Чого не відбудеться 15 серпня на Алясці і що робити Україні

Що може означати майбутня зустріч Трампа і путіна для ходу війни та української політики.

В очікуванні зустрічі президента США Дональда Трампа з президентом росії путіним українське суспільство розкололося по традиційній лінії «зрада/перемога». Принаймні, до такого висновку можна дійти, ознайомившись з численними матеріалами в соціальних мережах та ЗМІ. Ситуація цілком прогнозована, адже мова йде не просто про ймовірність зупинки бойових дій, а й про подальшу долю України.

Дивлячись на те, як влада невдало комунікує з народом напередодні зазначеної події, розумію, що вона вчергове виявилася не готова до випробувань та ухвалення відповідальних та доленосних рішень. Так само як не була готова раніше, так само як не буде готова пізніше, якщо теперішні мирні ініціативи Трампа виявляться невдалими. Про останнє, до речі, кажуть чимало українських та іноземних аналітиків та авторитетних ЗМІ.

Українська влада продовжує існування в помилковій парадигмі «5-6» менеджерів, із майже повним придушенням суб’єктності Уряду та Верховної Ради, відсутністю вільних ЗМІ (свободи слова) та політичного процесу (заборона на політичну діяльність партій). Така парадигма могла б спрацювати на інтереси самовідтворення діючої влади у наступному політичному циклі за умови короткої війни з рф.

Тоді можна було б сказати, що влада діяла максимально ефективно і завдяки таким ефективним діям «5-6» менеджерам разом з іноземними партнерами вдалося змусити путіна зупинити війну. Проте, війна триває вже майже чотири роки, вона перетворилася у війну на виснаження, і для цього типу війни потрібна зовсім інша модель управління державою та зовсім інша модель комунікації із суспільством.

У доленосний момент, коли влада мала заручитися думкою громадян (попередньо запитавши про неї), виявилося, що ефективної двосторонньої комунікації з народом немає, тому вирішили згадати про Конституцію. Здається розумним, але «ніт»: українська влада протягом 34 років незалежності невпинно ґвалтувала Основний закон, ставлячи свої вузькополітичні інтереси вище інтересів держави. На мою думку, наша Конституція – досить невдала, застаріла і не відповідає викликам сьогодення. Тому, коли «5-6» менеджерів посилатися на неї, намагаючись прикрити власну безпорадність, виглядає це не дуже розумно.

Чого не відбудеться на Алясці? Зупинки бойових дій та завершення війни. До цього ще далеко. Перші справжні контури цього процесу ми зможемо побачити восени, за умови вдалого завершення зустрічі президента США Трампа і президента Китаю Сі. Вважаю, що реальне закінчення війни в Україні можливе лише тоді, коли ці дві великі держави дійдуть згоди про «поділ» світу «на двох» та встановлення так званого біполярного світу, в якому росії готується роль китайського васала. Але сам факт зустрічі між Трампом і путіним важливий, тому що свідчить, що тектонічні плити світової геополітики почали рухатися.

Так що ж це буде для нас: перемога чи зрада. Правильна, як на мене, відповідь – і не те, і не інше. Чому? Тому що наприкінці четвертого року повномасштабної війни з рф наша влада досі не визначила для себе (не кажучи вже про консультації із суспільством): що для України буде перемогою, що буде поразкою, а що буде – прийнятним завершенням війни. Тут влада потрапила в тупик, тому що «5-6» менеджерів не можуть ефективно комунікувати із людьми, адже кожна відверта розмова – це ризик зниження політичних рейтингів. Якщо прибрати з цього рівняння бажання переобратися на найвищі посади після завершення війни, то можна буде почути, що думають українці і сформувати державницьке рішення.

Не маючи внутрішніх, погоджених із суспільством, критеріїв перемоги/поразки у війні, будь-який результат зустрічі Трампа з путіним і всіх наступних зустрічей в різних форматах буде для української влади неприйнятним і небажаним. Адже врешті решт прийдеться взяти на себе відповідальність за болючі компроміси, без яких за нинішньої ситуації на лінії фронту, зупинка бойових дій виглядає неможливою. Вважаю, що це і є головна внутрішньополітична проблема України на сьогодні. Тупик брехні, породжений владою, загрожує завести країну в тупик нескінченної війни, результати якої (через нерішучість наших партнерів) є невизначеними.

Отже, що нам робити? По-перше, перестати брехати та розповісти суспільству правду про війну, наші економічні та військові можливості. Звісно, всю правду сказати неможливо, адже є чимало військових таємниць, які ворог не має знати. Але зупинка відвертої брехні, яка йде через «телемарафон» і ТГ-канали мільйонники – буде непоганим кроком для початку.

По-друге, влада разом із парламентськими силами (окрім ОПЗЖ, звісно), авторитетними українськими експертами та лідерами думок має визначити, що таке національні інтереси України в умовах сучасних викликів, та внести відповідні зміни в Закон «Про національну безпеку України». Це дозволить владі разом з українським суспільством більш чітко та ефективно формувати позицію України (в тому числі щодо можливих поступок) під час глобальних переговорів про зупинку/замороження російсько-української війни.

По-третє, необхідно кардинально змінити діючу систему державного управління аля «5-6» менеджерів. Нехай це буде «50-60» менеджерів, а ще краще «500-600». Головне, щоб влада нарешті почала чути альтернативні думки та більш оперативно реагувати на виклики сьогодення.Думаю, цей пункт влада точно не зможе виконати, тому що не зможе змінити власну природу. Але тут важливо зазначити: «5-6» менеджерів наразі не тільки управляють Україною, але й будуть після війни відповідати за результати цього «управління». «Чим більше сила, тим більша відповідальність», - легендарна фраза з популярного американського блокбастера «Людина-павук» як ніколи підходить до наших реалій.