Віртуальна газова (не)залежність

Щороку більшість українських політиків та чиновників у своїх програмах та планах підкреслюють необхідність повної енергонезалежності нашої країни. А чи можливо це?

Щороку більшість українських політиків та чиновників у своїх програмах та планах підкреслюють необхідність повної енергонезалежності нашої країни. Наміри безумовно позитивні, енергонезалежність вигідна для України як з політичної, так і з економічної точки зору.

З початком військової агресії ця тема постала ще гостріше, адже раніше поставками газу переважно займалась нині країна-агресор. В цьому контексті Україна має дотримуватись дуже простої, на перший погляд, формули - зменшувати імпорт та збільшувати власний видобуток.

Що стосується зменшення імпорту, то в цьому аспекті спостерігаємо певний прогрес. Важливим є те, що відбулась диверсифікація постачальників. За даними НАК “Нафтогаз”, у 2018 році Україна купувала газ відразу у 18 європейських компаній (у 2017 - у 13), при чому жодна з них не поставляла більше 30 % від загального обсягу імпорту. Щодо поставок газу з Росії, Україна тут продемонструвала вершину професіоналізму, вже понад 1200 днів, тобто більше трьох років наша країна не купує газ напряму у Російської Федерації, фактично позбавивши її одного з найдієвіших інструментів політичного впливу.

Непогано ситуація виглядає і в сфері видобутку. За даними НАК “Нафтогаз” у 2015 році обсяг українського видобутку газу становив - 19,9 млрд. кубічних метрів, у 2016 - 20,1 млрд, в 2017 - 20,5 млрд, а в минулому році - 21 млрд. Однак ці цифри є узагальненими, тут врахований і видобуток приватних компаній, у 2018 році він становив 4,4 млрд. кубічних метрів газу, що становить майже чверть від всього обсягу.

Втім, варто зазначити, що в цій сфері є і суттєві проблеми. У 2016 році уряд ухвалив "Концепцію розвитку газовидобувної галузі України". Згідно якої державна компанія “Укргазвидобування” повинна була наростити видобуток до 20,1 млрд кубічних метрів газу у 2020 році. Йде 2019 рік, а до запланованого обсягу видобутку ще далеко. У минулому році “Укргазвидобування” не змогла виконати план, при необхідних 16,5 млрд. кубічних метрів газу, видобули на 1 млрд. кубів менше - 15,5 млрд.

Експерти відзначають дві основні проблеми, які гальмують розвиток видобутку. Це - корупція та проблеми із отриманням дозвільних документів. Якщо з корупцією все зрозуміло і нею повинні займатись правоохоронні органи, то справи з дозвільною документацією іноді виглядають як звичайний саботаж. Зокрема, та ж державна компанія “Укргазвидобування” за 2016-2018 роки змогла отримати лише 17 дозволів на видобуток, із 60 запланових. Саботують процес як Державна служба геології та надр, так і обласні ради, які згідно із законом мають погоджувати виділення земельних ділянок для видобутку.

Ці проблеми відлякують і міжнародних інвесторів. В 2015 році про вихід із українського ринку оголосила міжнародна компанія Shell, в тому ж році - компанія Chevron.

Що стосується імпорту газу, то “реверсний” підхід, незважаючи на його важливість, можна вважати радше тимчасовим вирішенням проблеми імпорту, адже він містить в собі високі політичні ризики. У цьому році завершується контракт на транзит газу через українську ГТС між “Нафтогазом” і “Газпромом”. В Російській Федерації вже неодноразово заявляли про небажання продовжувати договір транзиту, через практично завершене будівництво альтернативного маршруту “Північний потік-2”. Наразі цей проект заблокований Данією, яка, не зважаючи на тиск, зайняла принципову позицію непогодження проекту. Однак, вже незабаром ми можемо очікувати на нові провокації та “газовий шантаж” з боку Росії, як це було раніше. Через це Європа може опинитись у становищі, коли їй не вистачатиме блакитного палива і тоді про “реверс” можна буде забути.

Загалом, як на мене, ми мали використати ці 3 роки реверсу для нарощування власного видобутку та зменшення енергоспоживання загалом. Однак, власний видобуток, через описані вище фактори пробуксовує. Щодо підвищення енергоефективності теж маємо проблеми, на урядову програму “теплих кредитів” постійно не вистачає коштів, і уряд їх виділяє буквально під тиском громадськості. Новостворений орган “Фонд енергоефективності” у який європейські партнери пообіцяли безповоротно інвестувати 600 млн. євро так і не запущений. Знову ж таки - через українську бюрократію.

Незважаючи на ці проблеми, Україна має величезні перспективи у цій сфері. За даними британської компанії British Petroleum, Україна займає друге місце в Європі за покладами природного газу. Тобто, при великому бажанні та реальних кроках наша країна може перетворитись з імпортера газу, на його експортера. До речі, історія мала безліч таких прикладів, з останніх - Єгипет у 2018 році відмовився від імпорту газу, тому що зміг наростити власний видобуток до повного покриття потреб.

Однак, на мою думку, крім збільшення власного видобутку, Україна повинна рухатись в бік використання альтернативних джерел енергії. Дорогий імпортний газ можна замінити використанням біопалива. Більш того, газ можна видобувати букально зі сміття, на українських полігонах, які за різними оцінками вже покрили 12 тисяч гектарів нашої території! А це більше, ніж площа Вінниці! Крім очевидних екологічних переваг, такий підхід з кожним днем наближатиме нас до екологічно чистих джерел енергії та реально позбавлятиме залежності від російського газу. Ми вже почали цей процес, закликаємо й інших приєднуватись!