Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
14.07.2020 08:15

У Конституції є норми про "земельне питання": що вони означають насправді?

Аналітик аграрного ринку

В Основному законі нашої країни насправді нема жодної норми, на основі якої можна було заборонити існування ринку сільськогосподарської землі в Україні.

Резонанс навколо ініціативи із «поставленим податком» на паї селян свідчить зокрема, що осінню на місцевих виборах обов’язково використають «карту» майбутнього ринку землі.

І при цьому – використають «традиційний» аргумент, що «за Конституцією земля є власністю усього українського народу». Поки у нас є час на розважливий аналіз цього питання, ми маємо цим скористатись.

Про «земельне питання» говорить стаття 13 Конституції України. Її повний текст виглядає ось так:

«Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом».

У цій статті можна знайти одразу декілька логічних нестиковок.

Зокрема, виходить, що законодавець наділив органи виконавчої влади функціями представницьких органів. І цю норму можна трактувати як таку, що неможливо виконати.

Або ж – в ключі, що держструктури типу Держгеокадастру чи РДА рівноправні в управлінні державними землями, як і адміністрації ОТГ.

У першому абзаці законодавець говорить, що суб’єкт власності на землю один – «Український народ». А от у четвертому – що суб’єктів власності на землю насправді декілька.

Питання суб’єктності в Конституції України виглядає взагалі цікаво. Конституція не містить визначення визначення народу, надто - як суб'єкта власності на землю. За Конституцією виходить, що "Власник землі" у нас народ, "найвища соціальна цінність" - людина, ну а "держава сприяє консолідації української нації".

Тобто, властивості одного суб'єкта розподілені між трьома різними суб'єктами, хоча так не має бути.

Тим більш, якщо допустити, що одного дня держава виконає своє завдання, і "консолідує українську націю", то суб'єктом власності на землю тоді стане неіснуюче утворення.

А є ще стаття 14 Конституції, текст якої виглядає так:

«Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».

І цю статтю можна тлумачити як таку, що зовсім протирічить попередній, 13-ій статті Конституції.

Бо виходить, що суб’єктами власності на землю є не збірне поняття «Український народ», а держава, юридичні особи та громадяни як фізичні особи. А у цьому випадку державним структурам належить роль лише «особливої охорони» землі як «основного національного багатства».

Апологети ідеї референдуму по ринку землі апелюють до статті 74 Конституції – «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії».

За цією нормою виходить, що проводити референдум зокрема по параметрам ринку сільськогосподарських земель – цілком конституційна річ. Але тут виникає наступний нюанс.

Поняття "правової держави" передбачає, що застосування права приватної власності - апріорне, зокрема права власності на землю.

Відповідно, пропозиція виносити запуск ринку ріллі на референдум, і так регулювати використання права власності на землю – це уже не «правова держава», а «держава тотальна» (її концепцію в другій половині ХХ сторіччя окреслив німецький політичний філософ Карл Шмітт).

Якщо вчитуватись у словосполучення "виключна власність українського народу" із статті 13, то випливає, що істерики по допуску іноземців до нашого ринку сільгоспземель – неадекватні. Конституція і так непрямо вказує, що земля може обертатись лише між нашими компаніями та співвітчизниками. Відповідно, і предмету для «земельного референдум» - нема.

Якщо ж повертатись у сферу політичної риторики, та логічно розвивати постулат "поняття власності народу на землі є обгрунтуванням заборони ринку сільгопземель", то виходить, що тут не просто наші громадяни не повинні мати право вільно розпорядитись своїми паями.

Тут виходить, що  навіть і держава не повинна мати у своїй власності землі у всіх видів, не те що ОТГ чи "сільські громади".

Конституція не містить ніякого поняття про розподіл земель за видами та призначеннями, і не містить визначення суб'єкта права власності на землю.

У цьому тексті залишилось занадто багато відкритих питань. Тому і фінал цього тексту я також залишу відкритим.

Але одне можна сказати напевне – в Основному законі нема жодної норми, на основі якої можна було б заборонити селянам продавати свої наділи. Або ж -  у інший спосіб вільно розпоряджатись своїм майном, без указки політиків-демагогів.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net