Маєте господарську діяльність в окупації? Україна може покарати вас за це

Українців, які живуть на окупованих територіях, можуть позбавити волі на строк від трьох до п’яти років за ведення господарської діяльності.

Все тому, що Україна сприймає зайняття бізнесом в окупації, — злочином, а саме — колабораційною діяльністю. Якщо точніше, відповідно до частини 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України, відповідальність будуть нести за провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Ця норма в свій час спровокувала бурхливу дискусію серед представників громадськості, науковців та практичних працівників, адже її застосування в окремих випадках суперечить принципу збереження життєдіяльності на тимчасово окупованих територіях України. Це показують і дослідження, проведені правозахисниками, в яких наголошується не лише на недоліках статті, а й на її застосуванні. В цьому матеріалі більш детально розберемось, що не так із статтею 111-1 ККУ.

Що таке господарська діяльність?

Центральним поняттям у частині 4 статті 111-1 КК України є господарська діяльність. Але окремого визначення “господарська діяльність” у Кримінальному кодексі немає, тож можна визначати так, як це подається у Господарському та Податковому кодексах України.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГК, господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Більш деталізоване визначення міститься у пункті 14.1.36 статті 14 ПК. Так, господарською діяльністю є така діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відмінність між цими двома визначеннями є суто текстуальною, тому можна виділити загальні значення: 1) таку діяльність здійснюють суб’єкти господарювання (фізичні особи-підприємці та юридичні особи); 2) зміст такої діяльності полягає у наданні послуг, виробництві/реалізації товарів, виконання робіт; 3) вона спрямована на отримання прибутку.

В чому полягає взаємодія з державою-агресором?

На це питання однозначної відповіді у законодавстві немає. Це призвело до того, що наразі під цією взаємодією розуміється не тільки надання послуг, виконання робіт тощо для держави-агресора та окупаційної влади, а й, наприклад, факт звернення до незаконних органів влади для перереєстрації бізнесу, отримання ліцензій та дозволів на тимчасово окупованій території від незаконних органів влади, сплата податків.

Проте науковці підкреслюють хибність такого підходу, адже в контексті частини 4 статті 111-1 КК України така взаємодія має місце лише у випадку, коли у цій діяльності беруть участь обидві сторони (як суб’єкт господарювання, так і держава-агресор чи незаконні органи влади, утворені нею) та спрямована на досягнення спільної мети (спричинення шкоди Україні та/або її союзникам).

Аналіз вироків: що не так з практикою?

Частина 4 статті 111-1 КК України досить активно застосовується на практиці. Так, з 3 березня 2022 року по 3 травня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти 88 обвинувальних вироків судів першої інстанції. З них — 33 вироки, які притягнули людей до кримінальної відповідальності за надання матеріальних ресурсів, 51 – за провадження господарської діяльності та чотири – за надання матеріальних ресурсів та провадження господарської діяльності. Як можна побачити, більше половини вироків стосується саме провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною владою чи РФ.

З усіх вироків про провадження господарської діяльності найчастіше людей притягали до кримінальної відповідальності за таку господарську діяльність:

- постачання товарів (наприклад, комплектуючих запчастин тощо),

- здійснення транспортних перевезень,

- надання комунальних послуг (енергетика, водопостачання та зв’язку);

- продаж пального;

- фермерське господарство;

- будівельні послуги;

- надання в оренду об’єктів рухомого і нерухомого майна;

- продаж продуктів харчування;

- інші види діяльності.

Притягнення до кримінальної відповідальності за господарську діяльність у співпраці з окупантами в більшій частині вироків є цілком логічним та закономірним. Наприклад, здійснення ремонтних робіт з відновлення будівель Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області, у тому числі будівлі Маріупольського академічного театру (вирок у справі № 344/9667/23 від 30.10.2023 року) або продаж палива приватним, комунальним, державним органам влади рф на території окупованого півострова Крим (вирок у справі № 760/23307/23 від 12.03.2024).

Водночас покарання за господарську діяльність, яка потрібна для життєдіяльності населення, викликає питання. Так, за вирощування зернових та бобових культур на полях та виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості особу було притягнуто до кримінальної відповідальності (вирок у справі № 712/2352/23 від 14 квітня 2023 року). Не меншої дискусії серед юридичної спільноти викликало й визнання винним у вчинені злочину, передбаченого частини 4 статті 111-1 КК, особу, яка надавала послуги з охорони складу з лікарськими засобами (вирок у справі № 915/2847/23 від 30.08.2023).

Такі вироки в судовій практиці не є поодинокими, тому державі варто удосконалити правове регулювання провадження господарської діяльності, зокрема на тимчасово окупованих територіях України.

Законодавча складова

Законодавство України дає цілком однозначну й негативну відповідь на питання про можливість ведення господарської діяльності в окупації.

Так, в частині 2 статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” зазначено: “Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами – підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України”.

Це означає абсолютну заборону на господарську діяльність в окупації.

За міжнародними правовими нормами, на окупованих територіях має максимально зберігатися та підтримуватися добробут населення. Зокрема, окупаційна влада повинна забезпечити населення продуктами харчування чи ліками. Проте Росія чи окупаційна влада часто ігнорують ці вимоги. Наприклад, є випадки, коли окупанти не давали отримати гуманітарну допомогу та медичні послуги, знищували фермерські угіддя тощо. Це очевидно загрожує життю населення в окупації. Враховуючи такі випадки, Україна має робити щось, щоб підтримувати життя на тимчасово окупованих територіях. Одним із таких кроків є виведення із “зони караності” провадження господарської діяльності, пов’язаних із продуктами харчування, лікарськими засобами, здійснення фермерської діяльності, надання житлово-комунальних послуг тощо.

Реакція законодавця

Необхідність змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України вбачають і законодавці. Так, законопроєкти №8301 від 23.12.2022 та №8301-1 від 05.01.2023 пропонують у частині 4 статті 111-1 КК внести доповнення “окрім випадків, передбачених законом”. А законопроєкт №7646 від 08.08.2022 пропонує передбачити у статтях 9-1 та 9-2 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” перелік видів господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях, яка б визнавалась правомірною. Це могла б бути така діяльність: розв’язання гуманітарних проблем, надання житлово-комунальних послуг, освітньої діяльності, діяльність у сфері сільськогосподарського товаровиробництва тощо.

Якщо перші три законопроєкти спрямовані на закріплення загального переліку видів господарської діяльності, то урядовий законопроєкт №9236 від 24.04.2023 пропонує внести зміни до статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” та доповнити її такими абзацами: “КМУ визначає: … особливості надання комунальних послуг з постачання електроенергії, гарячої води, централізованого водопостачання на територіях, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані РФ після 24 лютого 2022 року”.

Це потенційно легалізує надання комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях, проте порядок їх надання будуть вже визначати уряд та профільні міністерства. Але суттєвим недоліком законопроєкту є неврахування територій України, які були окуповані з 2014 року.

Слід зауважити, що більшість із зазначених законопроєктів й досі перебувають у статусі “надано для ознайомлення”. Лише проєкт закону України №7646 14 лютого 2023 року направили на розгляд Комітету, проте з цього моменту оновлень по ньому немає.

Які висновки?

Законодавство не враховує випадки, коли людина веде господарську діяльність задля покриття базових потреб своєї родини чи така діяльність підтримує життєдіяльність населення в окупації. Цю проблему можна вирішити, закріпивши у тексті КК України (зокрема у примітці до статті 111-1 КК України) визначення “взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора”.

Наступна проблема – відсутність переліку видів господарської діяльності, яка б не була заборонена на окупованих територіях. Перелік має бути вичерпним і включати у діяльність, що покриває базові потреби людини та підтримує життя в окупації: 1) постачання та реалізація продуктів харчування та лікарських засобів; 2) надання житлово-комунальних послуг; 3) надання медичних послуг та послуг з реабілітації; 4) надання освітніх послуг; 5) діяльність соціальних закладів (будинки престарілих, інтернати тощо).

Дозвіл на ведення такої господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях матиме і позитивні соціальні наслідки. Зокрема, місцеве населення буде усвідомлювати тимчасовість цієї окупації, бачити присутність України та турботу з боку держави.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.