Зеленський: проміжні підсумки

Президент Зеленський ще не перетнув екватор свого терміну перебування на посаді. Але вже можна підбивати проміжні підсумки його роботи. Володимира Зеленського народ України обрав як президента «миру та справедливості». Задоволення саме цих запитів гостро потребувало суспільство.  

З війною все зрозуміло. Ми вже восьмий рік перебуваємо у стані війни, яка стримує нашу євроатлантичну інтеграцію і перешкоджає економічному розвитку країни. І я впевнений, що у цьому питанні суспільство і влада - єдині. Усі хочуть припинення війни. Усі хочуть миру. Досить втрачати життя і наших військових, і мирних жителів.

У «справедливості» зашиті різні аспекти: боротьба з корупцією, рівність перед законом, чесні суди, обіцяні «посадки», припинення тиску на бізнес та гарантія особистої безпеки кожному громадянину. Нам хочеться жити у справедливій, безпечній та економічно сильній країні.

Чи задоволені Президентом України ці запити суспільства? Чи виконав він свої обіцянки?

Скоріше ні, ніж так. Мирний процес зайшов у глухий кут. Ми не просунулись ні на крок. Так, я визнаю перемогу Президента Зеленського у тому, що відбувся обмін полоненими, були відкриті КПВВ, був встановлений всеосяжний режим тиші і втрати на фронті припинились на певний час. Але зараз маємо ескалацію, і ворог у прямому сенсі стоїть біля наших кордонів.

Звичайно, не все у мирному процесі залежить від української сторони чи Президента Зеленського особисто. Але треба віддати йому належне - останнім часом він активізувався на міжнародній арені. 

Від самого початку президенства я вважав, що Зеленському не варто було слідувати Мінським домовленостям, які дістались йому у спадок від Порошенка. Він був новачком у політиці і міг сміливо експериментувати з підходами. Новачкам, як правило, щастить. Від самого початку треба було залучати США до урегулювання ситуації на Сході. Врешті ми до цього і дійшли, але це сталося швидше через зміну адміністрації США, а не через наполегливість Президента. Рухаємось далі і тримаємо руку на пульсі.

Що стосується справедливості, то тут повний провал. У напрямку судової реформи кроків не зроблено. Усі ініціативи президента по перезавантаженню судової гілки влади викликані лише необхідністю тушити пожежі, які виникають у вигляді конституційної кризи чи одіозних суддів, яких неможливо притягнути до відповідальності. Суди в країні не почали асоціюватись з поняттям «справедливість», вони асоціюються з прізвищем «Вовк» та ОАСК. 

Правоохоронні органи не виконують своєї основної функції - забезпечувати порядок і безпеку. Саме тому, напевно, Президент перетворив РНБО на найвпливовіший орган влади, який легко, іноді навіть всупереч закону, вирішує питання і національної безпеки, і навколо неї, підміняючи собою інші державні органи влади. Це набагато легший спосіб вирішувати проблеми у авральному режимі, ніж проводити системні зміни.

Для мене, як для лідера Європейської партії України, був ще один критичний чинник оцінки діяльності Президента Зеленського - євроінтеграція. Тому особисто для мене важливим здобутком стало чітке усвідомлення Президента Зеленського, що майбутнє України - у Європейському Союзі. Безсумнівно, погляди Президента на євроінтеграцію змінились. Він на власному досвіді зрозумів, усвідомив, що у нас є лише один можливий шлях - ЄС і НАТО. 

Мабуть не залишилось жодної людини в країні, яка б насмілилась звинуватити Зеленського в тому, що він дивиться у бік Росії чи виношує плани здачі національних інтересів. Треба віддати йому належне, що він, не опускаючи рук, за першої ліпшої можливості, невпинно нагадує ЄС про євроатлантичні устремління України. І Путін теж отримав чіткий сигнал, що шостий Президент, попри свою недосвідченість, ніколи не піде на поступки агресору і у своїй зовнішній політиці та у пошуку миру на Донбасі керується виключно інтересами незалежної України. Чого лише варте рішення про закриття проросійських каналів, які сіяли у мізках українців ворожу пропаганду.

Я часто критикую Володимира Зеленського. Але я хочу сказати, що Зеленський набагато більше проєвропейський, ніж Порошенко, який кричав про це на кожному кроці. Втім це не вибачає пасивності, нерішучості, зволікання у реалізації системних змін та реформ у країні. Як би Президент не просив міжнародних партнерів, не наполягав на тому, щоб нас взяли в ЄС, без переходу від фасадної до реальної демократії з незалежними державними інститутами, без підвищення рівня життя ми там не потрібні. Потрібна мобілізація не лише у війні з Росією, потрібна мобілізація усіх притомних сил для втілення життєво необхідних трансформацій в країні.

Президент Зеленський ішов на п’ять років, щоб змінити країну і залишити її, змінену, покращену, своєму наступнику. Очевидно, що за три роки, які йому залишились, він вже не встигне. Але хай хоча би почне!