Порочні практики ВРП: ігрища зі строками

Закон говорить: притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю можна впродовж 3 років від вчинення ним проступку. А тривати провадження у ВРП не повинне понад 60 днів з моменту отримання скарги.

На практиці ж ВРП, і це трапляється нерідко, роздумує роками, а тоді з’ясовується, що строки покарання володаря мантії ...спливли.

Та в окремих випадках «суд над суддями» демонструє неймовірну прудкість. Або ж несподіване прискорення після тривалої бездіяльності – саме в такій ситуації я опинилась удруге.

Сікалов / Гольник / Худик

Спершу все відбувалося майже так, як зазвичай.

Громадянин Сікалов подав на мене скаргу – у березні 2019 року. Нібито я його образила, спаплюжила честь, гідність і ділову репутацію (що взагалі-то мало б доводитись у судовому порядку).

Хоча насправді якраз скаржник – фейковий журналіст і такий само громадський діяч переслідує мене та мою родину роками, і ради на те нема.

Наприклад, він неодноразово публікував номер мобільного телефону та мою повну домашню адресу, доповнюючи «наводку» на квартиру судді фотографіями ганку, вхідних дверей, вікон (мешкаю я в доволі пошарпаному багатоквартирному одноповерховому будинку) – аби той, кому треба, не помилився?

Уперше це було зроблено невдовзі після нападу на мене, коли двоє молодиків кийками намагалися розбити мені голову. Добре, що мій чоловік устиг зреагувати, затулив собою, прийнявши власним тілом більшість ударів.

На запит члена ВРП, доповідача у справі, я надала пояснення щодо скарги. Розповіла про підлі вчинки «журналіста», його доволі сумнівне минуле. Розкрила обставини, що зумовили появу мого посту в Фейсбуці з використанням крилатого вислову про тридцять срібняків та переліку «звершень» скаржника, які говорять про рівень його моральних якостей.

Жалоба Сікалова не містила посилань на фактичні дані (ні додатків чи, бодай, інтернет-адреси «принизливого» посту) – лише дві вирвані з контексту фрази. Тобто, за формою і змістом не відповідала вимогам закону.

Відповідно до усталеної практики ВРП скарга мала бути залишеною без розгляду й повернутою її автору.

Я вже й забувати про неї почала. Та раптом Друга Дисциплінарна палата ВРП призначає скаргу до розгляду, і 25 січня відкриває стосовно мене дисциплінарну справу. Яка 22 лютого вже мала вирішитися по суті.

У рішенні Дисциплінарної палати мовиться про допущення суддею, тобто мною, поведінки, яка порочить це звання або підриває авторитет правосуддя (що обумовлює необхідність найсуворішого покарання – аж до звільнення з посади).

Принагідно орган ВРП згадує п. 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27.09.2007). Де сказано, що дисциплінарна справа може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка, з серйозними і жахливими наслідками.

Це при тому, що я не перетнула межі допустимої критики, не допустила відвертих, поза загальноприйнятних етичних норм, брутальних, образливих чи принизливих слів або висловлювань (мій пост тут – кожен може переконатися).

Не розуміючи підстав для «дисциплінарки», ще 27 січня я звернулася до ВРП з проханням надіслати мені в електронному вигляді матеріали справи. Раптом якісь безсумнівні докази моєї неймовірної провини з’явилися?

Тільки 18 лютого майже о 15 год., за три дні до призначеного засідання, мені надіслали копію справи.

Як з’ясувалося, ще 2 квітня 2019 року скарга надійшла на перевірку члену ВРП Миколі Худику. За два тижні він отримав мої первинні пояснення.

14 вересня 2020 року (зверніть увагу на дати) інспектор Служби інспекторів ВРП виконав доручення Худика і розшукав мій пост у Фейсбуці.

Прикметно, що сталося те невдовзі після появи моєї колонки «Голос Вовка і мовчання Зеленського», що мала значний суспільний резонанс.

Йшлося в публікації про мляве реагування керівництва держави на проблеми, які оголило кримінальне провадження стосовно деяких суддів ОАСК та його голови. Зокрема, слідство підозрює, що ці особи втручались у діяльність інших органів влади.

З відкритих джерел відомо, що «засвітився» на «плівках Вовка» і член ВРП Худик:

«…в одній із зафіксованих розмов відвідувач голови Адмінсуду Києва хвалився, що може через Худика «вирішити питання». Прокурор під час розгляду клопотання про відсторонення Вовка навіть заявляла йому відвід, але ВРП відмовила в його задоволенні».

Остаточний прогрес у вивченні скарги стосовно мене відбувся тільки тепер – напередодні закінчення 4-річного строку повноважень пана Худика (він був обраний членом ВРП та склав відповідну присягу 15 березня 2017 року).

Як бачимо, «попередня перевірка», котра полягала лише в розшуку і роздруку мого посту, тривала понад 1 рік і 9 повних місяців, аж поки питання про відкриття дисциплінарної справи не було включене до порядку денного засідання Дисциплінарної палати.

Своїм постом я інформувала громадянина Сікалова:

«На відміну від подібних до вас низьких істот, мені не доводиться змінювати прізвище, записувати майно на родичів, ховатися від правоохоронців, метушитись у пошуках нових покровителів».

Мої додаткові пояснення ВРП, надіслані напередодні засідання 22 лютого, містили 28 сторінок тексту і 69 додатків.

Конкретними доказами – документами і посиланнями на реальні факти та обставини, з опорою виключно на відкриті джерела, я обґрунтовувала правомірність кожного пункту своєї відповіді «журналісту», який навесні 2019 року, вкотре!, поширив зумисну брехню – того разу про мій шлюб.

Дисциплінарну палату я попросила ретельно вивчити надані мною матеріали – для ухвалення законного та справедливого рішення, що виключатиме будь-які сумніви в об’єктивності та неупередженості членів ВРП.

До мого побажання дослухалися. Розгляд питання відкладено рівно на тиждень, на 1 березня.

Кулій і прокуратура / Андрієнко / Артеменко

Окрім мене 1 березня на засідання тієї ж Дисциплінарної палати викликана ще одна суддя нашого суду – Ганна Андрієнко. Скаргу на неї подали добродій Валерій Кулій та Полтавська обласна прокуратура.

Скаржники доводили, що на підставі ухвал судді  (справа № 554/10688/16-ц) ТОВ «Аукціонний центр плюс» провів реєстрацію права власності щодо низки промислових будівель і споруд загальною площею понад 12 тис. кв. м (куди входили: адмінбудівля, профілакторій, цехи – трубний, турбінний, зварювальний, електроцех та інші, насосна, «столярка», ангари, склади, котельня, крани, навіть «з/д колія» та чимало іншого майна). Ще й трьох квартир у м. Полтаві на додачу.

У подальшому нерухомість було перепродано і зареєстровано на інших юридичних осіб. Фактично ухваленими рішеннями суддя безпідставно, всупереч волі власника та органу управління майном позбавила ВАТ «Бурова компанія «Букрос» права власності на цілісний майновий комплекс і квартири, чим унеможливила погашення кредиторських вимог державних органів, фізичних та юридичних осіб, що свідчить про істотні негативні наслідки прийнятих суддею неправосудних рішень.

В ухвалі про відкриття справи сказано:

«Встановлені Другою Дисциплінарною палатою обставини можуть свідчити про допущення суддею поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях чесності, які забезпечують суспільну довіру до суду, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності».

Дисциплінарну справу відкрито 17 лютого 2020 року.

А викликано суддю та скаржників на розгляд «дисциплінарки» 18 січня 2021 року.

Потім – на 8 лютого.

Явка судді в засідання, призначене на 1 березня, визнана обов’язковою.

Автори скарг повідомляли ВРП про незаконно постановлені суддею ухвали: 23 лютого 2017 року – про затвердження мирової угоди, 19 січня 2018 року – про виправлення описки, 26 лютого 2018 року – про роз’яснення ухвали про затвердження мирової угоди.

Нагадаю норму ч. 11 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

«Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження».

Доповідач у справі судді Андрієнко – член Другої Дисциплінарної палати Ігор Артеменко.

Його термін роботи у ВРП теж добігає кінця.

Тепер уявимо, що суддя Андрієнко все ж не прибуде в засідання і надасть доказ поважності неявки – лікарняний, наприклад. Або захворіє доповідач, чи інша якась халепа трапиться.

Відставка пана Артеменка зумовить розподіл справи на іншого члена ВРП, той муситиме ретельно вивчити її матеріали. Так 3 роки і завершаться.  

Як і Миколі Худику за свою діяльність Ігору Артеменку не доведеться відповідати перед Етичною радою, створення якої передбачає президентський законопроєкт № 5068 «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

Висновків Етичної ради щодо відповідності цих членів ВРП критеріям професійної етики та доброчесності суспільство не отримає. Хоч і без того здається зрозумілим, яким саме представникам суддівського корпусу вигідне зволікання з розглядом відкритих щодо них дисциплінарних справ.

Утім, не лише «ветерани» ВРП хронічно не встигають виконувати свої обов’язки.

Маселко / Андрієнко / Блажівська

Гроза для недоброчесних володарів мантій адвокат Роман Маселко системно відстежує факти зволікань суддів із розглядом протоколів, складених працівниками поліції на нетверезих водіїв.

За ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення строк притягнення до відповідальності становить 3 місяці з моменту вчинення правопорушення.

Тож законодавець встановлює щоразу суворіше покарання – багатотисячні штрафи й позбавлення водійських прав – за кермування транспортними засобами напідпитку або «під кайфом». Але зусилля народних депутатів нерідко зводяться нанівець суддями, які запізнюються з розглядом відповідних адміністративних матеріалів.

Нескладно й здогадатися, чому так стається і хто від того має зиск (звісно, не держава).

Стосовно тієї ж судді Октябрського райсуду Полтави Андрієнко адвокат Роман Маселко подав дисциплінарну скаргу, в якій повідомив про близько 50 (за неповні 3 роки) випадків невстигання з притягненням до відповідальності порушників ст. 130 КУпАП.

Біди в тому, і провини судді, ВРП не побачила. Проте помітила, що двічі суддя поспішила «пробачити» правопорушника достроково.

Ось як про це сказано в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи:

«…дії судді Андрієнко Г.В. під час розгляду справ № 552/5352/17 та 554/6287/17, а саме ухвалення постанов про закриття адміністративного провадження до спливу тримісячного строку, а в подальшому виправлення описок у відповідних постановах в частинах дат їх прийняття та відсутність обов’язкового повідомлення осіб, які притягались до адміністративної відповідальності, щодо проведення судових засідань 20 листопада 2017 року (справа № 552/5352/17) та 14 листопада 2017 року (справа № 554/6287/17) свідчить про умисні дії судді, направлені на уникнення відповідальності правопорушниками.

Фіксація судових засідань 20 листопада 2017 року (справа № 552/5352/17) та 14 листопада 2017 року (справа № 554/6287/17) не проводилась, тому виникають обґрунтовані сумніви щодо того, що такі засідання проводились судом саме в ці дати.

У свою чергу, повідомлення судом осіб, які притягались до адміністративної відповідальності, про судові засідання 15 листопада 2017 року (справа № 552/5352/17) та 8 листопада 2017 року (справа № 554/6287/17) свідчать про факт проведення суддею Андрієнко Г.В. судових засідань саме у ці дати, в які судом було постановлено закрити провадження у справах про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП до спливу присічного тримісячного строку, встановленого статтею 38 КУпАП для відповідної категорії справ».

Як бачимо, Друга Дисциплінарна палата ВРП фактично констатувала, що мала місце підробка документів.

Що ж далі?

Відкрито дисциплінарну справу 20 липня 2020 року.

Викликано суддю в засідання Дисциплінарної палати на 21 вересня 2020 року.

Чому питання залишилося нерозглянутим тоді, сайт ВРП не повідомляє.

Дотепер суддю Андрієнко до ВРП у зв’язку з цією «дисциплінаркою» не викликали.

А між тим уже можна – проступки судді датуються листопадом 2017 року (тож і покарати її належало до листопада 2020 року + тривалість відпусток і лікарняних).

Доповідач у цій справі – член ВРП Оксана Блажівська. Так би мовити, «нова кров», влита у вищий орган суддівського врядування указом президента Володимира Зеленського.

Але й вона швидко перейняла порочні практики.

Відтак маємо замкнене коло: затягуючи строки розгляду, правопорушників-водіїв рятують від відповідальності недоброчесні судді, а тих у свою чергу й тими ж методами – недобросовісні члени ВРП.

Зволікає з очищенням Вищої ради правосуддя, ніяк не наважиться на рішучі кроки в цьому напрямі й вище керівництво держави.

Для чого?

У моїй ситуації Друга Дисциплінарна палата ВРП чомусь вирішила ввімкнути «турборежим».

Оскільки в своїй суддівській діяльності на відміну від деяких «колег» я намагаюся суворо дотримуватися вимог законів і процесуальних кодексів (наскільки останнє можливе в умовах надмірного навантаження), проти мене вже вдруге застосовують обвинувачення в порушенні суддівської етики.

Догана, оголошена за пост у Фейсбуці та за нібито зрив зборів суддів, не дозволила мені в 2018 році взяти участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду. Адже в подібних відборах не може брати участі суддя з непогашеним дисциплінарним стягненням.

Підкреслю сюрреалізм ситуації: єдину в світі суддю та дотепер єдину з усіх українців, хто вдостоївся престижної міжнародної відзнаки для викривачів – Blueprint for Free Speech, із того конкурсу «вибив» конституційний орган, покликаний боронити незалежність суддів.

При тому, що в Лондоні нагороджували мене за «мужність та доброчесність у вимозі належного розслідування корупції в судовій сфері».

Нинішнє дежавю породжує простий і логічний висновок.

Вимогою дня є перезапуск ВРП на конкурсних засадах. Але ВРП торпедує президентський законопроєкт № 5068 заявами щодо його неконституційності.

Недоброчесна частина суддівського корпусу підтримує цю позицію ВРП. Доброчесна ж, за поодинокими винятками, мовчить.

Приклади подвійних стандартів у діях ВРП є надто переконливими. Прагматики воліють не ризикувати.