Парламентські процедури на службі в узурпаторів?

       Минуло трохи більше року, як український парламент під контролем Януковича приймав «диктаторські» закони.  Наслідки тих подій досить сумні, а деякі учасники тих подій сьогодні або втекли, або  тихцем намагаються не згадувати цього дня.

        Проте, ця історія нічого не вчить сьогоднішні можновладців, які рік тому на увесь світ ганьбили учасників голосування 16 січня. Процедури, за якими працює  парламент, схоже,  нічим не відрізняються від роботи ВР часів диктатора Януковича. Ми далі продовжуємо спостерігати внесення у порядок денний законопроектів з голосу, голосування нормативних актів без обговорення, і повне ігнорування процедур та Регламентних норм, які зрештою призводять до конфліктів у парламентській залі, низької якості законів і, як наслідок, гальмування таких необхідних Україні реформ . Але найогидніше, що це все продовжується  після того, як ми пройшли Революцію Гідності і за нашу свободу загинули сотні громадян.

Для прикладу, протягом року активістами і експертами було розроблено і обговорено законопроект «Про право громадян ініціювати нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування». Цей законопроект передбачає право громадян, через створення петиції, ініціювати розгляд питань і проблем, які, на думку ініціаторів петиції, мають бути розглянуті владою. Таке нововведення виходило з вимог Майдану, ліквідовувало монополію політиків і олігархів на нормотворення в Україні і давало можливість громадянам бути почутими без протестів і «майданів».  26 грудня 2014 року цей законопроект був потворно зареєстрований у ВР за номером 1642.

Тривалий час депутати не поспішали розглядати ініціативу громадськості. Аж поки 3 березня у ВР не з ’ явився президентський проект Закону №2299 «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» у якому поняття петиції є доволі звужене і прирівняне до рудименту радянської епохи - колективного звернення. У президентському законопроекті відсутні визначення терміну – петиція, а також не встановлено чітких процедур створення, підписання і виконання петиції, відповідальності посадових осіб за порушення цього Закону. У такому вигляді, петиція перетвориться у профанацію дуже ефективного елементу прямої демократії, який успішно використовується у демократичних країнах, таких як США та Великобританія. 

Законотворці не забули згадати і про розробку громадськості. Але згадали для того, щоб її відхилити, бо за висновком профільного комітету, який розглядав законопроект 8 квітня значиться, що цитую: «…питання реалізації прав громадян брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, передбаченого Конституцією України , шляхом подання електронної петиції пропонується врегулювати законопроектами  № №2299 та 2299-1». Крім рішення Комітету, в той же день, депутати внесли ще й депутатський проект Постанови ВР про відхилення законопроекту «Про право громадян ініціювати нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування», ігноруючи таким чином і ст. 5 Конституції України і регламент ВР і , що найважливіше, право громадян здійснювати владу безпосередньо.

Чому виконавча влада та депутати так бояться залучати громадян до формування порядку денного органів влади і ненасильницького контролю за владою? Адже саме запровадження петиції в українське законодавство дасть можливість зробити дії влади відповідальними, відновить довіру до влади, подолає безкарність чиновників і змінить мотивацію посадовців. Це те, за що ми усі боролися під час Революції гідності на Майдані!

Сьогодні в Україні відбувається саміт Україна – ЄС на якій представники української влади намагаються отримати від європейських посадовців «сигнал» про ліквідацію віз і членство України в ЄС.  Але я впевнений, що поки українські можновладці не перестануть боятися своїх громадян і почнуть виконувати законодавчі процедури, то Європа нам не допоможе!