Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
27.01.2019 16:18

Втрата дитиною права на користування житлом: остання позиція Верховного Суду

Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент

Верховний Суд 27 грудня 2018 року сформував правовий висновок, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків ≠ втраті права на користування житлом, належним іншому з батьків.

Усі юристам добре відома стаття 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка каже про те, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Начебто, все зрозуміло, й ця норма не підлягає дуалістичному розумінню та тлумаченню.

Однак, не варто забувати й про статтю 29 ЦК України, яка дає визначення поняттю «місце проживання» та встановлює особливості визначення місця проживання дітей залежно від їх віку, градіюючи осіб до 10 років, від 10 до 14 років та від 14 років (неповнолітніх), а також положення сімейного законодавства й законодавства, яке регламентує охорону дитинства.

Так згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відтак, у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18) Верховний Суд в постанові від 27 грудня 2018 року зазначив, що скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що малолітній ОСОБА_5 не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги про те, що фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована лише з тим із батьків, з яким вона проживає, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведена стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з її реєстрацією. Аргументи скарги про те, що оскільки з 07 березня 2012 року малолітній ОСОБА_5 не проживає в належній позивачу квартирі та зареєстрований у ній лише формально, то він вважається таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, також не заслуговують на увагу. Через свій вік ОСОБА_5 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним його батьку житлом.

Таким чином, Верховний Суд у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18) сформував два важливі висновки:

1) дитина до 10 років не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним батьку житлом;

2) незважаючи на визначення місця проживання дитини за рішенням суду з одним з батьків, фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована в житлі іншого з батьків, адже  стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з її реєстрацією.

Цікавим залишається питання, чи дійдуть суди аналогічних висновків, якщо питання буде стосуватися дітей віком від 10 до 14 років і старше 14 років, адже, згідно частин 2 та 3 статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом, а місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Також варто пам’ятати, що закон дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання (частина 6  статті 29 ЦК України), і ця норма не передбачає винятків.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи