Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.06.2016 22:01

Чому крупному бізнесу вигідно підтримувати неомарксистів

Філософ, публіцист

Багатьом українським обивателям важко зрозуміти, чим є сучасний Захід, бо вони живуть адаптованими радянськими уявленнями. В часи СРСР існував образ “загниваючого капіталістичного Заходу”. Значною мірою він зберігся до наших днів, лиш у трансформованому ви

Багатьом українським обивателям важко зрозуміти, чим є сучасний Захід, бо вони живуть адаптованими радянськими уявленнями. В часи СРСР існував образ “загниваючого капіталістичного Заходу”. Значною мірою він зберігся до наших днів, лиш у трансформованому вигляді “процвітаючого капіталістичного Заходу”. А тому пересічному українцеві важко зрозуміти, що багатьма державами сучасного Заходу, а також міжнародними структурами керують люди, виховані якщо не на симпатіях до комуністичної Москви, то, принаймні, на захопленні Марксом та його численними послідовниками й інтерпретаторами.

Ще більш чужим для усвідомлення є факт фінансування крупним транснаціональним бізнесом тих суспільно-політичних сил, які продовжують нести червоний стяг різноманітних марксистських ідей. Приміром, багатьом українцям відоме ім'я Джорджа Сороса (на жаль, майже невідомою для широкого загалу є шкода, котру діяльність Сороса приносить і Україні, і всій Європі). Пов'язані з Соросом “благодійні” структури офіційно декларують прихильність не лише до радикально-ліберальних поглядів на культуру, але й до ринкової економіки. Одначе ці самі структури фінансують організації, що чітко ідентифікують себе з марксизмом. Людині, котра мислить категоріями радянського минулого, зрозуміти таку ситуацію важко.

Для того, аби зорієнтуватися у ідейно-політичному ландшафті Заходу, для початку варто зрозуміти, що таке неомарксизм. У цьому тексті термін “неомарксизм” вживається як узагальнена назва тих ідейно-політичних течій, які виникли на Заході у другій пол. ХХ ст. внаслідок кризи “старих лівих”, тобто класичних комуністів та соціалістів, які переважним чином були зорієнтованими на більшовицьку Москву. Синонімічні терміни — культурний марксизм або ж культурний троцькізм.

Сучасний прихильник лівих ідей міг би заперечити такому узагальненню, сказавши, що неомарксизм поруч із постмарксизмом та купою інших “ізмів” — це цілком самостійні течії. Але у площині проблеми, яку ми розглядаємо, такі розрізнення є несуттєвими. Натомість терміни “неомарксизм”, “культурний марксизм” та “культурний троцькізм” достатньою мірою розкривають суть явища, котре нас цікавить. Перший вказує на оновленість, пристосування марксистських ідей до вимог сучасності. Другий відображає відмову від класичної, економічно-політичної повістки денної і зосередженість на потребі “культурної революції”. Третій акцентує увагу на тій ролі, котру у становленні сучасного лівацтва відіграв троцькізм. В усякому разі, вищенаведене узагальнення є більш справедливим, ніж образ “фашизму”, який ліваки застосовують до всього, що суперечить їхнім поглядам.

Одними з основних причин формування неомарксизму були розчарування західних ліваків у сталінізмі і СРСР загалом та соціально-економічні зміни, що вилилися у зникнення пролетаріату як класу.

Розчарування в СРСР розпочалося ще в міжвоєнний час. Чимало радикально налаштованих марксистів сприйняли політику Сталіна як “реакцію”, спрямовану проти здобутків перших років більшовицької влади. Серед тих, хто поставився до Сталіна критично, був один із ранніх ідеологів фрейдомарксизму Вільгельм Райх. Райх, як і сотні інших марксистів, захоплювався плодами культурної і, передусім, сексуальної революції у більшовицькій Росії (а захоплюватися, з лівацької точки зору, дійсно було чим: легалізація абортів, легалізація гомосексуалізму, жіноча емансипація, пропаганда сексуальної свободи, радикальні заходи, спрямовані на нищення інституту сім'ї). Тож прагматично вмотивований поворот Сталіна до більш здорової культурної політики став для Райха та таких як він величезним розчаруванням.

Проте масовим явищем розчарування в СРСР стало аж у повоєнні роки. Щоправда, воно не характеризувалося тотальністю і однорідністю. Хтось із представників західного лівацтва почав сприймати СРСР як зло, що було трішечки меншим за їхні власні (sic!) країни. Хтось ставився до СРСР критично, намагаючись розрізняти його позитивні і негативні риси. Хтось продовжував орієнтуватися на СРСР (чи навіть співпрацював із КГБ), поступово вбираючи при цьому нові ідеологічні тренди.

Повоєнний економічний розвиток і становлення заможного споживацького суспільства завдали лівим ще одного удару. Зник головний фетиш їхньої політичної боротьби — обтяжене матеріальними негараздами робітництво. Саме в робітництві, проінтерпретованому як пролетаріат, ліві бачили революційного суб'єкта, спроможного реалізувати їхній ідеал. Тепер же необхідно було знайти нового суб'єкта або ж якось компенсувати його відсутність. І це було досить швидко зроблено. Головним критерієм пошуку стала “пригніченість”. Дотримуючись цього критерію, ліві зробили своїм фетишем гомосексуалістів, американських чорношкірих (згодом — кольорових мігрантів), жінок (в іпостасі жертв чоловічого домінування).

Ще однією складовою неомарксизму стали ідеї сексуальної революції, що проявлялися не лише у запереченні звичних сексуальних табу, але й у агресивному ставленні до інституту сім'ї. Основи антисімейної і антипатріархальної ідеології були закладені ще Марксом. Але, оскільки ця ідеологія глибоко протиприродна, її розвиток гальмувався і знаходив лише епізодичні вираження (приміром у перші роки більшовицької влади). Ситуація кардинально змінилася після Другої світової.

Повоєнні роки, що ознаменувалися виникненням і закріпленням радикальної антифашистської міфології, посприяли ширенню ідей сексуальної революції. Ще Вільгельм Райх розглядав успіхи “фашизму” як наслідок того, що маси подавлюють власні сексуальні бажання, формуючи таким чином сприятливу для “фашизму” психологічну атмосферу. Натомість сексуальна революція мала б виконувати роль не лише профілактичного засобу, але й інструменту емансипації пролетаріату. У 60-70-ті роки такий погляд здобув надзвичайне поширення. Просякла лівацькими ідеями молодь розглядала долання сексуальних табу як один із головних методів боротьби зі “старим світом”.

Неомарксистська молодь — молодь 1968-го року — з часом подорослішала. Погроми та сексуальні оргії змінилися на респектабельну діяльність. Ті, хто громив магазинчики дрібних власників, стали співробітниками крупних корпорацій,  впливовими політиками, університетськими професорами. Ті, які мріяли про знищення “капіталізму”, цілком успішно інтегрувалися в капіталістичну систему і, у більшості випадків, полюбили її. Одначе чимало поглядів із часів неомарксистської молодості були збережені. Серед них — недовіра до інституту сім'ї і традиційних гендерних ролей, прихильність до ЛГБТ, “антирасизм” (котрий нерідко є прикриттям антибілого расизму). Таким чином на Заході сформувався сучасний ліво-ліберальний істеблішмент.

Цей істеблішмент сьогодні доповнюється кількома елементами. По-перше, феміністичними та ЛГБТ-організаціями, котрі хоч безпосередньо і не ідентифікують себе з різними течіями марксизму, але генетично споріднені з неомарксистським протестним середовищем 60-70-х років. По-друге, політичними групами, переважно молодіжними, які продовжують чітко ідентифікувати себе з марксизмом. Ці групи інколи використовують якусь доволі бутафорну антикапіталістичну риторику, проте в центрі їхньої діяльності стоять теми ЛГБТ, кольорових мігрантів, жінок, боротьби з фантомами “фашизму”. Ці два елементи (особливо другий), хоч і можуть здаватися дещо дистанціонованими від істеблішменту, все одно тісно з ним пов'язані. Вони являють собою своєрідних розвідників у боротьбі за ліво-ліберальні перетворення. У цей же час офіційні владні структури забезпечують основний наступ і подальшу зачистку залишків якихось консервативних цінностей.

Підтримка крупним бізнесом лівацтва спостерігалася ще в середині минулого століття. Так, представники Франкфуртської школи — флагмана фрейдомарксизму — отримували щедре фінансування з Фонду Рокфеллера. Цей же фонд фінансував сумновідомого Альфреда Кінсі. Симпатик лівих ідей, Кінсі водночас був зациклений на подоланні звичних уявлень про людську сексуальність. Публікація його “досліджень” суттєво вплинула на розгортання сексуальної революції. Існують свідчення про фінансування крупним бізнесом феміністичних організацій.

Лівацтво приносило щедрі дивіденди ще в 60-70-ті роки. Приміром, сексуальна революція дозволила розширити ринок товарів за рахунок зростання попиту на контрацепцію, а також низку інших речей. Фінансування феміністок спрямовувалося на те, щоб вирвати жінку з дому і отримати нову робочу силу. Проте підтримка крупним бізнесом неомарксизму має більш глобальні наслідки. Ми не зрозуміємо сенсу неомарксизму, якщо уникатимемо розуміння внутрішньої логіки розгортання капіталізму.

Капіталізм як історичне явище побудований на агресивній логіці автономності і первинності капіталу. Це означає, що капіталізм не терпить будь-чого неекономічного. Коли ми знаходимо приклади “хорошого капіталізму”, то насправді бачимо капіталізм, стриманий певними позитивними речами (скажімо, коли логіка укрупнення і монополізації капіталу обмежується антимонопольним законодавством). Історично розгортання капіталізму завжди стримувалося неекономічними чинниками — тим, що в межах логіки капіталізму є чимось “ірраціональним”. І капіталізм намагався їх подолати. За останні декілька століть жертвами капіталізму стали станові розмежування суспільства, митна децентралізованість, господарська самодостатність більшої частини населення, релігійна зорієнтованість сенсу життя.

Капіталізм вимагає від людини, аби вона перестали бути чимось, що могло б заважати логіці виробництва і збагачення. Для нього важливо перетворити людину на об'єкт, що пасивно обслуговує процеси його (капіталізму) функціонування і розгортання. Капіталістичний ідеал людини можна порівняти з робітником, що обслуговує конвеєр. Здавалось би, конвеєр як і будь-яка інша машина мав би полегшувати людині життя. Проте насправді він перетворює людину на об'єкт, стає первинним щодо неї. Людина інтегрована у ритм роботи конвеєра. Уже сама людина є інструментом конвеєра, а не навпаки. Для капіталізму важливо звести людину до певної ролі у процесі виробництва (найманого працівника, акціонера, споживача) і слідкувати, аби людина чудово виконувала цю роль, не відволікаючись на інші речі.

Сім'я, вкоріненість у етнічну спільноту, релігія, моральні принципи — усе це стоїть на перешкоді розгортання капіталізму. Національні відмінності створюють перешкоди для уніфікації виробництва і споживацва. Сім'я постає як щось ірраціональне (існують дослідження, згідно з якими люди, які живуть в режимі сексуальної свободи, споживають більше товарів і послуг, ніж одружені чоловіки і жінки). Нинішній неомарксизм — це каток, яким керує логіка капіталізму. Цей каток має знищити всі речі, які роблять із людини щось більше за статиста економічних процесів. Фемінізм та гендерна ідеологія доруйновують традиційні ролі чоловіка та жінки. На знищення інституту сім'ї спрямована діяльність ЛГБТ-організацій, а також нововведення у освітній галузі, котрі полягають у сексуальній освіті дітей та максимальному усуненні від виховного процесу батьків. Шалені міграційні потоки, пропаганда мультикультуралізму, боротьба з “національними упередженнями” спрямовані на остаточне викорінення людей із національних спільнот.

Звісно, з упевненістю на всі сто відсотків прогнозувати майбутнє не можна. Приміром, на якомусь етапі ліво-ліберальна ідеологія може мутувати у щось таке, що суперечитиме логіці капіталізму. З іншого боку, соціальна інженерія неомарксистів має певні промахи. Скажімо, міграція до Європи кольорового населення (серед якого чимало мусульман) має на меті позбавити Європу залишків її етнічної та релігійної нормативності. Проте ця міграція, доруйновуючи християнський характер Європи, водночас породжує можливість реалізації іншого релігійного проекту — мусульманського. Зрозуміло, що реалізація цього проекту перекреслювала б прагнення неомарксистів побудувати суспільство, цілком емансиповане від релігії та традиційних моральних норм.

Так чи інакше, зараз світ продовжує перетворюватися на глобальний супермаркет, де людині відведена роль споживача і робітника. За таких умов українці мають єдиний вибір: або слухняно рухатися за вектором часу, або чинити спротив і намагатися максимально зберегти власну самобутність і право бути повноцінними людьми (а не статистами). Аби обрати другий варіант, вони мають відмовитися від старих уявлень про бінарну опозицію капіталізму та комунізму і зрозуміти, що існує Третій шлях.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net