Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
27.10.2014 17:52

Юридична відповідальність лікаря за завдану шкоду

Про деякі особливості відповідальності медичних працівників

   Система медичної допомоги в нашій державі, як відомо, далека від досконалості. Тому періодично виникають випадки, коли внаслідок неналежного лікування стан пацієнта погіршується, або ж людина помирає. Можна зрозуміти бажання пацієнта (або його близьких) в подібних випадках вимагати покарання недбалих медичних працівників, а також стягнення грошової компенсації за причинену шкоду. Але є низка проблем, з якими майже гарантовано стикається зацікавлена особа, що вимагає поновлення своїх прав.

      Згідно ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Таким чином, об ов'язки медичного працівника повинні бути чітко визначені діючим законодавством, а будь-яка відповідальність може бути застосована тільки за невиконання (неналежне виконання) лише таких обов'язків. Саме недостатнє  розуміння цих положень і призводить до дещо завищених вимог до лікарів, та невиправданих очікувань пацієнтів, щодо перспектив притягнення до відповідальності певних осіб за неналежне надання медичної допомоги.

   Базовим нормативним актом у медичній галузі є Закон України « Основи законодавства України про охорону здоров'я» (надалі – Закон). Які ж головні вимоги висуває Закон до професійної діяльності медичних працівників?

     Згідно ст..34 Закону,  л ікуючий  лікар  -  лікар закладу охорони здоров'я або лікар, який провадить господарську  діяльність  з  медичної  практики  як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і  кваліфіковане  обстеження  та  лікування  пацієнта. Згідно ст..14-1 Закону,  с истему стандартів   у   сфері   охорони  здоров'я  складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.  Державні соціальні  нормативи  у   сфері   охорони   здоров'я встановлюються   відповідно   до   Закону  України  "Про  державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".   Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:  стандарт медичної допомоги (медичний стандарт)  -  сукупність норм,  правил і нормативів,  а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду,  які розробляються  з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;  клінічний протокол  -  уніфікований  документ,  який визначає вимоги   до   діагностичних,   лікувальних,   профілактичних   та реабілітаційних   методів   надання   медичної   допомоги   та  їх послідовність; табель матеріально-технічного  оснащення   -   документ,  що визначає мінімальний перелік обладнання,  устаткування та засобів, необхідних  для  оснащення  конкретного   типу   закладу   охорони здоров'я,  його  підрозділу,  а  також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців,  що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);  лікарський формуляр   -   перелік  зареєстрованих  в  Україні лікарських засобів,  що включає  ліки  з  доведеною  ефективністю, допустимим   рівнем   безпеки,   використання  яких  є  економічно прийнятним. Галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я  розробляються  і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.  Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є також  інші норми,  правила та нормативи,  передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров'я.  Додержання стандартів     медичної   допомоги     (медичних стандартів),  клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов'язковим для всіх  закладів  охорони  здоров'я,  а також  для фізичних осіб - підприємців,  що провадять господарську діяльність з медичної практики. Таким чином, медичний працівник зобов'язаний дотримуватись лише тих засобів діагностики та лікування, які передбачені відповідними нормативними актами (галузевими стандартами). Простіше кажучи, якщо відсутній стандарт з надання певного виду медичної допомоги – то і відсутній прямий обов'язок взагалі таку допомогу надавати, і тоді подальші дії стосовно пацієнта можуть  здійснюватись на власний розсуд та ризик лікаря, тому що: згідно ст.42 Закону,     медичне  втручання   (застосування    методів    діагностики, профілактики або лікування,  пов'язаних  із  впливом  на  організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не  може  завдати шкоди здоров'ю пацієнта, а згідно ст..44 Закону, у медичній  практиці  застосовуються   методи   профілактики, діагностики,   лікування,   реабілітації   та   лікарські  засоби,  дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Але медицина, як відомо – наука неточна, тому законодавча регламентація медичної діяльності охоплює дуже незначний перелік ситуацій, які входять до професійної компетенції лікаря, тобто величезна частина медичної діяльності взагалі ніяк не регламентована юридично, що одночасно виключає обов'язок з надання медичної допомоги та покладає на лікаря пряму відповідальність за будь-які  негативні наслідки, якщо така допомога буде надана.

  				     Що стосується саме відповідальності, то згідно ст..80 Закону,  особи, винні у   		
  				порушенні законодавства про охорону  здоров'я, несуть цивільну,  адміністративну  		
  				 або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.    		
  				     Розглянемо, які ж види юридичної відповідальності лікаря передбачені законо-  		
  				давством.  		
  				       1.Дисциплінарна відповідальність.   		

     Як відомо, загальною особливістю вітчизняного законодавства про працю є досить поблажливе ставлення до несумлінного (або некваліфікованого) працівника, якого досить складно не те що звільнити, а взагалі покарати будь-яким чином. Тому якщо лікар не порушує внутрішній трудовий розпорядок  лікувального закладу, то у випадку неналежної якості надання медичної допомоги звільнити з посади такого «спеціаліста» майже неможливо. Звільнення ж з підстав, передбачених п.2 ст.40 КзПП, є ще більш складною проблемою. Невідповідністю працівника виконуваній роботі зазвичай вважається нездатність цього працівника взагалі чи належним чином виконувати доручену роботу за браком у нього потрібних теоретичних знань і практичних навичок для виконання цієї роботи, або коли через певні життєві обставини виникають перешкоди для виконання цієї роботи. Але як встановити відсутність у лікаря «потрібних теоретичних знань і практичних навичок»,  щоб це було бездоганним з точки зору права? Які докази повинні обґрунтовувати таку позицію роботодавця, якщо працівник оскаржить звільнення в суді? Зазвичай сам роботодавець не має встановлених законом повноважень влаштовувати працівникам будь-які іспити на професійну придатність – тобто наявність диплома державного зразка про отримання вищої медичної освіти презюмує відповідність працівника займаній посаді. Крім того, не може розглядатись як підстава для накладення дисциплінарного стягнення невиконання трудових обов'язків за відсутності належного медичного устаткування, нормальних умов праці, належної кваліфікації медичного персоналу – а такі обставини є скоріше правилом, ніж виключенням у вітчизняній медицині. Якщо ж роботодавець виявить неякісне виконання роботи внаслідок несумлінності чи недбалості працівника, останнього не можна звільнити за пунктом 2 статті 40 КЗпП.  Висновок – недбалого лікаря звільнити за невідповідність займаній посаді практично неможливо. Щоправда, його можна дискваліфікувати – за підсумком переатестації, але це принципово не вирішує питання, лише дещо зменшує заробітну плату.

     2.Кримінальна відповідальність.

     Згідно з  частиною  першою  статті  2  Кримінального  кодексу України  (далі  -   ККУ),   підставою   кримінальної відповідальності  є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Найбільш «універсальними» правопорушеннями, що стосуються медичних працівників, є ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого (ст.139 ККУ), та невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого  (ст. 140 ККУ), які за своїми ознаками є злочинами, вчиненими з необережності. Згідно ст..25 ККУ, необережність  поділяється  на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність  є  злочинною  самовпевненістю,  якщо  особа передбачала  можливість  настання  суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність   є  злочинною  недбалістю,  якщо  особа  не передбачала можливості настання  суспільно  небезпечних  наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Таким чином, для притягнення особи (у даному випадку – медичного працівника) до кримінальної відповідальності за цими статтями ККУ необхідно, щоб особа щонайменше або передбачала можливість настання  суспільно небезпечних наслідків свого діяння, або ж повинна і могла їх передбачити. Але необхідною умовою для цього є належна обізнаність особи в питаннях, які потрібно було вирішити при наданні медичної допомоги. Тому якщо підозрюваний під час розслідування кримінального правопорушення буде посилатись на те, що йому не був відомий відповідний нормативний акт, що регламентує надання медичної допомоги, і таке твердження не буде спростовано іншими доказами – притягти до кримінальної відповідальності таку особу буде неможливо.

     3.Цивільно-правова відповідальність.

     Згідно с т. 1166 ЦКУ м айнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  Проте варто  зазначити,     що     обов'язковою     умовою відповідальності за  заподіяння  шкоди  є  причинний  зв'язок  між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Наприклад, якщо шкода не є наслідком протиправної поведінки заподіювача шкоди, а сталася з інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій чи внаслідок індивідуальних особливостей  організму  пацієнта),  у заподіювача шкоди не виникатиме обов'язку відшкодувати шкоду. Для настання   цивільно-правової  відповідальності  за  шкоду здоров'ю  необхідно,  щоб  така  шкода  була  спричинена  з   вини заподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає у формі необережності.  За загальним правилом цивільна відповідальність за завдану майнову чи моральну шкоду настає за наявності чотирьох складових: неправомірності дій заподіювача шкоди, негативного наслідку таких дій (шкоди), причинного зв’язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, а також вини особи, яка завдала шкоду. До того ж слід зазначити, що за правилами цивільного судочинства саме позивач повинен довести всі ці обставини. Тому в першу чергу необхідно буде довести неправомірність дій медичного працівника, тобто пряме порушення ним вимог відповідних нормативних актів, що регламентують надання медичної допомоги. З огляду на те, що ці питання нормативно врегульовані за досить обмеженим колом ситуацій, що зустрічаються в лікарській практиці – довести юридичні порушення в багатьох випадках буде вкрай складно. Не менш складно інколи довести і наявність   причинного зв’язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, тому що реакція організму людини на медичне втручання не завжди є однозначною.

     Хто ж повинен відшкодувати спричинену шкоду, якщо факт її спричинення все-таки буде доведений? Згідно ст.1172 ЦКУ ю ридична  або  фізична  особа  відшкодовує шкоду,  завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, тобто кошти на відшкодування шкоди будуть стягнуті з роботодавця (лікувальний заклад, або приватний підприємець – у випадку, якщо шкоду спричинив найманий працівник). Якщо ж шкода завдана особисто підприємцем, що має ліцензію на здійснення медичної практики, то відповідні кошти будуть стягнуті безпосередньо з нього.

     4.Адміністративна відповідальність.

     Діючим законодавством майже не передбачений цей вид відповідальності для медичних працівників – виключення є лише для недержавних лікувальних закладів, що можуть бути позбавлені ліцензії за певні правопорушення.

     Які ж  висновки можна зробити у підсумку?

     По-перше, кримінальна відповідальність лікаря обмежується лише випадками явного нехтування професійними   обов'язками - як правило, у формі прямого порушення відомчих нормативних актів, з якими лікар до того ж був ознайомлений під розписку. В інших випадках склад злочину відсутній.

     По-друге, стягнути з лікувального закладу кошти на відшкодування шкоди можливо лише при доведеності вини саме медичного працівника. Лише сам факт погіршення стану (або навіть смерті) пацієнта під час лікування не є підставою для притягнення лікувального закладу до цивільно-правової відповідальності.

     По-третє, позбавити некваліфікованого (а в багатьох випадках – недбалого) лікаря права на професійну діяльність майже неможливо.

     Що ж робити в таких випадках? На мій погляд, необхідно вдосконалити процедуру допуску медичних працівників до зайняття професійною діяльністю – зокрема, встановити можливість позбавлення такого права (на певний строк або пожиттєво), за аналогією позбавлення права на керування транспортним засобом. Також було б корисним запровадити обов'язкове страхування цивільної відповідальності медичних працівників. Але слід зазначити, що насамперед потрібна докорінна реформа системи надання медичної допомоги, яка б ліквідувала монополію держави та впровадила конкуренцію лікарів за прихильність пацієнта, що призведе до кардинального зменшення кількості випадків недбалості в медицині.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net