Новий політичний сезон: виклики 2016 року

Вчора відбулася чергова нічна зустріч Президента з керівниками фракцій та депутатських груп. В АП повідомили, що на цій зустрічі йшлося про внесення змін до Конституції в частині правосуддя. Поряд з тим, поінформовані джерела стверджують, що на вчорашній зустрічі йшлося і про переформатування Уряду та парламентської більшості. Але чомусь ніхто не згадує про голосування за Конституцію  в частині децентралізації і виконання Мінських угод. Хоча, показовим є те,  що сьогодні в парламенті змінено Регламент ВР щодо розгляду конституційних законопроектів, та крім іншого, анонсувалося розгляд питання про складання повноважень кількох нардепів та скасування депутатської недоторканості. 

Після 22 грудня 2015 року, коли Президент вніс в парламент законопроект про зміни до Конституції в частині правосуддя позиція глави держави змінилася. Він вирішив не забирати у ВР право звільняти Генерального прокурора. Проте, ініційовані зміни до Основного закону все одно наділяють Президента широкими повноваженнями впливу на суддів.

 Треба сказати, що усі Конституційні зміни, які були ініційовані Банкової мають подвійний підтекст.  

На фоні гучних слів про політичну незалежність, справедливість і розбудову парламентсько-президентської республіки, усі три конституційні новели посилюють роль президента у державі. 

Судіть самі.

 Ініціатива щодо відповідальності депутатів дає можливість Президенту, руками Генпрокурора, відкликати будь-якого неугодного депутата. Хоча недоторканість депутата тема популярна в суспільстві, але в разі прийняття запропонованих змін до Конституції, народні обранці стануть «рабами» Гаранта. Та АП вже зараз, не чекаючи Конституційних змін, використовує методи шантажу  для депутатів з боку Генпрокуратури, переконуючи в такий спосіб «правильно» голосувати за окремі законопроекти. 

Зміни до Конституції щодо децентралізації, поряд з запровадженням особливого статусу ДНР і ЛНР, вводять нову вертикаль влади у вигляді перфектів, які, згідно з запропонованих ініціатив, будуть підпорядковані гаранту Конституції.

І нарешті, реформа правосуддя. Суть якої зводиться до створення нового органу - Вищої ради правосуддя, який до 30 квітня 2019 року має змінити судову систему в Україні. Звичайно ж, що до того часу, право призначати суддів залишається за Президентом. Детальніше про це я написав у своїй статті «Присвята реформі правосуддя: чи змінять олігархи Лондонський суд на броварський» (http://nv.ua/ukr/opinion/kurus/chi-zminjat-oligarhi-londonskij-sud-na-brovarskij-89008.html).

Тим часом, буря з заходу насувається. Масла у вогонь підлив Міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр,  який вийшов з новою ініціативою реалізації Мінських угод, так звана «формула Штайнмаєра», яка дала можливість представнику РФ в тристоронній контактній групі – Борису Гризлову, заявити про черговий ультиматум щодо особливостей місцевого самоврядування в окремих районах Луганської і Донецької областей. Тому можна прогнозувати, що Росія шантажуватиме Україну Мінськими угодами до того часу, поки це буде вигідно Путіну. Україна ж віддала свою долю на поталу Заходу. Згода української сторони на участь у Норманському форматі, замість «будапештського» формату перемовин - викликає подив. Адже цілком свідомо українська сторона погодилися на переговори з Росією, при цьому замість незалежних США і Британії вибрала собі  в союзники проросійську Францію і Німеччину. Як я й передбачав, Україна загнала себе у глухий кут з Мінськими угодами, як на зовнішній арені так і всередині країни. Майже рік тому я прогнозував такий розвиток подій, описавши їх у своїй статті «Уступит ли Запад Путину как когда-то  Гитлеру» (http://nv.ua/opinion/kurus/ustupit-li-zapad-putinu-kak-kogda-to-gitleru-34025.html.  Очевидно, що будь-які дипломатичні дії мають підкріплюватися і військовою потугою і розвитком економіки, хоча б за рахунок військово-промислового комплексу. Проте українська влада цього не робить. Уряд півтори року брав кредити, щоб їх проїдати і так виглядає, що ми і досі не готові відстоювати свою території зі зброєю в руках. Тому, якщо ж захід погодиться з зміною позиції України щодо відновлення Будапештського формату, про що заявив міністр МЗС Клімкін , то ми маємо шанс виграти у цій війні, якщо ж ні –то  ми, як після Брестського миру,  залишимося на одинці з одвічним ворогом з розбалансованими органами влади, демотивованою армією, знищеною економікою і зі зневіреними і озлобленими громадянами. 

Внутрішня ситуація в державі є набагато загрозливіша для влади ніж незадоволення від зміни позиції України світового співтовариства і це добре розуміють в АП. Вищому керівництву держави завжди вдавалося вести успішнішу боротьбу з політичними опонентами всередині країни, ніж захищати Україну ззовні. Згадаймо зовнішньополітичні ініціативи -«Європейський вал», введення на Донбас миротворчих військ, які зазнали фіаско. А тому стратеги з АП вирішили одним пострілом вбити відразу декількох зайців: піддати обструкції Уряд і зняти з себе відповідальність за провал реформ, показати реформаторський хист прийняттям змін до Конституції в частині правосуддя. Таким чином, на якийсь час, вони намагаються затушити суспільно-політичну дискусію про недолугість урядових реформ та незворотність обіцяних позитивних змін в країні. 

Тепер Прем’єр пішов у наступ. Так, нещодавно пан Яценюк виступив з ініціативою про організацію всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України. Це говорить лише про одне, що Арсеній Петрович таки не камікадзе, а за будь-яку ціну хоче залишитися в українській політиці. Попри нудні тиради патетичних виступів, головний урядовець країни, на жаль,  більше любить себе в Україні ніж Україну в собі. Він готовий на все, щоб захистити себе.

Розуміючи усю складність ситуації і те, що Яценюк стає небезпечним політичним баластом, в АП вирішили діяти рішуче. Вочевидь, ми спостерігатимемо реалізацією плану, який включатиме в себе приблизно такі заходи:

Усе це відбуватиметься на фоні імітації боротьби з корупцією і показові затримання чергових жертв цієї боротьби, а ще під супровід страшилок про можливе повномасштабне вторгнення росіян, які продукуватиме секретар РНБОУ. 

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що основним завданням можновладців на 2016 рік – є збереження влади будь-якою ціною.

На початку 90-х, німецькі експерти навчаючи українців демократії казали, що демократія це чудова форма управління державою, але вона має одну ваду – внаслідок демократичних процедур можна легко втратити владу. Про це, мабуть, добре знають в українських владних кабінетах. Звідси і конституційні реформи з подвійним дном, припинення люстрації, встановлення контролю над новоствореними антикорупційними органами, дискримінація волонтерського і громадського рухів і проукраїнських політичних сил, постійні кулуарні домовленості та незрозумілі нічні голосування, протягування надважливих законів за підтримки колишніх регіоналів, а також намагання повністю контролювати законодавчий процес. 

Як українська правляча еліта буде діяти у 2016 році - побачимо згодом, але все вказує на те, що в цьому році в Україні розгорнеться ще більш нещадніша боротьба за збереження влади, а спроби згорнути демократичні процеси будуть визначальними.