Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
30.07.2014 14:47

Поганому міністру і парламент заважає

Адвокат, правозащитник, член авторского коллектива по разработке УПК, закона о судоустройстве, об адвокатуре, НПМ

Міністр юстиції Павло Петренко звинуватив парламент в провалі люстрації суддів. Закон про відновлення довіри до судової системи не працює, оскільки парламент прийняв «лайт-варіант» цього документу, заявив він.

                Текст статті російською мовою – ТУТ.

Міністр юстиції Павло Петренко звинуватив парламент в провалі люстрації суддів. Закон про відновлення довіри до судової системи не працює, оскільки парламент прийняв «лайт-варіант» цього документу, заявив він. Коли подавали законопроект в парламент в Мін’юсті передбачали повну переатестацію судової системи, таку думку висловив міністр на прес-конференції 29 липня, передає кореспондент Укрінформу .

    Нагадаю, що до Верховної Ради України було внесені одразу кілька законопроектів про відновлення довіри: законопроект Кабміну №4378 , який готував Мін’юст, та кілька альтернативних, авторства народних депутатів. В результаті парламент прийняв альтернативний кабмінівському законопроект №4378-1 , який міністр охрестив «лайт-варіантом».

         Аналіз юридичних ляпів цього прийнятого закону вже публікувався раніше , цікава деталь у тому, що законопроект Мін’юсту містить набагато більше таких ляпів. Якщо б Верховна Рада прийняла закон, підготовлений Мін’юстом, то люстрація провалилася б ще раніше та ще з більшим тріском.

          Ось наш аналіз деяких положень законопроекту П.Петренка про відновлення довіри до судової системи:

1. Невідповідність складу органу, що проводитиме перевірку суддів положенням Конституції України

Стаття 3 проекту Закону України «Про відновлення довіри до судової системи України» передбачає, що 6 із 17 членів Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції призначатимуться Верховною Радою України.

Водночас Конституція України закріплює вичерпний перелік повноважень парламенту і сьогодні не передбачає можливість участі Верховної Ради України у формуванні подібного органу. Такий висновок підтверджується і правовими позиціями, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України. Зокрема, у Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 Конституційний Суд України зауважив, що повноваження Верховної Ради України визначаються Конституцією України. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року № 8-рп/2001 вказано, що відповідно до Конституції України Верховна Рада України здійснює лише ті повноваження, які віднесені до її відання.

2. Законопроект занадто широко формулює підстави для звільнення, що фактично дозволяє звільнити суддю за відсутності його вини та самого дисциплінарного проступку.

Так, ч. 1 статті 4 проекту Закону передбачає, що суддя підлягає звільненню з посади у зв’язку з порушенням присяги у разі прийняття ним одноособово або у складі колегії суддів окремих рішень, перелік яких наводиться у цій ж статті.

Таким чином, обставиною, яка дає підстави для звільнення судді у цьому випадку є сам по собі факт прийняття судового рішення, незалежно від того, що таке рішення може бути повністю законним і обґрунтованим.

Подібний підхід є неприйнятним і з точки зору міжнародних стандартів, оскільки відповідно до Європейської хартії про закон про статус суддів 1998 року, до суддів можуть застосовуватися санкції лише за невиконання (неналежне виконання) одного з обов’язків, прямо визначених законом.

Крім того, враховуючи той факт, що Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції не є судовим органом ні з точки зору національного законодавства, ні відповідно до міжнародних стандартів, надання їй повноважень здійснювати фактичний аналіз судових рішень не узгоджується із нормами Конституції України, згідно яких виключними повноваженнями в Україні щодо здійснення правосуддя, в тому числі й перегляду судових рішень, наділені лише суди, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (стаття 124).

Також варто зазначити, що Венеціанська Комісія у пунктах 11, 81 Висновку CDL-AD (2013)013 «Про тимчасову державну комісію із судових помилок» щодо Грузії прийшла до висновку, що сама ідея масової експертизи можливих випадків судової помилки піднімає питання щодо поділу влади та незалежності судової влади, закріпленої у Конституції Грузії та міжнародних стандартах. Підхід щодо залучення позасудового органу до такого процесу можна оцінювати як надання оцінки, що вся судова система і система прокуратури взяли участь у таких нібито масових судових помилках.

3. Відсутність у законопроекті процедури проведення перевірки суддів, а також процедури атестації.

Проект Закону не передбачає жодного порядку проведення перевірки суддів та їх атестації, а також прав та гарантій суддів у ході їх проведення.

Законопроект лише закріплює у п. 5, 6 розділу ІІ «Прикінцеві положення», що Кабінет Міністрів України разом з Радою суддів України має визначити порядок проведення атестації суддів судів загальної юрисдикції, а Рада суддів України має прийняти Положення про Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Однак такий підхід не узгоджується із положеннями Конституції України. Згідно з положеннями пункту 14 частини першої статті 92 Основного Закону України питання судоустрою, судочинства і статусу суддів визначаються виключно законами України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011 також зазначив, що пункт 14 частини першої статті 92 має імперативний характер і вказує на конституційно визначений спосіб вирішення питань судоустрою і статусу суддів саме шляхом прийняття закону.

У Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України прийшов до висновку, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканості суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов’язків.

Враховуючи викладене можна констатувати, що такі питання статусу суддів як їх притягнення до відповідальності за невиконання своїх професійний обов’язків, їх права та гарантії у ході цієї процедури мають регулюватися саме законом, а не підзаконними нормативними актами чи актами органів суддівського самоврядування.

4. Відсутність у проекті Закону елементарних гарантій для суддів у ході перевірки чи атестації.

Проект Закону не передбачає для судді можливості знайомитися з матеріалами перевірок, подавати свої зауваження та пояснення, брати особисто чи через свого представника участь у розгляді його питання на засіданні Тимчасової спеціальної комісії, відсутня можливість заявляти відводи членам Тимчасової спеціальної комісії, не закріплена можливість оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність окремих членів та загалом Тимчасової спеціальної комісії, в тому числі й остаточні висновки про наявність підстав для звільнення судді з посади.

У цьому контексті варто зауважити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, якщо держава запроваджує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити, щоб особи, які підпадають під такі заходи, користувалися всіма процесуальними гарантіями, передбаченими Конвенцією, при здійсненні будь-якого судового розгляду, пов’язаного із застосуванням таких заходів (рішення у справі «Горний проти Польщі» від 8 червня 2010 року, рішення у справі «Турек проти Словаччини» від 14 лютого 2006 року, рішення у справі «Матиєк проти Польщі» від 24 квітня 2007 року).

Однак жодних подібних гарантій в Законі немає. Натомість є додаткові обмеження, які абсолютно не відповідають положенням Основного Закону України.

Для прикладу, частина 1 статті 5 проекту Закону передбачає, що установлені за результатами перевірки суддів Тимчасової спеціальної комісії обставини, які свідчать про порушення суддею присяги, не потребують додаткового встановлення Вищою радою юстиції. Висновки Тимчасової спеціальної комісії надсилаються відповідному органу, що обрав або призначив суддю, для прийняття рішення про звільнення судді з посади.

Таке положення повністю усуває Вищу раду юстиції від процесу звільнення суддів, хоча згідно із п. 1 ч. 1 ст. 131 Конституції України саме до її повноважень належить внесення подань про звільнення суддів з посад.

Конституційний Суд України у рішенні від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України тільки Вища рада юстиції має виключне конституційне повноваження вносити подання про звільнення суддів з посади і що будь-яких застережень чи обмежень у реалізації цього повноваження Конституція України не передбачає.

Отже, у законопроекті пропонується по-іншому врегулювати конституційну процедуру звільнення суддів з посад. Водночас, як зауважив Конституційний Суд України у Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп, винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами.

5. Неконституційність положень щодо припинення повноважень окремих посадових осіб.

Відповідно до статті 5 проекту Закону судді, які не пройшли атестацію, підлягають відстороненню від здійснення правосуддя з подальшим звільненням з посади судді.

Водночас стаття 126 Конституції України закріплює перелік підстав для звільнення судді і серед них немає такої, як непроходження суддею атестації.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 прийшов до висновку, що порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються виключно Основним Законом України (статті 126, 128), а інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України.

Із такої правової позиції Конституційного Суду України можна зробити висновок, що конституційний перелік підстав носить вичерпний характер і не може бути розширений шляхом прийняття закону.

Не менш «оригінальним» є і положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону, яким окремим суб’єктам формування Вищої ради юстиції рекомендується відкликати призначених ними членів Вищої ради юстиції та призначити нових.

Як і в попередньому випадку, необхідно зауважити, що перелік підстав для припинення повноважень членів Вищої ради юстиції чітко передбачений статтею 18 Закону України «Про Вищу раду юстиції» і серед них немає такої підстави як відкликання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 17 квітня 2008 року № 7-рп/2008 зазначив, що положення частини першої статті 18 Закону України «Про Вищу раду юстиції» треба розуміти так, що перелік підстав для припинення повноважень члена Вищої ради юстиції органом, що його призначив, є вичерпним, припинення повноважень за інших підстав зазначеним Законом не встановлено.

З огляду на це, незрозуміло, як у проекті Закону можна рекомендувати окремим суб’єктам здійснити ті повноваження, які у них відсутні відповідно до закону.

          На прес-конференції П.Петренко також уточнив, що жоден з органів, які мали б перевіряти суддів, не працює, ні Вища рада юстиції, ні Вища кваліфікаційна комісія суддів. Нагадаю, що повноваження членів ВРЮ та ВККС припинені саме законом про відновлення довіри до судової влади. При цьому діючим законом (як і неприйнятим проектом Мінюсту, до речі) не передбачений дієвий механізм формування нового складу цих органів у відповідності до європейських стандартів.

З огляду на це, доволі дивно чому для міністра юстиції ці події та провал люстрації стали очевидними тільки зараз в кінці липня, тобто через чотири місяці після прийняття закону. При цьому недолугість нормотворчого виконання та якість документа під назвою закон про відновлення довіри до судової влади були абсолютно зрозумілі вже на етапі його проходження в парламенті у березні-квітні, про що свідчать численні думки експертів, оприлюднені раніше в ЗМІ.

Передбачити, як будуть розвиватися події, закласти правильні робочі норми в законопроект, і відстояти його в парламенті - це і є робота міністра юстиції. Замість цього Мін'юстом був підготовлений неякісний документ, який не пройшов парламент, однак це дало можливість керівнику Мін'юсту перекласти провину за провал люстрації на Верховну Раду.

Вважаю, що це не робота і міністру пора робити висновки щодо доцільності свого подальшого перебування на високій посаді. А як оцінюєте роботу Міністра юстиції ви?

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net