Розлучення дитини з матір'ю - визначення місця проживання з батьком

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. У вітчизняній судовій практиці склалося хибне, на наш погляд, розуміння змісту словосполучень "розлучення з матір'ю" та "визначення місця проживанн

Згідно з ч. 1ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікованаУкраїною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того,здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннямисоціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. 

Привизначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідновраховувати дві умови:

по-перше, уякнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крімвипадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, уякнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному,спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. п. 94-102.рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16липня 2015 року ( заява № 10383/09).

ЯкЄвропейський Суд з прав людини зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурукпроти Швейцарії» (п.136) (NeulingerandShurukv. Switzerland),([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року), інтерес дитини складається з двохаспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єюмають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливонепридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише увиняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особистівідносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі«Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ2000-ІХ].

З іншого боку очевиднотакож, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровомусередовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції навжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини(див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц протиНімеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII,та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. theCzechRepublic), заява №8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».

Відповідно до частинпершої та другої статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те,щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами зпитань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка можевисловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодоїї місця проживання.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові ірозуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою івідповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові іморальної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тихвипадків, що мають виключні обставини, розлучати з матір’ю.

Декларація прав дитини від 20.11.1959 р., на принцип 6 якої останнімчасом часто посилається в справах Верховний Суд України (зокрема, справі №6-2445цс16), не є міжнароднимдоговором. Декларація прав дитини прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1386 (XIV) від 20 листопада1959 року та не передбачає будь-яких інших умов надання згоди на їїобов'язковість державами-членами ООН. Згідно зі статтею 9 Статуту ООНГенеральна Асамблея складається з усіх членів Організації. У контекстіміжнародного права такі документи як декларації міжнародних організаційвідносяться до так званого «soft law» і з формально-юридичної точки зору не єтим жорстким правом, яке зобов'язує державу діяти в певний спосіб.

Відтак, принципст. 6 Декларації, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'юлише у винятковій ситуації, не можна тлумачити безальтернативно й категорично таким чином, що у матерімалолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодовизначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьківщодо дитини, що витікає як зі  статті 141 Сімейного кодексу Украни, так і зі змісту Конвенції про права дитини.

Під забороноюрозлучення дитини з своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільногопроживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матеріта забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересівдитини, передбачених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначеннямісця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживаннядитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботувідносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої правашляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або зарішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

На жаль, судова практика останнім часом плутає ці поняттяй порушує принцип рівності прав батька та матері щодо дитини, що, по суті, є дискримінацієюза ознакою статі. Інтереси дитини зачасту у подібних спорах узагалі виявляються«за бортом».