Міцний крафт в Україні: як недосконале законодавство гальмує галузь

Чи запрацюють вітчизняні малі виробники міцного дистиляту на повну в 2025 році?

Наприкінці 2023 року держава зробила важливий і, сміливо можна сказати, історичний крок для малих виробників міцного крафту — вперше за часів незалежності України легалізувала галузь малих виробників крафтових міцних напоїв. Новий Закон надав їм можливість організовувати виробництво за спрощеними умовами по відношенню до великих виробників. Це правильний, надважливий і своєчасний крок, з огляду на те, що галузь алкогольних напоїв завжди були дуже зарегульована. Цей крок надав багатьом самозайнятим людям сподівання та мотивацію зробити своє хобі легальним бізнесом. Оптимізм і жага до розвитку улюбленої справи підштовхнула низку підприємців практично одразу розпочати підготовку до будівництва та готуватись до подачі документів на отримання ліцензії.

Але… виявилося, що галузь не здатна швидко запрацювати, навіть за наявності профільного закону.

Причина в тому, що при появі фактично нової галузі змін в одному профільному законі не достатньо. Треба підготувати цілу низку нормативних і підзаконних актів, а також впровадити зміни і в інших Законах, які дотичні до цієї галузі. Без цих документів Закон не може бути реалізованим в повній мірі. 

Так сталось і з новим Законом України № 3193-IX від 29.06.2023 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо спрощення умов виробництва дистилятів суб’єктами малого підприємництва». 23 листопада виповнився рівно рік із того моменту, як він набрав чинності та, тим самим, дозволив українським крафтовим виробникам легалізувати свою діяльність як малим виробникам дистилятів. Закон не запрацював так, як всі сподівались, і в сухому залишку галузь втратила рік! Рік, який дав би багатьом реальну можливість розпочати свій бізнес у такий складний для України час, створити нові робочі місця. Жодного нормативного акту стосовно малих виробників спиртових дистилятів не було розроблено. Як результат, замість приблизно 10 підприємств малих виробників протягом 2024 року почало працювати тільки 3, 2 з яких — це маленькі виробництва, котрі до того працювали на загальних умовах.

Законодавча чудасія: 2024 рік — перипетії українського крафту

Українська унікальність має всі шанси стати світовим трендом, якщо ми, українці, якомога швидше усвідомимо, наскільки великий потенціал у нашої країни, та змусимо законодавчу бюрократію залишитися в минулому. Дякуючи ЗСУ, сьогодні в нас є можливість робити наступні кроки задля розвитку вітчизняної економіки, навіть за умов продовження війни. Однак те, що повинно надавати можливості для розвитку, стало на заваді.

Одна з причин, і доволі суттєва, що вплинула на реалізацію Закону, — в Законі існує норма: «Виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу та алкогольних напоїв здійснюється за наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання». Вона мала регламентуватись низкою нормативних актів, які повинні були змінитись згідно із Законом, але цього не сталось, тому низка виробників зіштовхнулися з великими проблеми і не змогли зареєструвати місця зберігання й отримати ліцензії.

Що таке місце зберігання спирту чи спиртового дистиляту? Це — окреме місце (приміщення), де зберігається спирт чи спиртовий дистилят.

Для виробників спирту — це акцизний склад, оснащений лічильниками, із цілодобовим відеоспостереженням і ще низкою вимог, що регламентує ПОСТАНОВА КМУ від 27 січня 2023 р. № 77. Це місце дуже ретельно контролює Податкова інспекція.

Для виробників спиртового дистиляту — це теж окремо місце (приміщення)… і на цьому все. Нормативного документа, котрий регламентує вимоги до місць зберігання спиртових дистилятів, — НЕМАЄ! Для малих виробників взагалі не зрозуміло, що це! Але це теж місце, яке також ретельно контролює Податкова.

Найголовніше, що не вийде отримати ліцензію на виробництво, поки не зареєструєте місце зберігання. А для того, щоб зареєструвати це місце, треба отримати довідку на відповідність місця зберігання умовам! А яким умовам… не зрозуміло! І тут маємо величезне поле для креативу Податкової. Беремо нормативні документи, що стосуються спирту етилового (ректифікат), і «натягуємо» його на спиртовий дистилят.

І головне, що наявність окремої кімнати, вірніше її підготовка, це — не важко. А зібрати купу документів, які не зрозуміло яким чином стосуються Податкову… це квест. Є нормативний документ, де зазначено: «відповідні дозволи та довідки органів, що здійснювали обстеження такого місця на відповідність будівельним, технологічним, протипожежним, санітарним нормам і правилам, техніці безпеки». А які ці документи — не зрозуміло, власне і те, яке відношення вони мають до Податкової інспекції. Це нормативний документ — Н А К А З ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ № 251 від 28.05.2002. Цікаво, що Державної Податкової адміністрації вже не існує! А цей документ, який досі чинний, не відповідає нормам нового Закону та не адаптований під реальну ситуацію.

Наразі з 1 січня 2025 року в силу вступає новий Закон України № 3817 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Маємо суттєву колізію і хаос в нормативних документах.

Одна зі значних відмінностей між великими виробництвами і малими — те, що малі виробники як опція не мають право продавати і купляти дистилят. Для малих виробників спиртовий дистилят є сировиною для виготовлення напоїв, яку вони виробляють самі. Відповідно, на виробництво зайшла сировина у вигляді сільгосппродукції (зерно, фрукти, овочі тощо), а вийшли готові напої. Тобто, в даному випадку, спиртовий дистилят — це є незавершене виробництво.

У малих виробників існує ще одна опція — обмеження по виробництву дистиляту і продажу готової продукції. Малі виробники не зберігають дистилят, їм це не потрібно. Немає сенсу, адже продажі обмежені. Вони або відправляють спиртовий дистилят на витримку в бочці, або на альтернативі, або на мацерацію, або настоювання, або на виробництво готового напою. Сенсу в окремій кімнаті, де повинно щось зберігатись, — НЕ ІСНУЄ!

Але, як зазначено вище, малі виробники теж повинні мати місця зберігання спиртового дистиляту. І до 1 січня 2025 року, до вступу в силу нового Закону, малі виробники мали величезні проблеми і деякі просто не змогли зареєструвати свої місця зберігання, тому що отримання довідки про відповідність не зрозуміло яким вимогам зайняло майже півроку і більше. Вимагались документи (дозволи), отримання яких тягнуло за собою конкретні грошові витрати (для малого виробника це суттєві витрати) і час, не кажучи про те, що на період воєнного стану отримання дозволів скасоване та достатньо зареєструвати декларацію. У зв’язку з цим як мінімум 10 виробництв не змогли відкритись та почати працювати.

Наразі ситуація відкорегована новим законодавством: для малих виробників скасовано отримання довідки на відповідність вимог до місць зберігання та проходження обстеження.

Але вимоги, не зрозуміло які, все одно залишились і це дуже ризиковано.

Це може бути використано як упереджене ставлення до підприємців і блокуватиме їхню роботу. Якщо до малого виробника прийдуть із перевіркою та будуть вимагати того, чого в принципі не існує в законодавстві, то це заблокує його роботу, а для нього будь-який «простій» критичний, адже він — малий виробник. Якщо виробництво зупинено і сировина не перероблена, вона зіпсується, і це загибель для виробника, або треба чекати наступного сезону, щоб отримати нову сировину, адже, нагадаю, спиртовий дистилят має бути тільки власного виробництва. А у виробника, наприклад, вкладені гроші в підприємство, є кредит, заробітна платня найманим працівникам, податки тощо.

Як вирішити проблему?

Потрібно зробити чіткий нормативний документ, який буде регламентувати вимоги до місць зберігання для малих виробників.

Асоціація крафтових дистилерів України розробила ці вимоги. Ми вважаємо, що для малих виробників місце зберігання — це точка контролю об’єму виготовлення спиртового дистиляту, це по суті ємності куди поступає дистилят з перегінного куба і добу або більше там знаходиться. Ми вважаємо, що для «зберігання» спиртового дистиляту достатньо виділеного місця на виробництві, де стоїть кілька ємностей, з усіма приладами для вимірювання та журналами для фіксування об’єму виробництва дистиляту.

Спираючись на досвід європейських країн пропонуємо:

1. Місце зберігання спиртового дистиляту — це ємність, яка повірена та має всі засоби вимірювання та журнали контролю за виробництвом дистиляту. Ємність стоїть окремо та виділена лінією на підлозі.
2. Кожна ємність має ознаку того виду спиртового дистиляту, який виробляє виробник.
3. У Реєстрі місць зберігання зазначається кількість та місткість ємностей.

Цього достатньо для контролю за виробництвом спиртового дистиляту. Ми донесли це до керівництва Департаменту податкової інспекції по контролю за підакцизними товарами. Але підтримки та чіткого розуміння ми не отримали. 1 січня 2025 року вступає в силу новий Закон, а нормативного документу досі не існує!

Стосовно документів, які вимагались, ми вважаємо, що малому виробнику не потрібно отримувати таку їх кількість, бо він не веде масштабної діяльності. І деякі документи він просто не повинен отримувати за іншими Законами. Він може користуватися декларативним методом, зокрема в частині, що стосується пожежної безпеки, охорони праці, охорони довкілля тощо. Тим паче сьогодні, на період воєнного стану, скасовано отримання всіх дозволів. Замість цього виробники можуть отримувати декларацію. І ми вважаємо, що наразі складається ситуація, коли Податкова втручається в організацію роботи підприємства, яка не стосується її фіскальної функції.

Наразі, щоб малий виробник зміг відкритися, за вимогою Податкової інспекції, потрібно отримати дозволи від щонайменше 5 держустанов і при цьому врахувати вимоги понад 15 нормативних і підзаконних актів.

Якщо ця ситуація залишиться не вирішеною, ми знову отримаємо непрацюючий Закон для малих виробників. І це буде вже саботаж і знущання з боку влади, коли «кістку кинули, але цепок не послабили». Проте ми так цю ситуацію не залишимо і будемо боротись! Нам ця ситуація не зрозуміла. Чому, коли держава та виробники прагнуть легалізувати бізнес малих виробників дистилятів, вивести з тіні крафтове виробництво алкогольних напоїв, окремі державні установи саботують цей процес і роблять його складним і майже неможливим. Ці державні установи досі знаходяться в Радянському союзі, не намагаються щось змінювати та осучаснювати, ба більше — досі вважають себе каральним органом і замість того, щоб будувати прозорі та чесні відношення з бізнесом, роблять все, щоб затягнути зашморг ще більше, вважаючи всіх шахраями апріорі.

До речі, ми переконані, щоб нова галузь запрацювала, зміцнилася та стала на ноги, необхідно надати деякі послаблення на перші роки, зокрема можуть бути розроблені окремі нормативні документи, які регламентують суто мале виробництво. Перш за все, це стосується податкових перевірок:

• Мораторій на перевірки протягом перших 3 років після відкриття виробництва.
• Кількість і регламент податкових перевірок. Ми маємо досвід 4 планових фактичних перевірок за минулий рік. Кожна з них зупиняла виробництво майже на місяць. Особливо в період підготовки та зброджування сировини та подальшої дистиляції — це фактично вбити виробництво.
• Норми втрат. Надати можливість малим виробникам отримати статистику по виробництву напоїв, щоб спеціалісти НДІспиртбіопрод змогли зробити заміри та прорахувати норми втрат. Необхідно 3 роки для отримання перевіреної інформації.

Нова галузь потребує вдосконалення Законів

Проблема існує не тільки з місцями зберігання, а й з пожежними нормами, типізацією земельних ділянок, що можуть бути відведені під дистилерії, розробкою відповідних будівельних норм тощо. Усе це просто не адаптовано під нову галузь, під особливість діяльності малого виробника. Тож, несучасність деяких законодавчих норм, відсутність певних нормативних актів ускладнює появу нових малих виробництв.

Тому ми, як Асоціація, будемо намагатись зробити ці зміни. Ми вважаємо, що для малого виробництва повинні бути умови, відмінні від умов для великих виробників. Наразі, без потрібних законодавчих змін, маємо ситуацію, коли дуже ускладнені вибір земельної ділянки або використання існуючої, а також поява мікропідприємств, які мають свої невеликі сади чи виноградники, малих фермерських господарств. Це і призначення землі, і санітарні норми, і ступінь пожежної безпеки.

Те ж саме стосується охорони праці та захисту довкілля.

Поняття малого виробника спиртових дистилятів — дистилерія, винокурня, віскокурня — в українському законодавчому полі поки що відсутні!

Ми готові зробити розрахунки та пропозиції, але хотілось би, щоб нам пішли на зустріч. Вдосконалення законодавства дасть сильний поштовх для розвитку малих і міні виробників, особливо для розвитку ветеранських дистилерій. У цей складний для країни час важливо надати якомога більше можливостей для розвитку малого виробництва.

По нашим даним приблизно 500 підприємців наразі вже мають досвід виготовлення міцних крафтових напоїв, оскільки певний час роблять їх для себе. Сприймають це як дуже улюблене хобі. Здебільшого, ідеться про самозайнятих осіб чи тих, хто має свій розвинений бізнес в іншій сфері. Вони дуже цікавляться новинками, технологіями, розробляють рецептури, слідкують за якістю своїх напоїв. Це і є потенційні малі виробники дистилятів. І найголовніше, що ці люди готові перевести улюблене домашнє хобі в легальний бізнес, який буде приносити їм дохід. Готові сплачувати податки та створювати нові робочі місця в регіонах. Ми розуміємо, що крафтова галузь нова для нашої країни, оскільки ідеться про міцні напої, виробництво яких держава контролює особливо ретельно. Тут тривалий час було дуже зарегульоване та жорстке законодавства, і до 2019 року ми мали державну монополію на виробництво спирту.

Якщо влада не буде іти на зустріч ми маємо всі підстави говорити, що Закон і відповідно галузь будуть мертвонародженими!

Культура споживання, інвестиції та державна підтримка: як це пов’язано?

За підрахунками Асоціації, про відкриття невеличкої дистилерії можна починати думати, коли у підприємця є хоча б від 50 тис. доларів США (близько 2 100 000 за курсом на момент підготовки матеріалу).

Така сума потрібна, бо організація крафтового виробництва передбачає вагомі фінансові вкладення (це зовсім маленька дистилерія — «початковий рівень»). Головні видаткові статті:

• дороговартісне обладнання;
• придбання чи оренда земельної ділянки;
• будівництво або ремонт приміщення, зокрема з урахуванням особливостей пожежних норм;
• закупівля витратних матеріалів і сировини.

За відсутності прозорого та зрозумілого законодавства, ще й без підтримки держави в багатьох інвесторів не буде бажання вкладати кошти в цю галузь.

Нашим представникам держорганів треба нарешті визнати, що мале та середнє підприємництво є рушійною силою економічного зростання країни. Наразі, коли Україна знаходиться в доволі непростому становищі, але люди хочуть започатковувати власну справу, думаю, завдання держави — створити для цього прозорі, зрозумілі та сприятливі умови і продемонструвати свою підтримку.

Насправді, українським малим фермерам зараз дуже важко продавати свою продукцію. І поява малих виробників міцного крафту допоможе вирішити цю проблему, оскільки вони будуть закуповувати сировину для виготовлення спиртового дистиляту або сам фермер зможе організувати таке виробництво. Також крафтові дистилярії дадуть можливість переміщеним особам продовжувати займатися улюбленою справою. Окрема тема — це ветерани, які після закінчення війни повернуться до цивільного життя і захочуть себе реалізувати, зокрема і в крафтовому виробництві.

У цьому контексті постає питання, як швидко показати зацікавленість держави в розвитку крафтового виробництва? Крім удосконалення законодавчої бази, також можна дозволити крафтовим виробникам брати участь у державних програмах із підтримки малого бізнесу та стартапів. Наприклад, ідеться про 5/7/9, державні гранти, а також програми бізнес-асоціацій, меценатів тощо. Тут діють певні обмеження щодо видів діяльності потенційних учасників, і крафтові дистилери потрапляють у цей список. Проте, крафтові виробники — це не просто про виготовлення алкоголю, а про підтримку малого фермерства, переробку фермерської продукції, переробку продукції українського походження, виробництво кінцевого продукту, відродження історичних напоїв, поява нової галузі. Наприклад, фермер, який має свої поля та сад може використовувати власну продукцію для виготовлення якісного крафтового продукту на власній дистилерії в обмеженій кількості. Це фактично такий самий малий бізнес, як і всі інші.

Малі виробники дистилятів такий самий крафтовий бізнес, як і сировари, винороби та інші. Ми вважаємо, що для малих виробників треба створити виняткові умови, щоб вони могли отримувати державну підтримку у вигляді грантів, кредитів тощо. Це, в першу чергу, піклування держави про відродження та розвиток малого підприємництва. Дуже багато закордонних грантів дивляться на поведінку держави в цьому питанні та переймають відповідну політику. Отже, якщо держава дозволить, то й вони будуть дивитися на це інакше. Але рішення потрібно прийняти на державному рівні.

Це треба переглянути, зробити виключення та розглядати кожен бізнес індивідуально — який напій виготовляє, яку сировину використовує, де сировина росте тощо. Це буде суттєва підтримка.

Також у цьому контексті можемо згадати про інвестиції, адже наразі через невдосконалене законодавство та відсутність прозорих умов, кошти, заплановані на створення дистилерій, були вкладені в інші бізнеси або заморожені. За можливості, українські підприємці навіть розглядають інші країни для організації виробництва, де є зрозумілі правила та можливість чітко порахувати витрати на відкриття малого підприємства.

Але ж нам треба зараз залишати ці кошти в Україні! Так, це не мільйони і не мільярди, це не великі технологічні парки. Проте поява крафтової дистилерії в регіоні означає додатковий його розвиток. Нові робочі місця, нові замовлення для суміжного бізнесу, новий туристичний маршрут, додаткова цікавість до цієї частини України. І українським містечкам чи селищам це зараз дуже потрібно, не менше, ніж глобальні інвестиції на загальнодержавному рівні!

І, насправді, саме зараз в нас є дуже класні умови для розвитку та залучення інвестицій, навіть попри війну та великі ризики для виробника. Багато українців хочуть працювати саме в своїй країні. І державі треба зробити ще кілька кроків, щоб допрацювати й отримати дієве та зрозуміле законодавство прямо зараз, тоді ми не втратимо цей потенціал. Ми можемо стати прикладом організації крафтового бізнесу на новому рівні, тому що розвиток технологій наразі так само впливає і на цю галузь. У нас є багато факторів, що дозволяють так говорити. Клімат, люди, сировина, технології тощо. Залишилося зробити правильне законодавство, яке буде зрозуміле як українським підприємцям, так і потенційним іноземним інвесторам.

Дієвим інструментом у розв’язанні всіх цих проблем є саме підтримка на державному рівні, тому АКДУ пропонує створити робочу групу, яка буде займатися суто малими виробниками.

Можливо, вона вже є, але ми про неї не знаємо. І все, що стосується алкогольної продукції, поки що якось знаходиться поза обговоренням, але це — хибний шлях. Як раз тут треба шукати варіанти, як місцеві виробники можуть виробляти якісний продукт, тим самим підвищуючи культуру споживання міцних напоїв. Державний контроль у цій галузі має бути обов’язково, проте щоб він був ефективним, повинен мати форму співпраці та м’якого впровадження норм, а не у вигляді складних законодавчих процесів і жорстких обмежень. Досвід інших країн показує, як на рівні державних органів можна збалансувати лояльні умовами для виробників і правила, що стануть дієвим механізмом у розвитку малого підприємництва. Тому я закликаю до жвавої дискусії на державному рівні. Нам треба прискоритися, щоб не втратити наших виробників.

Ця робоча група повинна постійно працювати на державному рівні та мати можливість брати участь у законотворчості. В цю робочу групу повинні входити представники асоціацій малих пивоварів, виноробів та дистилерів. Це дуже пов’язані бізнеси. В рамках їх можливостей, які визначені Законом, можливо будувати певні зв’язки, які будуть сприяти розвитку та процвітанню галузі малих виробників крафтових алкогольних напоїв та зростанню економіки регіонів та країни в цілому.

Насправді, вже багато зроблено, зокрема з боку Міністерства аграрної політики та деяких представників Верховної Ради, тому дуже хочеться, щоб ці фундаментальні кроки з удосконалення законодавства для малих виробників якомога швидше призвели до повноцінного запуску галузі.

Культура споживання — запорука свідомого споживання алкогольних напоїв

Стосовно розповсюдженої думки про шкоду. Якщо людина споживає багато солодкої води або цукру то це є шкідливо. Якщо їсть багато мучного, це теж шкідливо… Загалом, все, що має надмірне споживання, стає шкідливим. Тобто питання не в продукті, а в культурі споживання. Це — головне.

Що таке культура споживання?

Це розуміння напою, історії напою, формату споживання. Розуміння, як правильно поєднувати з їжею, тобто говоримо про так званий фудперінг. У двох словах — це про гармонію напою, страв, ароматів, смаків і таке інше. Отже, фудперінг — як освітня програма, яка допомагає людині виховувати смак до прекрасного.

Культура споживання — це не про напитись, це про свідоме споживання алкоголю.

Зараз, коли буде з’являтись багато крафтових міцних напоїв, необхідно запровадити програми, які будуть нести освітню функцію. Розповідати про історію українських напоїв, про традиції, про майстрів, про смаки й аромати. Це важливі та необхідні кроки.

Ще один момент, про який можна казати як про хибний, — розуміння крафтового виробництва міцних напоїв з боку суспільства та влади. Тут вбачаю упередження, оскільки досі крафт асоціюється з підпільним самогоноварінням або з домашнім виробництвом.

Але за останні 5-7 років багато всього змінилося. Зараз крафтове виробництво — це відтворення стародавніх українських рецептів, їх вдосконалення, створення якісних і конкурентоспроможних напоїв із цікавою органолептикою. Також зараз тут вже є такі складові бізнесу, як маркетинг, етикетка, бренд. Тобто фактично ідеться про повноцінний бізнес.

Тому треба руйнувати стереотипи, що тягнуться ще з радянських часів, будувати нове розуміння України, гастрономії України. Це і є той рівень культури споживання, якого ми так прагнемо. Коли приїдуть туристи, в нас буде що показати, бо вони захочуть повезти додому щось українське. І це може бути не тільки вишиванка чи якийсь сувенір, а й алкоголь. І це нормально, загально прийнято в міжнародному туризмі, привозити додому з подорожі аутентичні міцні напої. Те, чим славиться ця країна. Наприклад, з Італії туристи везуть додому вино, з Ірландії — віскі, куплене в місцевій віскокурні.

В Україні гастротуризм поки не дуже розвинений. Але цікавість до нашої країни з кожним роком зростає. Коли в нас стане безпечно, кількість туристів стрімко збільшиться, бо багато людей хочуть познайомитися з нашою країною. І поява дистилерій в регіонах може стати основою для формування цікавих туристичних маршрутів, адже де є дистилерія, завжди буде історія.

Гастро й алкотуризм у світі — велика індустрія, що приносить чималі кошти країнам, де це розвинуте. Бо там, де приїжджають туристи, одразу формується інфраструктура — готелі, ресторани, магазини, послуги. В Україні місць, де це можна організувати, безліч. А це все розвиток регіону та робочі місця. Це те, чого ми так хочемо. Тому не треба розглядати крафтовий бізнес, як дріб’язковий. Потрібно відноситися до цього з повагою та гордістю. Бо є люди, які відроджують національні напої України, які роблять їх з урахуванням технологій, рецептур, лабораторних досліджень. І коли наші напої тим чи іншим шляхом потрапляють на закордонні професійні конкурси або просто на дегустацію, то ми маємо шалений успіх. І в нас питають, де можна купити та як завезти, щоб тут продавати. А ми не можемо відповісти, бо дистилерії не можуть побороти законодавчу бюрократію.

Наприклад, Ірландія допомагає в розвитку такого підприємництва і поява нової дистилерії в регіоні дуже вітається на місцевому рівні. Отже, існують механізми, щоб долучити державу до формування культури споживання, яка зараз в Україні тільки формується. А наші крафтові виробники — це про історію та рецептуру напою, про споживання якісного національного напою. Ми повинні вкладатися в розвиток культури споживання та виготовлення якісних напоїв, тим самим популяризувати себе як країну на закордонних ринках. Ми споживаємо французький кальвадос, ірландський та шотландський віскі, вважаємо це якісними напоями. Чому ми не можемо робити те саме? Свої унікальні напої! І експортувати в ці країни.

Зараз в Україні набирає популярності фруктова сировина. Багато років тому в нас загинуло дуже багато сортів фруктових дерев, які вирубували, бо на них був введений податок. Ми загубили багато унікальних українських сортів фруктів. Наразі деякі з цих сортів українські підприємці намагаються відродити. Наприклад, щоб зробити якісний яблучний бренді, що називається «кальвадосом», треба використати 10 і більше сортів яблук. А щоб отримати справді унікальний напій із особливим смаком, потрібно багато дослідити. В інших країнах над цим працюють цілі інститути. А в Україні заборонена навіть державна підтримка…

У нас роблять прекрасні віскі, джини, фруктово та зернові дистиляти, унікальні настоянки та багато інших напоїв. Деякі виробники знаходять стародавні рецептури і відроджують напої. І це все з української сировини.

До слова, на нас чекає велика робота з відродження назв українських напоїв. У нас з 1 січня запрацював закон про георафічні зазначення, і ми вже не можемо називати свої напої грапа, кальвадос тощо. Бо ці назви юридично захищені в своїх країнах. Нам треба робити свої юридично захищені назви, а в нас є їх повно. І до речі, деякі назви в нас поступово цуплять, зокрема країна-агресор. Бо ми нічого не захищаємо. А потім постає питання, що не можемо використовувати свою ж назву. Треба це захистити і офіційно оформити як назву, захищену на території України.

Це велика та кропітка робота, але якщо нічого не робити ми не коли не будемо цивілізованою країною в частині споживання та виробництва алкоголю. І на міжнародному ринку нас не будуть шанувати.

Також треба виділяти ветеранський бізнес, як бізнес з окремими умовами. Наприклад, в Америці після війни в Іраку ветеранські дистилерії стали дуже поважною історією, з відповідною підтримкою збоку держави.

В Україні зараз є багато військових, зокрема членів нашої Асоціації, які коли повернуться до цивільного життя, захочуть продовжити свою улюблену справу. Про це варто подумати вже зараз: зробити для них пом’якшені умови для кредитування, дати можливість отримувати гранти, подбати про пільгові умови щодо акцизу, щоб ветерани змогли працювати. Вони заслуговують поваги та такого відношення, в першу чергу від держави.

Таким чином, в Асоціації крафтових дистилерів України є ідеї, напрацювання для перспективних і цікавих проєктів, які можна швидко реалізувати, проте поки бізнес не може працювати, вони залишатимуться «на папері». Ми усвідомлюємо, наскільки велику роботу треба зробити в 2025 році, щоб вирішити всі перераховані проблеми та запустити галузь на повну.

Новий рік ми почнемо з підготовки відповідних листів і запитів стосовно змін у законодавстві. Частина інформації в нас для цього вже є, але в деяких моментах треба буде робити додаткові розрахунки, наприклад викиди в атмосферу, безпечна відстань від інших споруд і об’єктів тощо.

Тож, якщо у когось є бажання долучитися до цього процесу, звертайтеся до мене. Будемо разом вдосконалювати українське законодавство та робити все, щоб реалізувати потенціал українських крафтових виробників. Крафту бути!