Про опортунізм в адвокатурі

Хай мене вибачать читачі за ленінську термінологію, але дуже вже до місця видається термін, що намертво запам’ятався з часів обов’язкового оволодіння вченням, всесильним, тому що вірним.

Юристи усього цивілізованого світу як зіницю ока бережуть свої професійні права і привілеї. Такі, наприклад, як конфіденційність комунікацій з клієнтом. Варто комусь у Європі чи США бодай глянути косо на attorney-client privilege - рішучий протест професійної спільноти не примусить себе чекати. Слід визнати, що певні негативні для професії тенденції у світі наявні.Ту ж конфіденційність багато хто хотів би обмежити під різними приводами і, звичайно ж,  з більш ніж добрими намірами. Наступ є, але ж є і спротив. 

У цивілізованому світі професійні права і привілеї адвокатів  не тільки встановлені законом, повага до них є багатовіковою традицією.

Ситуація в Україні кардинально інша. Професійні права і гарантії адвокатури передбачені Конституцією і  законами. Однак багаторічна традиція чиновницької зневаги до адвокатських прав часто зводить нанівець надані законодавцем можливості.

Та якби для утвердження адвокатських прав і привілеїв нам треба було подолати лише чиновницький спротив! Останнім часом дуже тривожні сигнали надходять (подумати тільки!) з лав адвокатського самоврядування.

Навесні поточного року в Інтернеті з’явився текст довідки Голови Дисциплінарної палати  КДКА Закарпатської області. У документі  містилася дивна, як на наш погляд, правова позиція. Голова Дисциплінарної палати стверджував, що право адвоката звертатися з адвокатським запитом обумовлене наявністю конкретної справи в суді.

Таке звуження одного з основних професійних прав адвоката мене надзвичайно стурбувало і я звернувся з офіційним зверненням Ради адвокатів України з пропозицією розставити крапки над «і».

На щастя Рада адвокатів України виявилася у цьому питанні на належній висоті, у чому може переконатися кожен, ознайомившись на офіційному сайті НААУ з офіційною відповіддю, підписаною Головою Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України Лідією Павлівною Ізовітовою.

Відповідно до висловленої Радою адвокатів України правової позиції, наявність конкретної судової справи не є обов’язковою умовою для реалізації адвокатом професійного права звернення з адвокатським запитом.

Отже, питання зняте? Стосовно вищезгаданого конкретного питання, сподіваюся, так.

Однак, чи не варто було б з’ясувати, з яких саме міркувань виходив той  керівник дисциплінарної палати, коли фактично ставив під сумнів реалізацію професійного права всіх українських адвокатів?

Не встигли розібратися з запитами, як ЗМІ процитували висловлювання шановної голови  Ради адвокатів міста Києва Інни Рафальської стосовно впливу законодавчих новацій щодо трансфертного  ціноутворення на адвокатську таємницю. 

«Эти изменения предоставили органам налоговой службы полномочия самостоятельно определять ту сторону, того субъекта, которых они хотят проверить по контролируемой операции. Это может быть как продавец, так и покупатель. Поэтому никаких аргументов относительно того, что подлежащая контролю операция защищена адвокатской тайной – быть не может».

Так цитує Інну Рафальску газета «Юридична практика».

По-перше, не дуже зрозуміло, як саме вплине згаданий закон на норми, що регулюють збереження адвокатської таємниці. З яких підстав мають втратити статус адвокатської таємниці зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності?

Якщо шановна Інна Рафальска дійсно важає, що   Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» суттєво негативно впливає на захист адвокатської таємниці, то чи не слід бити на сполох і піднімати адвокатську спільноту?

Чи в Раді адвокатів міста Києва  адвокатську таємницю не надто цінують?

Змушений уклінно просити київських колег не поспішати з капітуляцією. Не класти запопадливо до ніг податкових чиновників цей «наріжний камінь юридичної професії», як називають адвокатську таємницю зарубіжні колеги. 

Чи не надто поспішною є заява, мовляв, "аргументів бути не може"? Чи не варто пошукати ті аргументи? Залучивши до пошуку якомога більше колег?

Адже навіть якщо і виникає необхідність обґрунтування  розміру адвокатського гонорару, то хіба не можливо зробити це не розкриваючи змісту консультацій? Спираючись на  ті ж погодинні ставки, наприклад?

Така позиція може не сподобатися податковим органам. Тим самим, у котрих  повноважень і так забагато, але їм усе мало. Та хіба адвокатське самоврядування не повинне захищати професійні права і гарантії  адвокатури навіть всупереч забаганкам чиновників? Якщо звісно, діячі самоврядування не скотилися до опортунізму.