Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
22.03.2019 11:36

Українські атоми

Политический эксперт, эксперт аналитической группы "Левиафан"

Українське громадянське суспільство знаходиться в великій системній кризі. Воно атомізоване і розрізнено і поки не здатне ефективно протистояти державі в рамках захисту своїх прав і інтересів.

Після Революції гідності багато хто з Українців, і я в тому числі вважав, що нарешті в Україні з’явилось громадянське суспільство, яке було ладне не тільки народжувати ідеї і створювати візії, але й ефективно їх втілювати в життя, навіть за рахунок силового протистояння з державою і ціною власних життів. Зараз хочу визнати, що я частково помилявся. Громадянське суспільство може й народилось, але не змогло справитись зі своєї історичною місією - побудовою нової України. Більше того, виявилось, що після знищення в АТО найбільш пасіорнаної його частини, громадянське суспільство в Україні переформувалось в групи, які основною своєю задачею бачили обслуговування інтересів еліт та нового умовно «прозахідного» менеджменту.

Не останню роль у цьому зіграла активність привладних клік, які розуміли загрозу для себе саме з боку громадянського суспільства, яке за право жити не в корупційному консенсусі пожертвувало життям своїх побратимів. І все відбулось, можливо і не заплановано, але як в радянському фільмі «Іван Васильович змінює професію»:

Що за галас?

Стрєльци бунтують!

Так відправте їх на війну.

Прибравши найбільш пасіонарну частину зі столиці, і послідовно перетворюючи тих хто вижив на маргінес, держава почала «націонанізовувати» осколки громадянського суспільства. Фактично  підкорюючи громадянські інституції державі, як механізму примусу.

Як і в країні, яка здійснила проти нас агресію, в Україні відбулась атомізація громадянського суспільства, тобто розвал на багато дрібних структур, організацій і об’єднань  і поділ на готових співпрацювати з владою і не готових, позбавлення його суб'єктності та самостійного значення.

Відбулось формування імітаційного громадянського суспільства, коли йде підміна понять інтересів суспільства інтересами держави із агресивною реакцію на критику тих не багатьох, які задають питання, а чи дійсно стирання меж між державою та суспільство є благом…Чи не стає в цьому випадку суспільство колонією держави.

Подобається чи ні, але громадянське суспільство народжується і живе через спротив.

Спротив державі, як бюрократичного механізму примусу, який , який доволі часто порушує закон і права громадян і суспільства. Спротив інертній частині суспільства, в якої немає ніяких ознак громадянського і громадянськості. Це конфронтація з «людиною натовпу», «сучасним масовим людиною», який іноді пасивно, а іноді агресивно готовий завжди підтримувати державу.

Спротив тій частині суспільства «общєствєнніков», яка активна, вважає себе громадянським суспільством, але при цьому працює під контролем держави і конкурує з неприйнятними для влади громадськими організаціями. Яскравий приклад конфлікт, який відбувся під час виборів в Громадську раду при Міністерстві ветеранів, коли ті хто перемогли, імовірно, через втручання в систему виборів вимагали визнати ці вибори, дійсними, тобто толерували злочину.

«Общєствєнніки» претендують на посади та гранти, які не можна отримати без плідної взаємодії з державними органами, і врешті-решт починають виконувати роль помічників держави, а не механізму громадянського контролю.

Для координації роботи з «громадскістю» влада створює свого роду «міністерства в міністерствах», коли симуляції реформ довіряють окремим департаментам створеним за грантовий кошт, при цьому держава лояльно ставиться до старої номенклатури, яка ці симуляції гасить. При цьому, вибудовуючи свою, підконтрольну «громадськість», держава наслідує незалежному громадянському суспільству, використовуючи його технології, перехоплюючи терміни і ініціативи. Для держави небезпечна самостійність. Наприклад, в волонтерах, які їздять на фронт, воно здатне побачити зерно активності, потенційно небезпечної в політичному сенсі. Його влаштовують тільки свої волонтери, перевірені на лояльність, такі як Доніки і Бірюкови. Державі не потрібні добровольці, які самовіддано підуть на смерть за Україну, державі потрібні лояльні військові, які в більшості випадків менш мотивовані, але більш лояльні.

Тому коли я чую від помічників міністрів, які нападають на диседентів із воплями, що це ретрогради і взагалі стукачі КДБ, бо не люблять Уляну Супрун, я бачу не долбойоба а лише наслідок атомізації суспільства. І коли окремі активісти на зарплатах починають казати, громадскість «за» або громадскість «проти», як знову ж таки було із ситуацією з Уляною Супрун, коли організації-грантожери почали активно розповідати, що «громадськість» за Супрун, хоча я переконаний, що ця «громадськість» абсолютно не відображає інтересів громадянського суспільства.

Особняком стоїть питання радикально консервативних груп, які формуються без допомоги держави, але їх активність направлена проти реалізації прав і свобод окремими громадянина. Адже тут є колізія між не державницькою природою і мінусовою активністю, яка направлена не на реалізацію прав, а навпаки, що суперечить вже внутрішній природі громадянського суспільства. Як на мене, якщо такі групи виступають проти реалізація прав політичних, то це не громадянське суспільство, у той час якщо проти реалізації прав цивільних чи фінансових, то це учасник діалогу всередині громадянського суспільства. Втім вважаю, що це питання ще слід більш ретельно досліджувати.

Українське громадянське суспільство знаходиться в великій системній кризі. Воно атомізоване і розрізнено і поки не здатне ефективно протистояти державі в рамках захисту своїх прав і інтересів. І на жаль, наразі шлях до його консолідації доволі довгий. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net