Instagram як персоналізований телевізор із треш-контентом

Рівно місяць, як відбулась так звана «голодна туса», коли багато хто дізнався, що в Україні є блогери-мільйонники і що у них є віддана і чисельна аудиторія. Напротивагу відсутності у них загальнолюдських цінностей та моралі. На жаль, історія з вечіркою виявилась більш трагічна, ніж ми думали, обговорюючи її в перші дні. Смерть керівника Львівського будинку вчених стала прямим наслідком хайпу навколо цієї історії. 

Перші дні суспільство розділилось на дві частини. Поки перші щиро обурювались самим фактом події, другі звинувачували перших в бажаннях звернути на себе увагу хайпом, що склався навколо події. Щире обурення перших було так само щиро неочевидне другим, які не розуміли, чому люди так багато говорять про, на перший погляд, тривіальний івент. 

Після смерті пана Романа, директора будинку вчених, «блогери» зняли відеоролик з вибаченнями (вибачте, я не можу писати це слово відносно них без лапок, бо я не вважаю їх блогерами, але до них, на жаль, прийнято застосовувати таке визначення). 

Суспільний резонанс трохи зменшився, проте обговорення все ж жевріли в медіа, університетських аудиторіях та приватних розмовах. Я теж сперечалась із колегами з університету щодо сили впливу цих людей на молоду аудиторію – бо ж ми працюємо з людьми, які через їх вік та патерни медіаспоживання є цільовою аудиторією цих «блогерів». Суперечки були не тривалі, проте категоричні – я щиро впевнена, що від цих «інфлюенсерів» треба триматись подалі, деякі колеги вважають, що з ними треба працювати та перевиховувати. Я утвердилась в своїй думці, подивившись недавнє інтерв’ю з однією блогеркою на YouTube – принаймні трансльовані нею цінності категорично розходяться з моїми власними та моєю «бульбашкою». 

Проте думки про природу феномену блогерів «голодної туси» мене не полишала. Я довго думала про причини популярності стужук-верби-варварука-литвин-заліска та іншого інстаграм-трешу. Час від часу підписуючись на нього (щоб розуміти, чим живе діджитал-середовище). Та потім відписуючись, бо змісту там я не бачила взагалі. Якщо згадати, що в теорії інформації є поняття шуму, яке супроводжує власне інформацію, зміст, то вони були для мене таким собі шумом – ніби є, але про що – навіть відразу й не скажеш. Такий собі діджитал-варіант пустоти, жувальної гумки, вбивання часу. 

Тим не менш, феномен інтересу до цих медіа-осіб мені продовжував бути цікавим. Я стараюсь в кожній з груп, з якими працюю в університеті, проводити невелике опитування щодо їх медіаспоживання. Я питаю, як студенти споживають контент, чи вони читають новини та як, які платформи вибирають і так далі.

 Якщо співставити патерни медіаспоживання молодої аудиторії, яка замість YouTube та телебачення й новинних сайтів вибирає в своїй більшості Instagram та TikTok, то можна провести цікаву паралель. Звісно, і в Instagram, і в TikTok є корисний контент. Але ось такі блогери-мільйонники – це продовження телевізійного трешу 90х та початку 2000х. Колись були «Просто Марія», «Багаті теж плачуть» та «Рабиня Ізаура», потім був «Дом-2», зараз – Instagram-блогери. Але популярність тих телесеріалів, які я згадала, була викликана жагою до якісного контенту (після років обмежень у вигляді «Первого канала» та «УТ-1»). Instagram сьогодні – це, з одного боку, данина моді (всі підлітки й молодь там), з іншого – елемент самовираження. А іще – це такий собі персоналізований телевізор із контентом, який кожен може обрати самостійно. І зрозуміло, що якщо в тусовці обговорюють блогерку Х та її взаємовідносини з блогером Y, то потрібно підписатися та слідкувати за їх життям, щоб розуміти, про що йдеться. 

Екран смартфону замінив телевізійний треш і ті міленіали, які сміються з бабусь, що дивляться Шустера чи серіали (на жаль, назви не приведу) нічим концептуально не відрізняються спостереженнями за життєдіяльністю без особливих сенсів, які транслюють блогери мільйонники. 

Нічого не змінилось. Змінилась лише платформа і форма тієї несмачної гумки, яка давно втратила і смак, і колір. 

Мене часом питають батьки молодших школярів та підлітків (багато хто з яких, до речі, хоче стати блогером), що робити, якщо діти споживають такий контент. Нічого. Просто обмежувати час на взаємодію з цим контентом та пропонувати альтернативу. Вони мусять перерости цей Instagram-треш і зрозуміти, що ті інфлюенсери, навіть мільйонники – це пшик, сенсів, цінностей та змісту там немає. Зрозуміти, усвідомити й вилікуватись від бажання спостерігати за цим інформаційним шумом.