Як вбити банківську таємницю замість корупції

Аналіз наслідків проекту Антикорупційної політики

В чинному законодавстві Україні вже кілька років спостерігається тенденція до поступового розширення доступу державних органів до інформації, яка містить банківську таємницю, на письмовий запит відповідного державного органу. Заради справедливості треба сказати, що це загальносвітова тенденція для цивілізованих країн. Але в українському форматі законотворчості вона набирає дуже часто гіпертрофованих форм, які більше рухають нас до поліцейської держави, чим до дієвої боротьби із корупцією. 

Як відомо, 5 листопада Верховна рада прийняла в першому читанні законопроект №4135 "Про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки". Антикорупційна стратегія складається з чотирьох розділів. Перший розділ присвячений концепції формування антикорупційної політики в 2020-2024 роках і механізму її реалізації. Решта розділів документа містять опис проблем і стратегічних результатів, яких слід досягти для їх рішення.

Однак цей законопроект, серед іншого, передбачає створення реєстру рахунків фізичних-юридичних осіб та індивідуальних банківських сейфів. І це набуло вже достатнього резонансу в пресі. Але в чому саме полягають ризики такого реєстру адже згадаємо що вже законом від 31.10.2019 р. внесені зміни, до ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що  передбачають спрощення порядку розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю. Так, органи прокуратури України, СБУ, ДБР, Нацполіція, НАБУ, АМКУ можуть отримати на письмовий запит без рішення суду доступ до інформації про операції за рахунками осіб, включаючи інформацію про контрагентів.

У зв’язку з цим законом, Національний банк вніс відповідні зміни до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою НБУ від 14.07.2006 № 267 (зміни затверджені постановою НБУ № 13 від 31.01.2020).

Але у законопроекті № 4135 спостерігаємо продовження тенденції до розширення і спрощення доступу державних органів до банківської таємниці в доволі дивний та бездумний спосіб: створенням єдиного реєстру рахунків фізичних і юридичних осіб та індивідуальних банківських сейфів.  Безпосередній доступ до нього буде надано без рішення суду для ще більшого кола органів: НАЗК, НАБУ, САП, Нацагентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну податкову політику, державну політику у сфері митної справи, державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом.

Отже, що матимемо на практиці.

По-перше,  борючись з корупцією, законотворці створюю ще більше підстав та можливостей для корупції з боку широкого кола правоохоронних та державних органів. Про це справедливо зауважує і Головне науково-експертне управління у власному висновку до законопроекту 4135.

Цей ризик підкреслює у своєму висновку до Антикорупційної стратегії  Вища Рада правосуддя: «банківську таємницю віднесено до охоронюваних законом таємниць, і саме тому це питання потребує судового контролю. Ініціатива НАЗК отримувати поза межами судового контролю дані, що містять охоронювану законом банківську таємницю, суперечить численним нормам чинного законодавства».

Як ми вже підкреслювали,  існує  загальносвітовий тренд до розкриття інформації для державних органів, але за одночасного забезпечення прав платників податку ефективною судовою системою. Однак, у вітчизняних реаліях непоодинокі випадки зловживань повноваженнями з боку працівників відповідних державних органів. Чисельними є випадки несанкціонованого доступу до банківських скриньок, або арештів грошей на рахунках юросіб чи громадян. Тому що багато кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків (ст.212 ККУ) розпочинаються у випадках, коли явно відсутній склад відповідного злочину, а досудове розслідування може здійснюватися виключно для тиску на бізнес та вимагання неправомірної вигоди від суб’єктів підприємництва або навіть звичайних фізичних осіб.

По-друге –  держава отримає серйозні ризики для банківської системи України через стрімку втрату вкладниками інтересу до банківських послуг. Українців дійсно вже лякає тенденція поширення переліку державних органів, які мають отримувати від банків інформацію про клієнтів та значне збільшення обсягів інформації, яка розкривається банками та розмішується в нових базах даних клієнтів. Якщо дійдуть і до такого реєстру– з точністю можна спрогнозувати, що українські громадяни просто не понесуть гроші на зберігання в українські банки, а будуть або виводити в кеш, або скуповувати нерухомість (що також може створити небезпечну «бульбашку» на ринку нерухомості), або відкривати рахунки в іноземних країнах, наприклад в Прибалтиці, або в сусідніх Чехії чи Польщі. Як наслідок -  відтік вкладів з українських банків, втрати ними ліквідності та черговий «банкопад».

По-третє – збільшення шахрайств. Із законопроекту й досі не зрозуміло яка буде структура даних такого реєстру, формату доступу, обсягу даних і кола осіб, які матимуть право доступу, захищеності даних реєстру тощо. З огляду на те, що маємо шалену проблему із захистом персональних даних українців та кібербезпекою держави – можна спрогнозувати значне збільшення кібершахрайств із банківськими рахунками юридичних та фізичних осіб.   

У пп. 1 пункту 2.4.2 проекту Антикорупційної стратегії здійснення адміністрування програмного забезпечення системи декларування статків закріплюється безпосередньо за НАЗК. Дозволяється також  розміщення відповідного програмно-апаратного комплексу у його приміщеннях.  Але адміністратором програмного забезпечення може бути виключно його власник, яким НАЗК точно не буде.  І знову ж така «концентрація влади в руках» НАЗК створить серйозний корупційний ризик отримання цим органом  повного та  безконтрольного ззовні доступу до електронних матеріалів декларацій та фактичної можливості неконтрольовано коригувати дані і файли цієї системи. 

Схоже що всі ці наслідки для фінансової системи, а також корупційні ризики - почали розуміти і в НБУ. Адже ще у вересні Богдан Данилишин, голова Ради НБУ, заявляв, що  інститут банківської таємниці має перетворитися в атрибут минулого і «необхідно комплексно переглянути підходи до визначення банківської таємниці та розширити можливості не лише правоохоронних, але і податкових органів в отриманні доступу до рахунків економічних суб’єктів». Але вже з приводу методів такого «розширення», які містить  законопроект 4135, НБУ вважає, що це «нівелювання інституту банківської  таємниці. Як наслідок, це може привести до погіршення стану захисту приватної інформації і зниження довіри до банківської системи».

Дуже сумнівно, що все це  будуть розуміти турборежимні законотворці,  як  завжди, бездумно натискаючи на кнопки при голосуванні у другому читанні за законопроект 4135. Адже і наслідки – «не за горами».