Невтішні дані щодо частки виправдань в Україні, тривожні тенденції їх скасування Верховним Судом (ВС), та динаміку за останні 14 років (2010–2024).
Місце України на світовій мапі правосуддя через порівняння з Польщею, США та Великою Британією.
II. Чому виправдання — це більше, ніж статистика?
Кількість виправдувальних вироків – це не сухі цифри для звітів. Це живий нерв правової системи, індикатор її здоров'я. Саме він показує, чи є презумпція невинуватості дієвим принципом, чи лише декларацією на папері. За кожним відсотком стоять реальні людські долі: зламане життя через помилковий вирок або врятована честь і свобода невинуватої людини. Аномально низький рівень виправдань – це сигнал тривоги, що може вказувати на системний збій, де обвинувальний ухил переважає неупередженість.
III. Українські реалії: мізерний відсоток надії
Українська статистика виправдань роками малює безрадісну картину. Рівень виправдань коливається в межах, які важко назвати інакше як мізерними: від 0,24–0,26% у 2012–2013 роках до 1,18% у 2019 році. Навіть цей "пік" виглядає скоріше як статистична похибка на тлі міжнародної практики. У 2020 році – 0,94%, у 2023 – близько 1%.
Дані за 2024 рік продовжують цю тенденцію: лише 163 виправдувальних вироки набрали чинності (порівняно з 206 у 2023). Це означає, що система не демонструє жодних ознак одужання. Для людини, що опинилася в жорнах кримінального провадження, це означає примарний шанс довести свою невинуватість. Для бізнесу – додатковий ризик у країні, де захист прав може виявитися ілюзорним.
IV. Верховний Суд: скасоване виправдання як норма?
На жаль, навіть здобуте в першій чи апеляційній інстанції виправдання – не гарантія. Останніми роками Верховний Суд демонструє дедалі більшу схильність до скасування таких рішень:
2024 рік: показник дещо знизився, але все ще високий – 53,5%.
Порівняймо: у 2020 році цей показник становив 21,1%, а в 2018–2022 – близько 35-41%. Що це означає на практиці? Що значна частина виправданих людей знову потрапляє у вир судової тяганини, переживаючи стрес і невизначеність. Це не просто статистика – це підрив довіри до остаточності судового рішення та свідчення глибоких проблем у взаємодії судових інстанцій.
V. Порівняльний аналіз: де шукати орієнтири?
Чи є така ситуація унікальною для України?
Польща: Дані польського Мін'юсту показують зовсім іншу картину. Частка виправдань у першій інстанції стабільно тримається в діапазоні 4–8% (у 2024 році – 5,57%). Це в рази більше, ніж в Україні, і свідчить про значно вищі шанси на справедливий розгляд справи.
США: Хоча загальний відсоток виправдань низький через поширені угоди зі слідством, ключовим є показник для справ, що доходять до суду (trial) – близько 17% виправдань на федеральному рівні. Це демонструє потенціал системи до виправлення помилок обвинувачення.
Велика Британія: У Королівському суді приблизно 20% справ завершуються виправданням. Активна роль суду присяжних, ймовірно, сприяє більш ретельному дослідженню доказів.
Ці приклади показують, що значно вищий рівень виправдань є не аномалією, а нормою для правових систем, що прагнуть до справедливості.
VI. Чому "здоровий" відсоток виправдань – це вигідно всім?
Справедлива система, яка не боїться виправдовувати, – це не лише про гуманізм, це й про прагматизм:
Реальна презумпція невинуватості: Коли виправдання – не виняток, а робочий інструмент правосуддя, це дисциплінує обвинувачення і дає надію тим, хто помилково потрапив під слідство. Це запобіжник від найстрашнішої помилки – засудження невинуватого.
Довіра – фундамент стабільності: Суспільство (і бізнес!) може довіряти лише тій системі, яка демонструє неупередженість. Низький рівень виправдань породжує цинізм, страх та відчуття беззахисності. Відсутність довіри до судів – це ерозія соціального капіталу та ризик для інвестиційного клімату.
Сигнал для системи: Виправдувальні вироки – це зворотний зв'язок для слідчих і прокурорів. Коли суди послідовно вказують на слабкість доказів, це стимулює систему до самовдосконалення.
VII. Висновки: виклик українському правосуддю та суспільству
Підсумовуючи, ми бачимо тривожну картину:
Україна живе в реальності аномально низького рівня виправдань, що ставить під болючий сумнів реальність принципу презумпції невинуватості та створює гнітючу атмосферу для тих, хто шукає справедливості.
Тенденція до скасування навіть цих нечисленних виправдань Верховним Судом лише поглиблює проблему, роблячи шлях до остаточного виправдання ще більш тернистим і непевним.
Міжнародний досвід доводить, що вищі показники виправдань є досяжною нормою, а не утопією.
Проблема значно глибша за статистику. Це питання довіри, захищеності громадян та бізнесу, ефективності всієї правоохоронної та судової системи. Можливо, це свідчення системного обвинувального ухилу або навіть відлуння байдужості до долі окремої людини.
Шлях до оздоровлення лежить через зміцнення реальної незалежності суддів, забезпечення якісного та доступного захисту, переосмислення ролі прокуратури та створення атмосфери, де виправдати не означає "піти проти системи". Це моральний обов'язок правової держави – захистити невинуватого. І доки терези Феміди настільки сильно хиляться в бік обвинувачення, доти питання справедливості в Україні залишатиметься відкритим і болючим.
