Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
03.09.2014 18:27

Реформа імені Шарікова

Адвокат, правозахисник

2 вересня 2014 року народним депутатом України Власенком С.В. було зареєстровано проект Постанови про звернення до Президента України щодо ліквідації Печерського районного суду міста Києва.

Читать на русском

2 вересня 2014 року народним депутатом України Власенком С.В. було зареєстровано проект Постанови про звернення до Президента України щодо ліквідації Печерського районного суду міста Києва.  

Нові ініціативи народних обранців іноді нагадують прості до неподобства ідеі безсмертного літературного героя М.Булгакова:

— Позвольте узнать, что вы можете сказать по поводу прочитанного.

Шариков пожал плечами.

— Да не согласен я.

— С кем? С Энгельсом или с Каутским?

— С обоими, — ответил Шариков.

— Это замечательно, клянусь богом. .... А что бы вы со своей стороны могли предложить?

— Да что тут предлагать?.. А то пишут, пишут… Конгресс, немцы какие-то… Голова пухнет. Взять всё, да и поделить…

Але все ж таки спробуємо впоратися з емоціями та здійснити правовий аналіз ідеї ліквідації Печерського суду.

Зміст проекту Власенка свідчить, що у його автора відсутні елементарні знання у галузі права і реєстрація такої постанови є скоріше за все дешевою піар-акцією.

Насамперед, варто відзначити, що як причини ліквідації Печерського районного суду міста Києва у тексті проекту Постанови наведені відомості про те, що відповідний суд дискредитував себе як судова інституція, був взірцем ухвалення завідомо неправосудних рішень, такого суду не торкнулися люстраційні заходи, що стало підставою того, що на сьогоднішній день судді цього суду продовжують ухвалювати очевидно неправосудні рішення.

Перш ніж реєструвати проект Постанови з таким абсурдним обґрунтуванням його автору варто було б ознайомитися із положеннями частини 3 статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

З огляду на те, що такий перелік підстав для ліквідації суду носить вичерпний характер, наведені Власенком С.В. відомості у будь-якому разі не можуть слугувати законними підставами для ліквідації суду.

Крім того, необхідно звернути увагу і на той факт, що такий варіант ліквідації одного із районних судів міста Києва суперечитиме положенням Конституції України.

Так, відповідно до частини першої статті 125 Основного Закону України система судів загальної юрисдикції будується, зокрема, за принципом територіальності.

Принцип територіальності відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні від 12 липня 2011 року № 9-рп/2011, забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Як зауважив Конституційний Суд України у рішенні від 12 липня 2001 року № 11-рп/2001 саме адміністративно-територіальна одиниця є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» систему адміністративно-територіального устрою міста Києва складають райони у містах.

Тобто райони у місті Києві і є тими адміністративно-територіальними одиницями, що слугують просторовою основою для організації і діяльності органів судової влади.

Ситуація, коли у місті Києві у всіх його районах функціонуватимуть суди, а в Печерському районі суд буде ліквідований, призведе до суперечності із зазначеними вище позиціями Конституційного Суду України, а також погіршить доступ громадян до правосуддя.

Аналізуючи зміст положень, які Власенко С.В. пропонує включити у текст Постанови Верховної Ради України в якості причин для ліквідації суду необхідно зазначити, що у разі прийняття цього акту, Верховна Рада України фактично надасть оцінку судовим рішенням, зокрема в частині їх законності.

Використання прямо у тексті Постанови таких словосполучень як «винесення завідомо неправосудних рішень», «де виносилися неправомірні, виключно політично вмотивовані рішення» є нічим іншим як фактичним твердженням про незаконність судових рішень Печерського районного суду міста Києва, а той факт, що у проекті Постанови не виокремлюються якісь окремі випадки, а вживаються узагальнюючі поняття, створює враження про постійну протиправну діяльність суддів відповідного суду.

Свого часу Конституційний Суд України у Висновку від 16 жовтня 2002 року № 1-в/2002 зауважував, що здійснення Верховною Радою України повноважень щодо контролю за виконанням законів з боку судів суперечитиме положенням Конституції України.

У пункті 18 Рекомендації CM / Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів також зазначається, що виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

Натомість Власенко С.В. прямо пропонує, щоб парламент у своїй постанові визнав діяльність Печерського районного суду міста Києва протиправною, а його судові рішення завідомо неправосудними.

Особливо цинічним у цій ситуації виглядає використання автором проекту Постанови посилань на рішення Європейського суду з прав людини в обґрунтування існування причин для ліквідації суду.

Вважаю , що обвинувачення у проекті Постанови всіх суддів Печерського районного суду міста Києва в ухваленні завідомо неправосудних судових рішень немає нічого спільного із стандартами Європейського суду з прав людини.

Наведу лише деякі положення із практики Європейського суду з прав людини, які ілюструють зазначену ситуацію.

Так, у рішенні у справі «Леснік проти Словаччини» від 11 березня 2003 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві приватні особи мають право виступати із зауваженнями з приводу функціонування чи критикою системи здійснення правосуддя, а також службовців цієї системи. Однак такого роду критика не повинна переходити певні межі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини питання щодо меж допустимої критики неминуче набуває значення, коли на перший план виходить питання про репутацію та порушення прав інших осіб. Для врівноваження протидіючих інтересів особливе значення має той факт, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує, що особа має право вважатися невинуватою до тих пір, поки її вина не буде встановлена у законному порядку (рішення у справі «Педерсен і Бадсгард проти Данії» від 19 червня 2003 року, рішення у справі «Ворм проти Австрії» від 29 серпня 1997 року, рішення у справі «Дю Руа і Малорі проти Франції»).

Таким чином, практика обвинувачення іншої особи у вчиненні злочину вважається несумісною із практикою Європейського суду з прав людини.

Натомість народний депутат України та юрист Власенко С.В. пропонує, щоб Верховна Рада України у своїй постанові ствердила, що судді Печерського районного суду міста Києва ухвалювали завідомо неправосудні рішення, що є нічим іншим як твердженням про вчинення злочину, передбаченого статтею 375 Кримінального кодексу України. При цьому відсутні посилання на будь-які судові рішення, які набрали законної сили та якими встановлена винуватість суддів Печерського суду міста Києва у таких злочинах.

Поширення такої інформації парламентом буде прямим порушенням презумпції невинуватості. Зокрема, відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип презумпції невинуватості буде порушено, якщо заява представника держави відображає думку про те, що особа є винною у вчиненні злочину, тоді як її вину ще не доведено відповідно до закону. Цього достатньо навіть за відсутності будь-якого формального висновку для припущення, що відповідна посадова особа вважає особу винною у вчиненні злочину (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Альне де Рібемон проти Франції», «Дактарас проти Литви», «Матіяшевич проти Сербії».

Отже, аналіз відповідного проекту постанови свідчить про незнання його автором елементарних положень чинного законодавства та міжнародних стандартів у сфері судочинства.

При такому рівні професійної підготовки нещодавно призначеного членом Вищої ради юстиції Власенко С.В., стає незрозуміло як він у складі ВРЮ забезпечуватиме таку функцію як формування високопрофесійного і кваліфікованого суддівського корпусу.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]