Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
02.02.2014 02:16

Банківська таємниця: секрет який розголошується

Яка інформація є банківською таємницею і чи потрібен дозвіл споживача фінансових послуг на її розкриття?

11.jpg
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу (суб'єкт персональних даних), яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Закон України «Про захист персональних даних», визначає, що персональні дані є інформацією з обмеженим доступом. 
Це, зокрема, означає, що особа, яка здійснює обробку (в тому числі збирання, зберігання або використання) баз персональних даних повинна забезпечити охорону таких баз від несанкціонованого доступу третіх осіб. 
Статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про захист персональних даних», захист персональних даних у базах персональних даних мають забезпечувати: держава, суб’єкти відносин, пов’язаних із персональними даними, володільці баз персональних даних, структурні підрозділи або відповідальні особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, установ, підприємств всіх форм власності, а також фізичні особи-підприємці, у тому числі лікарі, адвокати, нотаріуси.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. 
Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. 
Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. 
Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.
Із зазначеного слід, що імперативна норма закону дозволяє використовувати персональні дані тільки кредитору і для передачі Бюро кредитних історій. 
За даними з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, таких Бюро на сьогодні зареєстровано в Україні лише вісім, а саме: 1) Закрите акціонерне товариство «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій», 2) Приватне акціонерне товариство «Міжнародне бюро кредитних історій», 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», 4) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро кредитних історій «РУССКИЙ СТАНДАРТ», 5) Товариство з обмеженою відповідальністю «Незалежне бюро кредитних історій», 6) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро кредитних історій «Українське кредитних бюро», 7) Публічне акціонерне товариство «Бюро кредитних історій «Фенікс», 8) Публічне акціонерне товариство «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» (Головна>Державний реєстр фінансових установ>Інші реєстри та переліки>Єдиний реєстр бюро кредитних історій); 
вони мають ліцензію, їх виключною діяльністю є збір, зберігання та використання інформації, яка складає кредитну історію. Вимоги Бюро кредитних історій до здійснення запитів зацікавленими особами у всіх різні, але раз на рік це безкоштовна інформація.
Статтею 1076 Цивільного кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. При цьому, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Згідно з пунктом 2 Постанови Правління Національного Банку України № 428 від 09.11.2006р. «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» до «Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», затверджених Постановою Правління Національного банку України № 267 від 14.07.2006р. «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» було внесено відповідні зміни, зокрема, главу 3 доповнено пунктом 3.9, яким передбачено право банку надавати інформацію приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються основної діяльності банку, яку він здійснює на підставі отриманих банківських ліцензії та письмових дозволів.
Проте в Міністерстві юстиції України було встановлено, що застосування вищезгаданої норми приводить до розширення чинного законодавства в частині встановлення права банку надавати інформацію, яка фактично містить банківську таємницю. Крім того, норма суперечила Конституції України і статтям 60-62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 
У центральному органі виконавчої влади України вважають, що залучення банками колекторських (факторингових) організацій для вимоги виконання зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливо лише за наявності письмового запиту або письмового дозволу боржника на розкриття банківської таємниці.
У Мінюсті переконані, що за інших умов така діяльність порушує права і інтереси громадян, що охороняється законом, і може кваліфікуватися як злочин, передбачений, зокрема, статтею 182 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статтею 189 Кримінального кодексу України – за здирництво та статтею 355 Кримінального кодексу України – за примушення до виконання цивільно-правових зобов’язань.
З урахуванням викладеного, Міністерством юстиції України було затверджено висновок № 1/94 від 27.02.2009р. про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта.
Пункт 2 Постанови Правління Національного Банку України № 428 від 09.11.2006р. «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», який передбачав право банку надавати інформацію приватним особам та організаціям для надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, було скасовано та виключено з державного реєстру нормативно-правових актів 13.03.2009р.
Натомість, в 2011 році було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (№ 3795 -VI від 22.09.2011р.) яким встановлено право банків надавати інформацію що містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 32 Конституції України збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною 1 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи маральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Крім того, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 62 та частини 10 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» органом, що здійснює функцію банківського регулювання, є Національний банк України, який встановлює для банків правила проведення банківських операцій та здійснює банківське регулювання і нагляд (пункти 4 та 8 статті 7 Закону).
Так, Правління Національного банку України Постановою Національного банку України № 267 від 14.06.2006р. затвердило «Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», відповідно до пункту 3.1 яких письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи – клієнта банку має бути підписаний цією особою. Ії підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.
Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта.
На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.
З кредитних договорів зазвичай випливає отримання кредитором згоди споживача на розголошення інформації, але лише про стан виконання зобов’язань за кредитним договором.  
«Согласие на розглашение информация о состоянии исполнения обязательств» (рос.) з урахуванням статей 509 та 526 Цивільного кодексу України припускає загальну інформацію про хід виконання кредитного договору, тобто в розумінні таких понять як «договір виконується» або «договір не виконується».
Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів та фінансово-економічний стан клієнтів.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію» основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Розголошення перелічених відомостей щодо споживача фінансових послуг, - потребує його дозволу, оскільки такі дані вважаються таємницею.
При цьому до кредитного договору як правило не включається дозволу споживача на розголошення кредитором відомостей про банківські рахунки, фінансово-економічний стан, сімейний стан, а також даних про адресу, дату і місце народження споживача. Умови такого кредитного договору не дають права кредитору, порушуючи норми чинного законодавства, втручатися в особисте і сімейне життя, а тим більше вести незаконний збір персональних даних, зберігати та поширювати інформацію про споживача фінансових послуг або дискредитувати людину за місцем роботи.
У своєму рішенні № 2-рп/2012 від 20.01.2012р. Конституційний суд України дав офіційне тлумачення положенням статті 32 та статті 34 Конституції України і вказав:
- Інформацією про особу та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового або майнового характеру, обставини, події, відносини тощо, які пов'язані з особою та членами її сім'ї. Така інформація про особу є конфіденційною.
- Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Це порушення Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних» і Конституції України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час користування послугою, яка надається на території України, мають право на захист своїх прав державою.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
З урахуванням викладеного, вважаю, суди повинні зупиняти дії кредиторів, шляхом заборони без письмового дозволу споживача фінансової послуги передавати третім особам інформацію, яка є банківською таємницею та містить персональні дані споживача.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net