Вже скоро в країні почнуть з’являтися нові політичні проекти, які боротимуться за голоси тих виборців, що не визначилися.
Оприлюднені 14 квітня рейтинги партій України не стали відкриттям чи несподіванкою, адже останніми місяцями головні політичні сили країни демонстрували традиційну для себе модель поведінки, якою радше підкреслили вже існуючі тенденції, аніж започаткували нові. Разом з тим, вже скоро в країні почнуть з’являтися нові політичні проекти, які боротимуться за голоси тих виборців, що не визначилися.
Повільне падіння рейтингу «Слуги народу» спричинене дією одразу кількох факторів. Серед них – політична роздробленість, наявність всередині партії різних груп впливу, прийняття непопулярних рішень та неспроможність «слуг» відповідати запитам свого електорату з часто полярними поглядами на життя та політику. Ще одна важлива причина зниження симпатії громадян до цієї політсили – падіння рейтингу президента Зеленського. Незважаючи на те, що глава держави юридично не є членом «Слуги народу», саме він привів до парламенту 254 народних обранця і залишається одноосібним лідером цієї команди. Тому будь-які невдачі та політичні промахи президента автоматично зачіпають і його політичну силу.
З іншого ж боку, наразі для найбільшої фракції парламенту ситуація виглядає доволі комфортною, а рейтинг у 38,1% дозволяє партії зберігати пальму політичної першості без особливих зусиль. Однак, очевидно, що з часом втримувати лідерство буде все складніше, а партійним босам доведеться приділяти все більше часу для пошуку голосів для важливих голосувань та збереження єдності всередині сили.
Друга за популярністю політична сила України – «Європейська солідарність», має підтримку 15,4% громадян. На відміну від «Слуги народу», партія п’ятого президента України показує позитивну динаміку рейтингу та поволі нарощує політичні м’язи. Політичний порядок денний Петра Порошенка та «ЄС» залишився незмінним з часу президентської кампанії та вкладається в 3 слова: армія, мова, віра. Ці лозунги дозволили партії зайняти чітко визначену електоральну нішу та перетягнути на свій бік патріотично налаштовану консервативну частину суспільства. Водночас, така стратегія партії має свої обмеження. За умови збереження чинного позиціонування «ЄС», електоральна «стеля» партії – 18-20% відсотків голосів виборців. Навряд чи такі розклади влаштовують екс-президента Порошенка, однак наразі якісно нових підходів до самоідентифікації сили та формування власного іміджу його політтехнологи не демонструють.
Найбільш передбачуваними та стабільними останніми місяцями у Верховній Раді були представники «Батьківщини» та «Опозиційної платформи», що і відобразилося на незначному (близько 1%) зростанні їх рейтингів. Що одна, що інша партії не голосували за відкриття ринку землі та «антиколомойський» закон у першому читанні, гостро критикували владу за недосконалу боротьбу з коронавірусом, озвучували питання тарифів та вартості житлово-комунальних послуг. Іншими словами, заводили політичну дискусію на базовий для себе «пакет» тем, починаючи з перших днів роботи парламенту IX скликання. Проте, на цьому схожість «Батьківщини» та «ОПЗЖ» не закінчується. Найбільша подібність цих сил – в незмінності їх базового електорату, який ні зростає, ані помітно зменшується. З одного боку, наявність регулярної армії прихильників є перевагою, що дозволяє партіям забезпечити собі місце під куполом навіть в найскладніші часи та гарантувати право хоч і на маленький, проте шматок політичного пирога. З іншого, про високі посади та захмарний владний успіх лідерам політсил мріяти не доводиться. Тому в існуючих умовах обом партіям потрібно виходити за межі власного пізнання політики, генерувати нові яскраві наративи та боротися за нових виборців… або ж задовольнятися тим, що є зараз.
Партія «Голос» – наймолодша з-поміж усіх парламентських сил, що в перші місяці своєї діяльності мала всі шанси стати лідером громадської думки та нарощувати свій політичний вплив. Проте, відсутність яскравого партійного лідерства, яке в українському патерналістському суспільстві є обов’язком, логічно призвела до активного падіння рейтингу «Голосу», який сьогодні коливається на рівні 3%. Інша причина негативної динаміки популярності партії Святослава Вакарчука полягає у її слабкій медійній присутності. Якщо «Слуга народу», «ЄС», «ОПЗЖ» та «Батьківщина» мають чітко налагоджені канали комунікації з виборцями посередництвом лояльних телеканалів, онлайн-ЗМІ та друкованих видань, то «Голосу» цього критично не вистачає і часто суспільство їх просто не чує.
Однак, найцікавіше в свіжих рейтингах те, що близько 20% українців не визначилися зі своїм вибором та складають так зване «електоральне болото». Очевидно, що частина громадян з цієї групи – екс-виборці «Слуги народу». Зайшовши до парламенту шляхом гучних, а часто абсолютно абстрактних обіцянок представники монобільшості не можуть в повній мірі задовольнити запит громадян. Останні, в свою чергу, не проявляють симпатій жодній з інших парламентських партій та перебувають в стані невизначеності. Тому очікувано, що найближчим часом в Україні почнуть з’являтися нові політичні проекти, що намагатимуться перетягнути на свій бік виборців, які вагаються. На превеликий жаль, в країні з неінституціоналізованою політичною системою, олігархам та бувалим політиканам значно легше створити чергову бульбашку, аніж займатися розбудовою та трансформацією вже існуючих партій. І не виключено, що ми почуємо назви нових політико-маркетингових утворень вже напередодні місцевих виборів, що заплановані на осінь 2020-го.
