Зберегти код нації: особистий досвід гуцулки про українську ідентичність за кордоном

Як зберегти своє українське коріння та не розчинитися в новому середовищі закордоном?

У час, коли мільйони українців змушені поїхати через війну, питання збереження національної ідентичності стало критичним. Це і мій особистий виклик — майбутнє родини та бізнесу, який я будую на українських цінностях, перебуваючи у Франції.

За даними Eurostat, понад 4,3 млн українців у ЄС отримали тимчасовий захист. Найбільше українців — у Німеччині (1 196 645 осіб), Польщі (992 505) та Чехії (378 420). Для багатьох це вже не тимчасовий прихисток, а нове життя в іншій культурі. Як зберегти своє коріння та не розчинитися в новому середовищі?

ОЕСР підтверджує: українські мігранти суттєво підтримують економіки приймаючих країн, руйнуючи міф про “тягар” біженців. Водночас важливо, чи інтеграція відбувається через збереження культури, чи шляхом асиміляції.

Ідентичність як стратегічний ресурс

Дослідження Cedos і Київського міжнародного інституту соціології виділяють мову, культуру і громадську активність як ключові чинники збереження національної ідентичності. Втрата хоча б одного з них може призвести до асиміляції вже у наступному поколінні.

Досвід попередніх хвиль еміграції підтверджує: навіть ті, хто виїжджав з економічних причин, з часом повертаються до рідних традицій, відновлюють мову та спільноти.

Гуцулка у Франції

Я народилась у Карпатах, де гуцульська самобутність — це цілісний спосіб життя, який поєднує русинський діалект, традиції, обряди, гірську філософію та шанування природи. 28 років прожила у Києві, навчалась та керувала бізнесом, доки війна не змусила тимчасово виїхати. Парадоксально, але саме відстань від дому сприяла новому осмисленню і зміцненню моїх коренів.

Культурні цінності впливають і на мої бізнеси, і на виховання доньки. Коли чотирирічна Еліс, відповідаючи на запитання: “Хто ти?”, каже: “Я — Україна” (так їй простіше вимовити), я розумію, що наша історія живе навіть за тисячі кілометрів. Це результат моєї щоденної, усвідомленої праці: українські книги, пісні, традиції, легенди. Без цього національна пам'ять швидко розмивається.

Бізнес, як носій культурного коду

Ще до війни ми з сестрою заснували готель у Карпатах «Гуцульська Хата», дотримуючись технологій будівництва пращурів — ґонта, глина, вапняне білення. Після навчання у Стенфорді (2024) я запустила у Києві кейтеринг MAÏNA — сучасний бізнес, який базується на українській культурі. Назва походить зі старослов’янської мови і означає «народжена в травні» (я з'явилася на світ у травні) — символ нового початку. Голос предків супроводжує мене в проєктах, якби це голосно не звучало.

Світова практика підтверджує: автентичність — не лише цінність, а й конкурентна перевага. Приклади — успіх дизайнера Руслана Багінського чи інших брендів, які виходять на європейський ринок.

Інтеграція — це не асиміляція

Поширена хибна думка, що інтеграція вимагає асиміляції. Дослідження Оксфорду доводять зворотне: мігранти, які зберігають власну культуру, користуються більшою довірою у партнерів та колег.

Французи, з якими я спілкуюсь, цінують українську самобутність як унікальність.

Майбутнє: Україна як глобальна культурна мережа

Українська культура виходить за межі кордонів — від «Львівських круасанів» у Каннах до визнання наших режисерів на Каннському кінофестивалі й до українського фестивалю під час червоної доріжки. Це приклад справжньої культурної глобалізації. Водночас існує ризик втратити себе в чужому середовищі, яке не очікує, що ви залишитесь українцем, якщо не плекати мову, традиції та цінності.

Ідентичність — це наш потужний та невидимий ресурс, що допомагає розвивати бізнес, виховувати дітей, створювати конкурентні проєкти. Навіть у вимушеній еміграції можна не лише зберегти, а й посилити культурний код нації. Ми — живе продовження України у світі.