Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.08.2015 07:48

Вибори-2015: пожинаємо плоди

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Як закон про місцеві вибори відбився на перебігу цьогорічної кампанії

Те, що закон про місцеві вибори має суттєві вади, не говорив тільки лінивий. Але те, як ці вади ВЖЕ відбиваються на ході кампанії, іще не аналізували. Між тим в око впадає одна суттєва річ – низька зацікавленість, зокрема, у виборах київського мера.

Я знаю, що зі мною багато хто не погодиться, але насправді до крісла столичного голови істеблішмент не проявляє очікуваного інтересу. Інакше партії виставили б на перегони найкращих бійців. Вони ж пропонують найгірших. Або – скажімо так – абсолютно ніяких.  

Як наслідок – перед теперішнім мером Віталієм Кличком запалене зелене світло. Хоча соціологія до нього й безжальна: будь-який яскравий та харизматичний кандидат здатен обійти чемпіона у другому турі, говорять дослідники електоральних симпатій. Але соціологія – соціологією, а політика – політикою. Самоусунення потенціальних конкурентів робить Кличка мером вдруге. Причому навіть без значних зусиль з його сторони.

Колись я писав про те, як шкодять містам однотурові вибори, в результаті яких мером стає кандидат з підтримкою у 10-12% голосів. Здавалось би, введення другого туру має усунути цю проблему. Але не так сталося, як гадалося. Чинний закон про вибори боляче б’є по самовисуванцям – всі преференції у боротьбі за мерське крісло віддано представникам партій. І це його величезний мінус.

Формально самовисуванець може боротися за посаду міського голови, але не може претендувати на те, аби формувати список до місцевої ради. Це означає, що в разі перемоги мер залишиться сам-на-сам зі складом міської ради, де він не матиме опертя. Але без команди у владу не ходять. Отже, якщо хочеш стати мером, для початку знайди собі транзитну партію, яка «підкине» тебе до потрібної зупинки. Або створи власну – благо, що закон таки дозволяє йти на вибори партіям-одноденкам.

Обидва варіанти є поганими – кожен по-своєму. Для початку розглянемо перший. Отож, кандидат в мери знаходиться у складі вже відомої та розкрученої партії. Які його шанси на перемогу? Без підтримки партії – жодних. Але партія може мати власні плани на найближчі вибори, які не збігаються з планами умовного кандидата.

Приміром, якщо у партії «Самопоміч» мета номер один – забезпечити комфортні перевибори у Львові для свого лідера Андрія Садового, вона домовлятиметься з іншими партіями про те, аби ті «не заважали» Садовому. В обмін на це вона «не заважатиме» перемагати Кличку у Києві. Й байдуже, що про це думають її рядові члени.

Я наводжу цей приклад недарма – схоже, що чутки про те, що Кличко та Садовий уклали між собою подібну угоду, мають під собою грунт. Інакше «Самопоміч» не висувала б на вибори не відомого і не цікавого київській публіці ресторатора Гусовського – заздалегідь непрохідного кандидата.  

Та сама ситуація і з «Батьківщиною» та «Свободою». Щодо останньої, то подейкують, що «джентльменська угода» поширилась і на «Свободу» – її керівництво дуже наполегливо «просили» зупинити невгамовного Юрія Левченка, який своїм можливим кандидуванням псує настрій Кличку. Так це чи не так, треба питати у Тягнибока, але «Свобода» поки що не назвала свого кандидата. 

«Батьківщина» ж висуває заздалегідь приреченого на провал Володимира Бондаренка. При всій повазі до пана Володимира, котрий є фаховим парламентарієм, головою фракції, керівником штабу, його теперішнє кандидування на мера – не та роль, з якою Бондаренко впорається. У 2014-му йому вдалося зайняти третє місце, бо частина електорату завжди голосує за представника влади, а він – у період між Євромайданом та виборами – й був цією самою владою. Хай навіть тимчасовою. Але за рік, що минув з тих пір, Бондаренко жодним чином не нагадував про себе, та й зараз – коли до виборів лишилося два місяці – не проводить жодної кампанії. То якими є його шанси на перемогу? Гадаю, відповідь очевидна.

Чому «Батьківщина» не хоче бодай поборотися за перемогу – мені невідомо. Але факт лишається фактом. Не бореться і «Народний фронт», проте тут бодай ясніша мотивація: за останніми даними, у парламенті може бути створена нова фракція «Солідарність», до лав якої увійде не тільки БПП та «УДАР», а й «Народний фронт». Для «НФ» з його катастрофічно обваленим рейтингом це може бути виходом: добровільно дати поглинути себе Блоку Порошенка. Раніше те саме вчинив «УДАР» – й так само з подібних міркувань.  

 З великих партій не згаданою лишилася тільки «Солідарність». Але оскільки «УДАР» став її частиною, природно, що вона не виставлятиме кандидата проти Кличка. Хоча могла б підшукати й когось більш гідного. Але вирішила зупинитися на Кличкові – ймовірно, як на найбільш слухняному та безпроблемному протеже. Складається враження, що політичні сили свідомо уникають висунення харизматичних персон – адже хтозна, чи не захочуть у майбутньому ці самі персони, пройшовши горнило виборів, «посягнути» на місце голови партії? Партійні бонзи явно віддають перевагу тому, аби оточити себе сірістю – так, принаймні, безпечніше для них самих.

Тепер щодо новостворених партій. Власне, до кінця сформованою і такою, що вже отримала реєстрацію, є партія «Укроп» Коломойського, від якої кандидуватиме Геннадій Корбан. На п’яти «Укропу» наступають більш аморфні об’єднання – різноманітні «рухи». Приміром, рух «Ми – кияни», за яким стоїть Олександр Третьяков та комбат «Азову» Андрій Білецький; рух «Рішучі громадяни» на чолі з Бориславом Березою; «Рух за реформи» з таким собі Сергієм Думчєвим у якості провідника.

Яка мета цих новоутворень? Вона є різною. Корбан на пару з «Укропом», наприклад, швидше за все, просто виводитиме з зони комфорту чинного мера, а також Порошенка, який стоїть за ним. Іншими словами – як кажуть теперішні Інтернет-користувачі – буде «тролити» їх обох. Прикметно, що віднині кожен промах, кожен «ляп» Віталія Кличка буде відкидати прикру тінь не тільки на нього самого, а й на його високого покровителя.

Решта ж участю у місцевих виборах просто інвестує у майбутнє. Розраховує на вибори парламентські, які можуть бути проведені достроково, – тому й починає свою розкрутку заздалегідь. Це також значний недолік чинного закону, адже нинішні вибори мають передусім оновити владу, а не слугувати полігоном для тих, кого в першу чергу цікавить власний піар. 

Отож, що ми маємо у сухому залишку? Усунення від реальної боротьби великих партій – це по-перше. Псевдоактивність партій малих (новостворених) – по-друге. Відсутність конкуренції – по-третє. Все ту ж совкову залежність політика від партії, з якою він пов'язаний, – по-четверте. Обмеження у можливостях гравців-одиночок – по-п’яте. З такими правилами гри ми і йдемо на вибори. Гадаю, сама гра буде геть нецікавою – адже на поле вийде тільки одна команда.  

Теги: выборы
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net