенні напрямів та забезпеченні реалізації молодіжної політики.

За результатами соціологічних опитувань, молодь України, незалежно від місця проживання, висловлює спільну думку про бажання брати участь у розбудові держави, свого населеного пункту чи об’єднаної територіальної громади; висловлює бачення своєї участі у розробці та впровадженні молодіжних проектів й ініціатив, самоорганізації в молодіжні ініціативні групи тощо. 

Успіх здійснення публічного управління у сфері молодіжної політики, значною мірою, залежить від дотримання основного принципу, закладеного в Європейській хартії участі молоді в громадському житті на місцевому і регіональному рівнях: жодного управлінського рішення для молоді без участі молоді. Цей принцип має бути практично втілений в життя як на загальнодержавному, так і локальному рівні публічного управління та адміністрування.

[1] Згідно з українським законодавства, під поняття «молодь» підпадають люди віком від 14 до 35 років.