Патріотичне серце Шарікова

Черговий фестиваль демонстрації людської пихи та любові до ближнього, під назвою «місцеві вибори» закінчився. Із сьогоднішнього дня можна не прикидатись і говорити «електорат» замість «друзі», та  й про обіцянки також можна забути, адже одна справа, коли ти щось обіцяєш «друзям», а інша –коли безформному та не одухотвореному «електорату».

Хоча, ні, в деяких нещасливих містах буде і другий тур. Ну що ж, порадіємо за наших співгромадян, які ще трохи часу зможуть купатись в любові кандидата. Порадіймо за них.

Місцеві вибори 2015 року почались не в серпні, як дехто думає. Справжнім їх початком слід вважати довибори до Верховної Ради України у 205-му виборчому окрузі. Саме тоді фінансово-економічні групи із благословення Банкової продемонстрували, що їм начхати на Закон та будь-які правила. Підкуп, адмінтиск, продаж голосів, «каруселі» під час голосування, - все це стало візитною карткою виборчої системи України. І треба сказати, що ці вибори не підкачали. Зрив виборів у Маріуполі, Лисичанську та інших містах став відповіддю на питання чи є ефективною українська влада в захисті базового права українців на волевиявлення.

Із пояснень, чому влада виявилась на стільки неефективною, ми не почули жодного речення, яке б було більш змістовним, аніж славнозвісна заява Шарікова: «Абир, абир, абирвалг!». Раніше був винен Путін та Російська Федерація, потім були винні «цинічні бендери» та радикальні націоналісти, тепер - «Опозиційни блок».

Я далеко не симпатик цього політичного проекту, як і всіх інших, але давайте подивимось правді в очі. Вибори проходили згідно виборчого Закону, який прийнятий вже цим коаліційно-демократичним складом Парламенту. Соболєви, Лєщєнки та Луценки кричали нам з трибун, що цей закон відповідає останнім демократичним проєвропейським практикам. Кажете, погана ЦВК? Допускаю, але її персональний склад  формує Верховна Рада України за поданням Президента. Що заважало нашим вишиватникам зняти з посади Охендовського? Що заважало затвердити новий склад ЦВК? Нічого. Замість цього наш Гарант нагородив очільника ЦВК орденом Ярослава Мудрого. І орден цей був в цілому заслужений, адже адміністративний тиск та протягування «правильних» кандидатів були і на позачергових виборах до Верховної Ради України 2014 року. Але чомусь моралісти та поборники правди посоромились тоді про це говорити. Ну як же, «нові обличчя», «демократичний поступ».

Одні посоромились, а інші проковтнули. Пішли на компроміс із совістю, а тепер здивовані, що «шарікови» опинились в рай-, міськ- та облрадах. Особисто моя думка, так нам усім і треба! Ще влітку влада показала, що вона не тільки не здатна організувати чесні вибори, вона зробить все, щоб «свою ваду в чесноту обернути».

Поки що не зрозуміло, хто ж, так би мовити, переміг на цих виборах, але зрозуміло одне - влада програла. Вона більше не сприймається населенням, як ефективний механізм управління державою. Вибори, як механізм змін та покращення, знівельований.

Коли люди перестають ходити на вибори, це не значить, що їм все рівно на свою долю, просто вони починають усвідомлювати, що цей механізм обрання влади є неефективним, а єдиним шляхом не допустити шарікових до влади – це зробити насильницьку та болючу операцію, де питання крові - це вже не питання, а необхідність.