Вітчизняне мінеральне багатство: реальність проти хайпу

Ажіотаж навколо «мінеральної» угоди між Сполученими Штатами та Україною вже вийшов за рамки суто галузевого фактора

Ажіотаж навколо «мінеральної» угоди між Сполученими Штатами та Україною вже вийшов за рамки суто галузевого фактора та набув системного статусу у двосторонніх відносинах з головним союзником. На це впливає багато факторів: як неоізоляціоністські підходи адміністрації Трампа, так і загальна стагнація нашої взаємодії з американцями. Як ми можемо повпливати на цю тенденцію та які концептуальні проблеми закладені в опублікованому проєкті угоди?

Добувна галузь функціонує за логікою та часовими рамками, що сильно резонують з імпульсивними трендами сучасної світової політики. Саме тому надрокористування стало одним з піонерів та головних адептів впровадження філософії ESG та сталого розвитку у своїх бізнес-процесах, а також приділяє серйозну увагу політичним ризикам у своїх проєктах. Відтак середній термін впровадження проєкту у галузі становить від 10 до 15 років, особливо для «критичної сировини». Передусім це визначається складністю геологорозвідки та технічної підготовки (розробка шахти/кар’єру, будівництво виробничих об’єктів, підготовка персоналу тощо), і найголовніше – залученням інвестицій. Своєю чергою це визначає традиції та корпоративну політику, що відзначають роботу компаній та взаємодію з регуляторними органами. Для нашої галузі дійсно дуже важливі питання розвитку територій та громад, де розташовані підприємства, професійне зростання та освіта персоналу, довіра акціонерів. Саме ці речі дозволяють повірити, що земельна ділянка в безлюдній місцевості через якийсь час перетвориться на високотехнологічне виробництво, що може епохально перетворити життя та побут людей. Але для цього потрібні довіра та співпраця як частини стратегії. Саме такий шлях пройшли всі провідні добувні компанії світу, а разом з ними країни та інвестори, які їх представляють.

І саме тому після перших оголошень та інсайдів щодо деталей «ДВОСТОРОННЬОЇ УГОДИ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАВИЛ ТА УМОВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ФОНДУ ВІДБУДОВИ», представники нашої галузі цілком усвідомлюючи, що вона скоріше є політичною прокламацією та символічним контуром майбутніх відносин між нами та американцями, сподівалися там знайти положення, щоб розв’язали хронічні проблеми індустрії та розпочали новий етап в історії українського надрокористування.

Об’єктивно, поки в публічній версії угоди не проглядається умов чи зобов’язань сторін, що забезпечать надходження інвестицій, інтенсифікацію геологічної розвідки, чи принаймні гарантують Україні права доступу та використання окупованих ресурсів. Скоріше це меморандум щодо майбутньої дипломатії, адже адміністрація Трампа хоче легітимізувати свою зовнішньополітичну активність через створення забов’язань та умов їх виконання Україною.

Але щоб бути ґрунтовними у твердженнях, розглянемо детальніше третій пункт Угоди:

• Джерело внесків: Уряд України направлятиме до Фонду 50% надходжень від монетизації природно-ресурсних активів у державній власності.
• Об'єкти монетизації: Родовища корисних копалин, вуглеводнів, нафти, газу, видобувні матеріали, а також відповідна інфраструктура (термінали СПГ, порти тощо).
• Умови включення: Перелік активів узгоджується обома Учасниками Фонду та деталізується в Угоді.
• Обмеження: Внески не включають поточні бюджетні доходи.
• Деталі внесків: Часові рамки, обсяги та стабільність визначаються в Угоді про Фонд.

Важливо, що в найпершій версії документа англійською мовою, що ми побачили на початку тижня, не містилося деталей про обмеження щодо наповнення Фонду шляхом поточних доходів бюджету України. Логічно припустити, що таким джерелом можуть стати надходження від головного податку, що сплачує добувний бізнес – ренти на видобуток корисних копалин. Напевно, що цей аспект робить Угоду найбільш неоднозначною. Якщо мова йде про те, що його загальна сума складатиме 100, 200 чи 500 млрд, то варто порахувати, скільки років необхідно для виконання умови угоди.

Відтак, якщо скористатися відкритими даними міністерству фінансів, порахувати сплачену за минулий рік ренту та конвертувати цю суму у долари США за актуальним курсом, то ми отримаємо цікавий результат – майже 1 млрд 135 млн доларів США отримав Державний бюджет за період з січня по грудень 2024 року. За видобуток таких основних видів корисних копалин було сплачено:

695 млн доларів США - газ

92,1 млн доларів США - газовий конденсат

544 тис доларів США - бурштин

9,2 млн доларів США - вугілля коксівне та енергетичне

112, 1 млн доларів США – залізорудна сировина.

Тобто силами тільки рентної плати за видобуток Фонд (розміром в $500 млрд) буде наповнюватися більш ніж 440 років. І це якщо наповнювати коштом нинішніх джерел доходів. Але в умові не міститься жодних згадок щодо розвитку та видобутку такої затребуваної критичної сировини, як і конкретних кроків щодо подальшого співробітництва чи об’єктів реінвестування. Також ми не знаємо, як зміниться після цього позиція та зацікавленість держави щодо залучення нових надрокористувачів шляхом продажу ділянок на електронних аукціонах.

Так, сьогодні ми можливо побачимо іншу версію угоди, можливо більш конкретну та реалістичну. Проте наша галузь, яка є місцем роботи для більше ніш 300 тисяч українців, надійною опорою для війська в тилу, заслуговує не популістичних згадок, а дбалого ставлення як до стрижня національної економіки та державності.