Виселення з квартири (будинку) після припинення шлюбних відносин

Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного кодексу України  та статті 150 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Примітка: До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР)
У статті 162 ЖК УРСР визначено, що плата за користування жилим приміщенням в квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Отже частина четверта статті 156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, статей 319, 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві. Право власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що відповідає змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
У постанові від 05 лютого 2018 року у справі №496/252/16-ц (провадження № 61-2399св18, ЄДРСРУ № 72073907) Верховний Суд, зазначив, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідача права користуватися спірним будинком.
В той же час, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно із ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому, неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Залишення малолітніх дітей зареєстрованими в спірній квартирі без батьків суперечило б ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України
За змістом ч. 2 ст. 18 Закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
(!!!) Неповнолітні  діти  не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх непроживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 296/2411/16-ц, неповнолітня особа не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку (ам) житлом. При цьому, проживання дитини з новою сім`єю, наявність у відповідача житла, в якому можлива реєстрація дитини, не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Вказана позиція підтримана Верховним судом у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18, провадження № 61-9122св19 (ЄДРСРУ №91186383).
(!!!) Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 10 липня 2019 року у справі № 465/7083/13-ц провадження № 61-31340св18.
Між тим, право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у т. ч. колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, 1) якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку; 2) заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Інша підстава це ст. 405 ЦК України, відповідно до якої  члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.  Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

ВИСНОВОК: Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у т. ч. колишніх, власник жилого будинку (квартири) має у наступних випадках:

•     1. законній зміні власника майна (зокрема за правочином купівлі – продажу, дарування і т.і. квартири, будинку);
•     2.а) при систематичному руйнуванні, псуванні будинку або використання помешкання не за призначенням;
•    б) якщо заходи запобігання такий діяльності виявилися безрезультатними;
•     3. у разі відсутності члена сім'ї (або колишнього) без поважних причин понад один рік за наявністю відповідних доказів.