Останній бастіон фейкового журналіста

Беззмістовні «викривальні» статті й замітки перемежовуються влаштуванням публічних провокацій та написанням скарг і заяв про «вчинені» мною злочини.

Вирішила поцікавитися біографією «достойника».

Вражена.

В Інтернеті у відкритому доступі міститься не оскаржена Сікаловим інформація стосовно його засудження на початку 1990-х за ст. 144 КК України (у редакції 1961 р.).

Стаття ця означає вимагательство, за нею притягали до відповідальності рекетирів.

Свої університети майбутній «журналіст» та «громадський діяч» пройшов у Божковській колонії № 16 під Полтавою. Автори присвячених герою дописів стверджують, що з «відсидки» він повернувся з «липовими» дипломами про вищу освіту – Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу та Московського університету міжнародного права.

Згодом отримав справжній диплом – Полтавського інституту економіки і права. Але за сфальшованими обставинами, на підставі нібито вже наявної вищої освіти.

З ілюстрацій до цієї публікації слідує, що під кінець 1990-х Сікалов у ході кримінальних «розборок» застрелив людину й перебував у міждержавному розшуку.

Повідомляють і про зміну ним прізвища. З початку життя Сікалов був Сікалом.

У 2006 році «добродій» якимсь чином опинився на посаді генерального директора дочірнього підприємства НАК «Надра України» – «Полтавнафтогазгеологія».

Застосування паном Сікаловим своїх різноманітних знань і талантів привело підприємство не до розквіту, а до багатомільйонних боргів.

Звільнення, чи то пак примусове відлучення від «дохідної годівниці», використаю влучний вислів «Дзеркала тижня», Сікалов подолав за допомогою суду.

У 2008-му він повернувся в керівне крісло та до чергових «схем присвоєння державної власності». Що супроводжував риторикою викриття гріхів попередників-регіоналів та імітацією боротьби за державні інтереси.

Невдовзі «Полтавнафтогазгеологія» таки доведена була до банкрутства.

Далі масштаб діянь Геннадія Сікалова дрібнішає.

Геннадій Сікалов | фото Інтернет-видання «Полтавщина»

Місцеві ЗМІ повідомляють про організацію Сікаловим незаконного видобутку піску. Щоправда, у значних обсягах.

Крім того, він заснував ГО та сайт із претензійною назвою «Останній Бастіон». Інколи, украй неперіодично, друкується однойменна паперова газета.

Тривалий час сайт висвітлював мою діяльність як судді позитивно. Для прикладу наведу хоча б замітку від 12 вересня 2014 року.

Це, мабуть, єдина публікація, що вціліла. Зараз подібні дописи «редактор» спішно видаляє, як тільки йому нагадують про них. Та, на щастя, збереглися скриншоти.

Скриншот з сайту «Останній Бастіон»

Водночас «Останній Бастіон» піддавав нищівній критиці деяких інших суддів Октябрського районного суду міста Полтави, де я працюю. Найбільше – голову суду Олександра Струкова (див. тут, тут, тут, тут і тут).

Чимало різко негативних публікацій стосувалися й мера Олександра Мамая та його представника у судах Олександра Ковжоги.

Власне, внаслідок розгляду справи за корупційним обвинуваченням полтавського міського голови я й стала відомою. Мер до суду йти не хотів, коли його приводили примусово, робився «хворим», водночас він та Ковжога намагалися тиснути на мене. Потім інший представник Мамая, зараз він перебуває на лаві підсудних, запропонував мені неправомірну вигоду.

Я звернулася до правоохоронних органів, злочинні дії були задокументовані.

Відбувалися ці події з травня 2014 до початку 2015 року.

Відтоді я зазнаю переслідувань від оточення мера та від голови суду, в кабінеті якого мене прагнули схилити до винесення «правильного» рішення.

Колишнього заступника начальника міського управління міліції Ковжогу «Останній Бастіон» раніше називав «рєшалою» судових справ Мамая», «правозахисником Мамая та інших персон, у яких є гроші, але немає совісті», «ряженим» та «псевдоборцем із корупцією» (бо той очолює обласне управління ГОшки, що нібито бореться з корупцією та організованою злочинністю), «корупціонером і хабарником».

Писав сайт і про звільнення Ковжоги з міліції після «неприємностей зі звинуваченнями в корупції». Неодноразово повідомляв про кумівство останнього зі Струковим, публікував світлини пікантного відпочинку Ковжоги з одним із заступників прокурора Полтавської області, після чого той втратив посаду.

Скриншот з сайту «Останній Бастіон»

Ситуація змінилася торік, коли Сікалову було оголошено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12014170010000449 від 15 серпня 2014 року.

Підозрювався він у намаганні шахрайським шляхом заволодіти коштами страхової компанії «Залізничні шляхи» у розмірі 8 мільйонів гривень, для чого використовував підроблені медичні документи.

Уразливістю «редактора» скористалися мої супротивники.

Несподівано для всіх, а надто для слідчих Нацполіції, Сікалов отримав потужну підтримку керованого Струковим Октябрського райсуду.

Слідству відмовили, попри доводи про ризики впливу підозрюваного на свідків, ухиляння від слідчих дій, імовірної зміни місця проживання або втечі за кордон, у застосуванні запобіжного заходу – тримання під вартою та, навіть, у здійсненні приводу. Було скасовано й постанову слідчого про оголошення Сікалова у розшук.

Витяг з судового рішення за справою № 554/4663/17

Далі за інших пішла суддя Наталія Тімошенко, котра має дуже еластичні уявлення про власну об’єктивність та неупередженість. Зазвичай вона вдається до самовідводів у справах, що стосуються мене або моєї родини. Однак, коли «треба», може забути, що ми працюємо разом, і відновити на прохання мера кримінальне провадження стосовно мене, яке вже було закрите постановою слідчого.

На жаль, Вища рада правосуддя на повідомлення про порушення суддею Тімошенко правил щодо відводу (самовідводу) не реагує.

Тімошенко задовольнила скаргу Сікалова та зобов’язала Полтавський відділ поліції внести до ЄРДР відомості про нібито скоєння слідчою, яка веде справу про шахрайство, низки злочинів. А ще винесла ухвалу щодо виключення з ЄРДР відомостей про оголошення Сікалову підозри.

Тим самим суддя дуже спантеличила керівництво Прокуратури Полтавської області, котре звернулося до суду з проханням роз’яснити, як можна виконати подібну ухвалу. Та їм у цьому було відмовлено.

Показово, що знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень зазначені ухвали Тімошенко неможливо. Зате сам підозрюваний публікував на сайті їхні фото з величезною радістю.

Невдовзі після цих подій, у вересні 2017 року, відбулося примирення Сікалова з Ковжогою.

Той позивався до «Останнього Бастіону» та його редактора з 2015 року. Звертався до різних судів, оплатив проведення лінгвістичної експертизи, нарешті домігся рішення Октябрського районного суду про спростування інформації та стягнення моральної шкоди.

А коли Сікалов оскаржив це рішення в апеляційному суді, Ковжога раптом відмовився від позову. Розуміючи, що втратить не тільки кошти, витрачені на судовий процес, і не зможе їх компенсувати за рахунок присудженої йому суми (загалом він «Бастіону» Ковжога мав отримати понад 10 тисяч гривень). Позивач позбувся права вимагати спростування висунутих проти нього обвинувачень.

Відтоді Сікалов із купкою своїх «співробітників» почав відвідувати судові засідання за позовами Ковжоги до мене. Намагаючись до початку засідань чи в перервах, а інколи і під час розгляду справи, образами та відвертою брехнею спровокувати мене на якусь необачну поведінку у відповідь.

Ось приклад провокації Сікалова. Починає розгойдувати ситуацію «редактор», а потім до нього приєднується Ковжога. Зі словами «Яка ти суддя?» та закидами щодо моєї нібито політичної діяльності.

Після нападу на мене, що стався 22 листопада минулого року, «Бастіон» почав поширювати плітки про інсценування мною цього злочину.

«Редактор» особисто снував дворами довкола будинку, де я мешкаю, намагався отримати в сусідів якісь негативні коментарі. Зафільмував та оприлюднив заходи безпеки, що здійснюються стосовно мене. Опублікував повну домашню адресу. Ще й фото ганку та вхідних дверей моєї квартири виставив – аби ті, кому треба, не помилилися?

Дивним чином у Сікалова опинилися мої персональні дані, що знаходяться у розпорядженні Полтавської міської ради (інакше кажучи, у мера Мамая).

Після візиту «журналіста» сусіди виявили, що в наших поштових скриньках хтось дуже неакуратно порпався.

Я була змушена звернутися до Полтавської місцевої прокуратури. Наразі за ч. 1 ст. 182 КК України (порушення недоторканості приватного життя) ведеться слідство.

Сікалов відповів тим, що домігся через суд відкриття чотирьох кримінальних проваджень. У моїй взаємодії з правоохоронцями, що відбувалася за рішенням суду та під наглядом прокуратури і дозволила задокументувати пропонування мені неправомірної вигоди, «редактор» уздрів ознаки злочинів, передбачених ч. 1 ст. 359 (незаконні придбання або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації), ч. 1 ст. 364 (зловживання службовим становищем), ч. 1 ст. 365 (перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу) та ч. 1 ст. 370 (провокація підкупу).

Крім того, «журналіст» написав на мене брехливу скаргу до Вищої ради правосуддя. Нібито я неодноразово «виражалася» на його адресу нецензурною лайкою, погрожувала йому фізичною розправою та перешкоджала виконанню ним професійних обов’язків.

Уривок зі скарги Сікалова

Чи можна вважати громадянина Сікалова журналістом?

Маю великі сумніви.

Його намагання стати членом Національної спілки журналістів України обернулося скандалом.

Інститут масової інформації зазначає, що видання «Останній Бастіон» не користується авторитетом у громадськості та публікує матеріали з порушенням журналістських стандартів. Практично до кожної публікації виникають питання щодо дотримання стандартів професії, публікації ці часто лобіюють інтереси власника видання та голови ГО «Останній Бастіон».

До того ж ні газета «Останній Бастіон», ні інтернет-видання з такою назвою статусу юридичних осіб не мають.

Ну а про методи «професійної діяльності» Геннадія Сікалова я розповіла вище.

Для пройдисвітів і шахраїв жодних моральних засторог не існує.

 

У публікації використані матеріали, які зібрав Ігор Гавриленко.