Ієрархія нормативних актів в сфері розміщення зовнішньої реклами

23 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/1526/20, адміністративні провадження №К/9901/2185/21, №К/9901/12607/21 (ЄДРСРУ № 108540943) досліджував питання щодо їєрархії нормативно-правових актів в сфері розміщення зовнішньої реклами та відповідність останніх вимогам Конституції України.

Зовнішня реклама є об`єктом благоустрою, відповідно у силу приписів статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 16 Закону України «Про рекламу» до компетенції органів місцевого самоврядування належить питання регулювання правовідносин щодо розміщення зовнішньої реклами і законодавством передбачено повноваження виконавчого комітету міської ради на прийняття Порядку, який би врегульовував правовідносини з питань видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 520/660/2020.

Відповідно до положень Конституції України з урахуванням юридичних позицій Конституційного Суду України щодо їх тлумачення, норм законодавства і процесуального закону дає підстави стверджувати, що органи місцевого самоврядування, реалізуючи наявні у них повноваження зобов`язані, дотримуючись принципу верховенства права і одного з його елементів - принципу законності, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, й керуватись у своїй діяльності не тільки актами Кабінету Міністрів України, а й Конституцією України та законами, які прийняті на її основі і повинні їй відповідати, як актами вищої юридичної сили.

В силу положень статті 8 Конституції України, які є нормами прямої дії, усі нормативно - правові акти, у тому числі й нормативні акти органів місцевого самоврядування локальної дії повинні прийматися на основі Конституції України і їй відповідати.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2021 у справі №420/3261/19, навіть дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень обмежується принципом законності (частина друга статті 19 Конституції України) і принципом верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Верховенство права визначено серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Цей принцип знайшов своє відображення, зокрема, у нормах частини першої статті 6 та частин першої - третьої статті 7 цього Кодексу, згідно з якими суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний суд підкреслює, що з урахуванням принципу верховенства права і визначених у частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 є актом вищої юридичної сили відносно Порядку розміщення зовнішньої реклами.

Поряд із цим, і Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» також урегульовує  спірні правовідносини та є актом вищої юридичної сили як відносно Типових правил розміщення зовнішньої реклами, так і Порядку розміщення зовнішньої реклами, а тому ці акти повинні відповідати вказаному Закону та з ним узгоджуватись.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Ці висновки щодо застосування норм права були використані й Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10.02.2016 у справі №537/5837/14-а.

ВИСНОВОК: Тобто, невідповідність окремих приписів Порядку розміщення зовнішньої реклами вимогам Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» як акту вищої юридичної сили, навіть за умови їх затвердження відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, які є чинними і не оскаржувались, однак не відповідають закону, може зумовлювати наявність передбачених частиною дев`ятою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для визнання їх протиправними у судовому порядку.