Обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги

21 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7968/19 (ЄДРСРУ № 88842728) досліджував питання щодо обов`язку споживача оплачувати житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Як передбачено статтею 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", співвласник зобов`язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за згодою сторін та зазначається у договорі з управителем.

Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

ВАЖЛИВО: Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є: 1) перелік послуг; 2) права і обов`язки сторін; 3) ціна на послуги; 4) строк дії договору.

Статтею 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Приписами ч.2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що ціна послуги з управління багатоквартирним будинком у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах відповідно до ЗУ «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу. Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватись виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором.

Аналогічна норма закріплена і Правилами надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженими постановою КМУ від 05.09.2018 року №712, а саме п.31, 32 вказаних Правил.

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Якщо споживач не відмовляється від оплати послуг, а оспорює об`єм наданих житлово-комунальних послуг виконавцем або їх якість у справі повинні бути певні акти - претензії, як докази спростування заявленої суми стягнення».

Акт-претензія повинна бути оформлена та пред`явлена Управителю в порядку, затвердженому постановою КМУ від 27.12.2018 року №1145. Тобто в спорі, що стосується стягнення боргу за отримані послуги, факт отримання послуги може бути доведений або спростований тільки певними засобами доказування

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, від 04.07.2018 у справі №904/7183/17, постановах Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17,  від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц.

Крім того, правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 30 жовтня 2013 року по справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі №6-2023цс15 та від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, а також правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 травня 2018 року по справі №686/21962/15-ц, від 04 липня 2018 року по справі №904/7183/17, від 20 вересня 2018 року по справі №751/3840/15-ц та правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 березня 2018 року по справі №401/710/15-ц, передбачено, що при регулюванні правовідносин з надання та споживання житлово-комунальних послуг, у випадку допущення споживачами несплати або несвоєчасної оплати вартості цих послуг, застосовуються норми ст.625 ч.2 ЦК України, а саме покладення на споживачів-боржників обов`язку зі сплати окрім основної суми боргу також нарахованих на цю суму боргу 3% річних та інфляційних втрат.

ВИСНОВОК: Судова практика однозначна - факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, однак при стягнені заборгованості зі споживача необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг, зокрема їх обсяг, вартість, а також настання у споживача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг.