Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.07.2017 17:38

Звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса

Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент

Основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності.

Виконавчі написи нотаріусів на рухоме майно: грань між законністю/незаконністю

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

У ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку.

Виконавчий напис повинен містити: посаду, прізвище та ініціали нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис, найменування і адресу стягувача, найменування і адресу боржника, зазначення строку, за який провадиться стягнення, зазначення сум, що підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать, зазначення розміру плати, сум держмита, сплачуваного стягувачем або мита, яке підлягає стягненню з божника; дату (рік, місяць, число) вчинення виконавчого напису; номер під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку (ст. 89 Закону України «Про нотаріат» ).

Питання вчинення виконавчих написів нотаріусами детально регламентовано главою 16 розділу II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р. (далі - Інструкція).

Так відповідно до пп.1.1.-1.2. п. 1 глави 16 розділу II Інструкції д ля стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що посвідчують заборгованість боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями, додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Водночас, відповідно до пп.1.3.-1.4. п. 1 глави 16 розділу II Інструкції нотаріуси відмовляють у вчиненні виконавчого напису у випадках, коли витребовується майно, звернення стягнення на яке забороняється законодавством України або здійснюється виключно на підставі рішення суду. Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача.

Відповідно до пп.2.1. п. 2 глави 16 розділу II Інструкції для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

- відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

- дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до пп.2.3. п. 2 глави 16 розділу II Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Відповідно до пп.3.1. п. 3 глави 16 розділу II Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до пп.3.2. та пп.3.5. п. 3 глави 16 розділу II Інструкції безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172.

Отже, основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки.

Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, результатом чого відповідно до ст. 205 ЦК України є недійсність такого правочину.

Відповідно до частини 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України від 02.10.1992 р. № 2654-XII «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Спеціальним законом, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна є Закон Українивід 18.11.2003 р. № 1255- IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Частинами 1, 3 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який набрав чинності з 01 січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Відповідно до частини 1 статті 21 цього Закону, до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.

Зважаючи на конкуренцію загальних та спеціальних норм, при вирішенні питань застави рухомого майна потрібно керуватися не лише Законом України «Про заставу», а нормами спеціального закону, яким і є Закон України від 18.11.2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (щодо договорів застави, укладених до 16.10.2011 р. – в редакції до 16.10.2011 р.).

Вказана позиція була неодноразово підтверджена й судовою практикою Верховного Суду України. Так відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року у справі № 3-5гс10, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (регулюючий процес обтяження саме рухомого майна) не містить підстав для звернення стягнення на заставне майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Аналогічна позиція була висловлена і у постанові Верховного Суду України від 9 липня 2014 року у справі №6-89цс14, в якій зазначено, що Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним Законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв'язку з чим Закон України «Про заставу» та ст. 590 Цивільного кодексу підлягають застосуванню лише в частині, що не суперечить йому.

Відповідно до ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, якою встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, а також обов’язок судів привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (у редакції, чинній до внесення змін Законом від 22.09.2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг») .

Згідно частини 3 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Лише 22 вересня 2011 року було прийнято Закон України № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким було внесено зміни до частини 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме, було доповнено вказану норму можливістю звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зокрема, з дня набрання чинності Законом України від 22.09.2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», тобто з 16 жовтня 2011 року, частина 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», була викладена в такій редакції:

« Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом» .

Однак дія цього Закону відповідно до п.2 Прикінцевих положень не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Крім того, не можна у вказаному питанні оминути положення Конституції та статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, суд має перевірити у разі вчинення нотаріусами виконавчого напису про звернення стягнення на рухоме майно, чи дотримано в даному випадку гарантії, передбачені ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до §1 цієї норми кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з §2 зазначеної статті попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме:

а) чи є втручання законним;

б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»;

в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (іншими словами необхідно знайти розумну рівновагу між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи).

ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (див, наприклад: «"Інтерсплав" протиУкраїни» (Intersplav v. Ukraine) від 9 січня 2007 року, заява № 803/02; «"Україна-Тюмень" проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02).

Таким чином, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження через здійснення нотаріусами виконавчих написів на рухоме майно за договорами, укладеними до 16 жовтня 2011 року, є неправомірним, що робить судовий захист власних прав при формуванні чіткої та грамотної правової позиції у аналогічних справах цілком успішним.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net