Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.11.2017 18:52

Участь у «конкурсі» до Конституційного Суду: враження і спостереження

Cуддя Октябрського районного суду міста Полтави, лауреат міжнародної відзнаки Blueprint for Free Speech

13 липня набула чинності нова редакція Закону України «Про Конституційний Суд України». Нею запроваджено (чи тільки декларовано?) конкурсні засади відбору кандидатур до складу цієї виключно важливої державної інституції, обов’язок якої – забезпечувати верх

13 липня набула чинності нова редакція Закону України «Про Конституційний Суд України». Нею запроваджено (чи тільки декларовано?) конкурсні засади відбору кандидатур до складу цієї виключно важливої державної інституції, обов’язок якої – забезпечувати верховенство основного закону, встановлювати відповідність йому законів і нормативних актів, давати офіційне тлумачення Конституції.

Як суддя я могла потрапити до КСУ через обрання з’їздом суддів. Сподіватися на квоту від Президента України чи Верховної Ради мені, певно, не доводиться.

Підготовкою питання для розгляду кандидатур з’їздом займається Рада суддів України. 21 вересня вона оприлюднила умови подання документів. Дедлайном визначили 7 жовтня.

Пакет паперів утворив чималий стос, включно з довідками про неперебування на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я.

Здивування викликала вимога писати автобіографію та згоди на обробку персональних даних і проведення спецперевірки власноруч. А крім посилання на адресу е-декларації треба було надати і роздруківку останньої.

IT-технології, кажете? – Ні, не чули.

12 жовтня відбулося засідання Ради суддів, присвячене вивченню документів. Із 19 претендентів відсіяли одного. Він не написав заяву про участь у конкурсі, тож РСУ «визнала його таким, що не є особою, яка виявила намір обійняти посаду».

«Паперовий» етап відбору я подолала.

Визначивши «відповідність» 18 осіб, Рада суддів запропонувала їм, якщо хочуть, додатково подати «документи на підтвердження визнаного рівня компетентності», а також постановила оприлюднити автобіографії та мотиваційні листи учасників перегонів.

Інші «бомаги» залишилися невідомими загалу. Серед них – декларації родинних зв’язків і доброчесності та результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Хоча претенденти давали згоду на оприлюднення всіх документів, окрім паспорта. Як це й передбачає стаття 12 Закону «Про Конституційний Суд України».

Після завершення спецперевірки на кандидатів очікувала співбесіда. Запрошення на неї я оприлюднила на своїй Фейсбук-сторінці 31 жовтня.

1 листопада виклала там само особисті результати спецперевірок. Конкурсна процедура цього не передбачала, та я вважаю, що суспільство має володіти всією інформацією про осіб, які прагнуть обійняти посади в одному з найголовніших судових органів країни.

У перевірці претендентів брали участь Державна судова адміністрація України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство освіти і науки, Міністерство юстиції, Національна поліція та Національне агентство з питань запобігання корупції.

При цьому відбувалося певне дублювання – інформацію про те, що я не була засуджена та не притягалася до кримінальної відповідальності, тим більше за корупційні правопорушення, надавали одночасно ДСА, Мінюст, Нацполіція та НАЗК.

Пересвідчилась я й у тому, що не володію значними пакетами акцій, а мій диплом про вищу освіту не є фальшивим.

Спантеличила мене тільки відповідь із НАЗК. Його фахівці повідомили:

1)         що я задекларувала квартиру, якої нібито не існує (а мали б пам’ятати, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови їх реєстрації у порядку, що діяв на той час);

2)         що я продала нерухоме майно на 121 тисячу гривень і не відобразила цей факт в інших розділах декларації.

Насправді я позбулася рухомого майна. Про продаж автівки відразу повідомила НАЗК. У декларації претендента на посаду була зазначена саме ця інформація.

Недбальство працівників НАЗК при проведенні спеціальної перевірки кандидата до Конституційного Суду України (я не про свою персону, а про масштаб їхньої відповідальності) змусило мене покинути інші справи і терміново готувати письмові пояснення.

Цікаво, що спершу Рада суддів України не повідомляла про засідання, призначене на 2 листопада.

Відповідне оголошення з’явилося на сайті РСУ тільки 1 листопада. Схоже, мій пост у Фейсбуці нагадав співробітникам цього органу про їхнє упущення.

Часу, щоб належним чином анонсувати захід, залишалось критично мало. Як наслідок – для акредитації ЗМІ з метою висвітлення співбесід із претендентами до Конституційного Суду відводилося менше 5 годин.

Громадські активісти та експерти з питань судової реформи побачили в цьому злий умисел та намагання приховати конкурсні процедури від суспільства.

Тепер про співбесіду. Регламент передбачав 15 хвилин спілкування членів РСУ з кожним претендентом. Викликати учасників планували в алфавітному порядку.

Я мала заходити другою. Однак запросили першою.

Запитань до мене було чимало.

Доволі багато часу зайняло з’ясування причин великої кількості дисциплінарних скарг на мене.

Абсурдність ситуації полягає в тому, що я два з половиною роки не здійснюю судочинства у зв’язку з закінченням терміну повноважень судді. Але потік безпідставних обвинувачень мене у різноманітних «гріхах» не меншає. Відтоді як у травні 2014-го мені на розгляд потрапила справа за корупційним обвинуваченням міського голови Полтави Олександра Мамая. Дотепер оточення градоначальника ніяк не вгомониться у прагненні помститися мені за принциповість.

Під час співбесіди я дізналася, що 14 липня 2017 року Вищою радою правосуддя відкрите дисциплінарне провадження за обвинуваченням мене у політичній діяльності.

Автор наклепу – представник Мамая в судах Олександр Ковжога. Останній перебуває в надзвичайно близьких стосунках і з головою Октябрського районного суду м. Полтави, де я працюю, Олександром Струковим. Тим, який уважає, що, повідомивши про пропозицію мені неправомірної вигоди правоохоронцям, я зробила провокацію та «проти колективу пішла всього».

Ковжога стверджує, що я – прихильник партії Міхеіла Саакашвілі «Рух нових сил» та беру активну участь у підтримці цієї політичної сили.

Довелося пояснювати, що в березні 2016-го, майже за рік до виникнення зазначеної партії, я виступала на Антикорупційному форумі у м. Дніпрі. Організував захід «Український рух за очищення», котрий діяв як громадська коаліція. Саакашвілі тоді був головою Одеської обласної державної адміністрації. У короткій промові на власному прикладі я розповіла про складнощі боротьби з корупцією. Жодних політичних гасел чи закликів не виголошувала, у чому легко пересвідчитися, передивившись мій виступ.

Іншими «доказами» виявилася моя участь у кількох антикорупційних акціях у Полтаві, котрі не несли жодного політичного забарвлення.

Усі необхідні пояснення свого часу я письмово надала члену Вищої ради правосуддя Тетяні Малашенковій та, схоже, це її не переконало.

Виникли у членів Ради суддів України й запитання щодо моєї професійної кар’єри, адже судочинство я відправляла тільки п’ять років, до квітня 2015-го. Відповіла, що в судовій системі я працювала значно довше, зокрема 8 років – помічником голови Апеляційного суду Полтавської області.

Далі пішли теоретичні питання. Наприклад, як співвідносяться конституційне право та верховенство права? Що означає термін «правовладдя» та який його зв’язок із тим-таки верховенством права?

«Зрізалась» я на тих виняткових випадках, коли Конституційний Суд України може видавати забезпечувальні накази. Викручуватися не захотіла і чесно зізналася, що не готова дати відповідь відразу.

Згодом з’ясувалося, що співбесіда зі мною тривала найдовше. Це підтверджує текстова трансляція, здійснена журналістами «Судово-юридичної газети» (телевізійної чи хоча б онлайн-трансляції організовано, на жаль, не було).

Кілька кандидатів з різних причин пропустили свою чергу. З ними члени РСУ поспілкувалися пізніше. А з суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Валентином Крижановським навіть наступного дня. Узяти участь у співбесіді в один день із іншими претендентами він не зміг, був зайнятий розглядом судових справ. 

Результат другого етапу відбору став відомим о 18:00. Рада суддів рекомендувала з’їзду вибирати одного достойника з-поміж п’яти осіб.

Доля усміхнулася суддям Віктору Городовенку (голова апеляційного суду Запорізької області), Василю Гуменюку (Верховний Суд України), Андрію Леонтовичу (Київський окружний адміністративний суд), Роману Савуляку (Апеляційний суд Львівської області) та Сергію Чумаку (Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд).

3 листопада до п’ятірки щасливців приєднався Валентин Крижановський. Довго чекати йому не довелося – про позитивний висновок він дізнався невдовзі після вдалого проходження співбесіди.

Потім Рада суддів України приступила до розгляду проекту змін до Регламенту призначення та звільнення суддів Конституційного Суду України з посад за квотою з’їзду суддів України.

А 7 листопада відбувся брифінг Голови РСУ. Валентина Сімоненко припустила, що загалом з’їзду буде рекомендовано 9 кандидатів.

ХІV позачерговий з’їзд суддів України відновить свою роботу 13 листопада, після тривалої перерви, оголошеної 15 березня. Тоді й дізнаємося, кого суддівська спільнота визнає найкращим своїм представником у Конституційному Суді.

Ще по дві вакансії повинні заповнити Президент України та Верховна Рада.

В усіх випадках відбір кандидатур повинен відбуватися на конкурсних засадах.

Рада суддів України вперше отримала повноваження і обов’язки конкурсної комісії у заповненні квоти від з’їзду суддів. Не мені судити, наскільки добре вона впоралася зі своїми обов’язками, враховуючи відсутність чітких та однозначних критеріїв вибору, недостатню гласність процесу, певні відступи від самою ж РСУ встановлених правил та довільність змісту співбесід із різними учасниками.

Усе ж, зразки для порівняння маємо. Згадаймо різноманітність і тривалість випробувань у конкурсі до Верховного Суду чи прискіпливість до кандидатів, які виявили бажання стати суддею місцевого суду вперше, з боку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України – ці перегони стартували нещодавно.

Однак звинувачувати в усіх гріхах виключно Раду суддів я б не стала. Нечіткі параметри відбору їй окреслив законодавець – Верховна Рада України.

Чи викличе проведений «конкурс» довіру в суспільства – питання риторичне.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net