Не на курорті. З якими проблемами стикаються вимушені переселенки за кордоном?

Від початку повномасштабної війни понад 6,5 мільйонів українців були вимушені виїхати за кордон, переважна більшість з них – жінки з дітьми.

Слід віддати належне країнам, що стали тимчасовим прихистком для наших співвітчизників: звернувшись по допомогу, там можна розраховувати на житло, грошові виплати, влаштування дитини до школи або садочку. У відповідь на такі новини дехто навіть наважується порівнювати переселенців з туристами, особливо після побачених у соцмережах фото з європейських столиць.

Що ж, мушу запевнити, що українські переселенці за кордоном почуваються не значно краще, ніж ми з вами. І це не моє особисте спостереження – це показують результати роботи проєктів МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» та HealthRight International, які я очолюю в Україні. Зокрема, досвід наших та ЮНІСЕФ мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, що до кінця лютого працювали у виїздах у Донецькій та Луганській областях, а зараз надають більшість послуг віддалено, в місцях евакуації, у тому числі людям, які вимушено покинули Україну. 

Якої допомоги найбільше потребують «наші» за кордоном? Поділилася психологиня Костянтинівської мобільної бригади Анастасія Котельник, яка сама тимчасово мешкає у Польщі та підтримує українок на місці.

Перша і найбільша проблема серед переселенок – це синдром вцілілого. Він характеризується болючим почуттям провини, яке буквально заважає людині жити, а також соромом через думку, що можна було б зробити більше для підтримки близьких або людей у біді.

Особливо гостро синдром вцілілого переживають ті, хто на власні очі бачив смерть, зокрема смерть близьких – у цьому разі провина буквально поглинає особистість людини, заважає виконувати буденні справи, турбуватися про дитину, планувати наступні кроки. Також синдром вцілілого зустрічається в людей, котрі залишили у небезпеці рідних: чоловіка, батьків, інших родичів.

Синдром вцілілого змушує постраждалих відчувати сильну тривогу, паніку або навіть панічні атаки при будь-яких згадках про травматичну подію. Тригером при цьому можуть бути звуки, запахи чи картинки, що наштовхують на спогади.

«Наприклад, в однієї з моїх клієнток панічні атаки розпочалися після прогулянки у парку, під час якої вона побачила озеро, схоже на те, що знаходилося біля її дому», – ділиться психологиня.

Інші ознаки синдрому вцілілого – проблеми зі сном та нічні жахи. Дехто навіть повідомляє про ранні підйоми о 3-4 ночі, коли тривога спонукає людину прокинутися та залазити в місцеві чати, читати новини. Таким чином ментально людина залишається вдома, у зоні небезпеки, і почувається при цьому відповідно.

Як у кіно, в постраждалих спостерігаються флешбеки – рецидивні спогади з дня від’їзду або пережитих ситуацій, що ніби «викидають» людину з реальності та повертають у момент спогаду. В таких випадках спрацьовує емоційна пам’ять, тож людина переживає всі емоції, які переживала в моменті з практично однаковою силою.   

Інші прояви синдрому вцілілого – замкнутість, прагнення до усамітнення, небажання виходити з дому, зустрічатися з людьми, планувати майбутнє. В деяких постраждалих включається захисна поведінка – алкоголізм, куріння, трудоголізм, що не є хронічними, але допомагають впоратися зі спогадами в цей період. Також варто відзначити нездатність людини помічати хороше: постраждалі ніби карають себе за те, що їм вдалося вибратися у безпечне місце, а тому забороняють собі радіти, жити повним життям, бачити красу або позитив у повсякденні.

Крім синдрому вцілілого, українки звертаються за психологічною підтримкою через тугу за минулим: рідним домом, містом, стилем життя, навіть роботою. Тут стає очевидною принципова різниця між туризмом – коли ти планував поїздку та точно знаєш, коли повернешся – та вимушеним переміщенням, за якого не знаєш, що робити, чи будувати плани на новому місці, та чи буде тобі куди повернутися.

На фоні постійного стресу чимало переселенців переживають проблеми з адаптацією. Здебільшого жінки залишилися самі, у чужій країні та з купою питань, які потрібно терміново розв’язувати. Оформлення документів, виплат, пошук житла, роботи, влаштування дітей в школу – займатися цими речами і в мирний час нелегко. А тут вони навалюються всі й одразу, ще й без знання мови, ще й на людину, яка, м’яко кажучи, не в ресурсі.

Ще одним поширеним запитом, з яким доводиться працювати є проблеми у стосунках з близькими. Як і внутрішньо переміщені сім’ї, родини за кордоном страждають від нестачі особистого простору, лише вчаться уживатися разом, тож конфлікти частішають.

Всі ці фактори негативно відбиваються і на дітях. Коли мама виснажена та сама потребує допомоги – їй складно знайти стільки ж сил на виховання, скільки знаходилось раніше. Діти такий стан зчитують і починають віддзеркалювати його тривожністю, протестами, непослухом:

«Особливо гостро це переживають підлітки. Наприклад, я працюю з родиною, в якій донька навідріз відмовляється ходити до нової школи, адже сподівається, що скоро повернеться додому. І хтозна, скільки в цьому правди, а якою мірою на це впливають підліткові комплекси, труднощі у новому колективі, або ж "бунт заради бунту"», –  розмірковує психологиня.

Анастасія – справжня гордість нашого проєкту, адже по приїзді на нове місце вона практично одразу почала надавати психологічну підтримку таким же переселенкам, як вона. Дівчина ділиться, що познайомилася з директоркою місцевої школи та з’ясувала, що в ній вчиться близько 30 дітей з України. Тож Настя детально розказала, чим займається та чим хоче бути корисною, і залишила свої контакти. Вже за кілька днів їх зателефонувала мама одного з дітей. Далі спрацювало сарафанне радіо – психологиня ділиться, що якщо протягом першого тижня мала по 1-2 консультації на день, то далі кількість звернень почала зростати з геометричною прогресією. 

Та Настя не єдина, хто працює з клієнтами з-за кордону. До наших фахівців регулярно надходять як звернення від колишніх клієнтів, що наразі виїхали за межі України, так і нові запити. Фахівці пояснюють це особливостями роботи психолога: мовляв, про проблеми війни простіше спілкуватися з тими, хто сам їх пережив, тобто з українцями. Вагому роль грає і мовний бар’єр – навіть якщо наші переселенці володіють іншими мовами, про своє особисте й нерідко болюче легше говорити рідною мовою. А труднощі перекладу лише ускладнюють процес встановлення довіри між психологом та клієнтом.

У відповідь на такий запит ми в «Українській фундації громадського здоров’я» запустили спільно з агенцією ООНЖІНКИ, новий проєкт – платформу SafeWomenHUB, покликану надавати психологічну, гуманітарну та соціально-правову допомогу жінкам та дівчатам, що постраждали від війни. Вже кілька місяців фахівці платформи консультують жінок з України та з-за кордону телефоном або онлайн, а також наживо у Києві, Львові, Київській та Закарпатській областях.

Серед соціальних питань, до розв’язання яких долучаються фахівці платформи, належать допомога у пошуку місця довготривалого проживання, влаштування дітей на навчання, пошук роботи, отримання медичної, матеріальної допомоги.

Основний профіль проєкту – психологічна допомога жінкам та дівчатам, які постраждали від сексуального насильства. Та жінки також часто звертаються з проблемами, які пов’язані з переїздом за кордон: складнощі адаптації на новому місці, туга за домом, проблеми у вихованні дітей, розгубленість та втрата контролю над ситуацією, стрес та посттравматичні стресові розлади, фантомні звуки вибухів та сирен. У тому числі психологи допомагають налагодити стосунки у родинах на відстані.

«Наприклад, нещодавно до нас звернулася жінка через проблеми у спілкуванні з чоловіком. На початку війни він сам наполіг на тому, щоб дружина з дитиною виїхали за кордон, а вже за кілька тижнів стосунки геть розладилися – з боку чоловіка почалися просто жахливі ревнощі. Тож доводиться вчити родини, як підтримувати довіру, моральний дух одне одного, – ділиться психологиня SafeWomenHUB Юлія Мудра. – Також ми мали кілька повідомлень про погрози, і навіть погроз фізичної розправи, над жінками-біженками, які без дозволу батька евакуювались з дітьми за кордон. Це вже прояви домашнього насильства і ми працюємо з жінками, надаємо консультації та, якщо потрібно, перенаправляємо до інших спеціалістів». 

Наші фахівці закликають: якщо вам здається, що ви потребуєте психологічної, соціальної або юридичної допомоги, не вагайтеся та звертайтеся за нею. 

Звернутися за допомогою до наших спеціалізованих мобільних бригад можна за контактами.

Отримати консультацію від фахівців SafeWomenHub можна за телефонами.