Модель нової індустріалізації України

Тарифна політика США, попри всі ризики, створює для України унікальне вікно можливостей

У квітні 2025 року світова економіка опинилася на порозі нової кризи. Тарифна політика Адміністрації Президента США Дональда Трампа спричинила потрясіння на глобальних ринках і поставила під загрозу економічні моделі багатьох країн, включно з Україною. Однак за будь-якої кризи відкриваються нові можливості. Питання лише в тому, чи зуміє Україна скористатися цими можливостями, щоб трансформувати власну економіку та забезпечити сталий розвиток в цих складних умовах.

Світова тарифна війна

2 квітня 2025 року увійде в історію як початок глобальної торговельної війни між США та КНР. Адміністрація США впровадила безпрецедентні тарифні обмеження, які струсонули світову економіку. Базове 10% мито на імпорт з усіх країн, запроваджене 5 квітня, стало лише першим кроком. Додаткові індивідуальні мита для окремих країн мали набути чинності з 9 квітня, але були відкладені на 90 днів для проведення двосторонніх переговорів.

Китай, головний торговельний конкурент США, зіткнувся з рекордним митом у 145%. Країни Європейського Союзу потенційно можуть отримати 20%, Японія – 24%, Південна Корея – 25%, Індія – 26%. Україна потрапила до групи країн із мінімальним 10% тарифом – на одному рівні з такими союзниками США як Австралія, Велика Британія та Туреччина.

Результатом цієї політики стало стрімке падіння фондових та сировинних ринків. За три дні капіталізація провідних компаній втратила 14 трильйонів доларів, американський ринок обвалився більш ніж на 16%, а ціна нафти впала на понад 20%, досягнувши найнижчого за останні чотири роки рівня – 62 долари за барель Brent.

Аналітики порівнюють таке падіння з найбільшими економічними кризами минулого: пандемією 2020 року, світовою фінансовою кризою 2008 року і навіть Великою депресією 1929 року. Однак між цими явищами є принципова відмінність. Якщо попередні кризи виникали під впливом зовнішніх факторів, то нинішня ситуація є результатом свідомого політичного рішення.

Стратегія Трампа: повернення до реальної економіки

Всупереч поширеній думці, рішення Трампа про введення тарифів не є імпульсивним чи непродуманим. Це цілеспрямований крок до перебудови економічної моделі США – від «паперової» економіки індексів до реальної економіки виробництва.

Останні три десятиліття економіка США зростала швидше, ніж будь-коли, але це зростання відображалося переважно в капіталізації компаній високотехнологічного сектору та сфери послуг. Водночас реальне виробництво мігрувало до Китаю та інших країн Азії, що призвело до формування структурних дисбалансів.

Показовим прикладом таких дисбалансів є різниця в капіталізації автовиробників. У 2024 році Tesla з виробництвом менш ніж 1,8 млн автомобілів мала капіталізацію близько 1 трильйона доларів США, тоді як Toyota з виробництвом понад 10 млн автомобілів – лише трохи більше 300 млрд доларів США. Трикратна різниця в капіталізації при шестикратній різниці у виробництві наочно демонструє викривлення сучасної економічної системи.

Фінансова криза 2008 року вперше виявила вразливість цієї моделі. Для порятунку економіки від катастрофи довелося вдатися до політики кількісного пом'якшення – друкування грошей та насичення ними ринків. Ця тактика згодом застосовувалась за будь-якої кризи, особливо під час пандемії, коли обсяг «вертолітних» грошей сягнув безпрецедентних масштабів, спровокувавши значне зростання інфляції.

Проте постійний друк грошей діє як знеболювальне – тимчасово полегшує симптоми, але не лікує хворобу. В результаті такої політики державний борг США вперше в історії перевищив 36 трлн доларів США. За прогнозами Бюджетного управління Конгресу США, до 2034 року він зросте до 50,7 трлн доларів США, або 122% ВВП країни. При цьому дефіцит торговельного балансу на січень 2025 року досяг рекордного значення в 130,7 млрд доларів США.

Цілком очевидно, що така ситуація неприйнятна з точки зору довгострокової економічної безпеки. Якщо не змінити курс, рано чи пізно відбудеться нова масштабна фінансова криза з непередбачуваними наслідками, і погасити її друком доларів може не вдатися.

Розуміючи це, Дональд Трамп почав діяти на випередження, намагаючись вирівняти торговельний баланс і знизити боргове навантаження за рахунок інших країн. Трамп свідомо спровокував економічний шок на початку своєї каденції, щоб отримати позитивний результат через кілька місяців і представити його виборцям як успіх своєї політики.

Головною мішенню тарифної політики Трампа є Китай та пов'язані з ним країни, в яких зосереджені значні виробничі потужності. Скорочення експорту до США та загальне уповільнення світової економіки призведе до падіння темпів зростання ВВП цих країн і може спричинити рецесію через перевиробництво товарів та скорочення ринків збуту.

Другими постраждалими будуть традиційні партнери США – країни ЄС, Японія, Південна Корея та інші країни Азії. Трамп вважає, що ці держави історично «заборгували» США, десятиліттями користуючись безмитним доступом до американського ринку та безпековою парасолькою в обмін на політичну лояльність. З цими країнами США, найімовірніше, домовляться – їм доведеться платити як за доступ до ринку, так і за безпеку. Питання лише в ціні.

Третіми постраждалими будуть усі країни-експортери сировини, оскільки ризик рецесії знижує ціни на сировинні товари. Ми вже спостерігаємо це на прикладі нафти. Після неї впадуть ціни на газ, більшість металів (окрім критичних), залізорудну сировину та інші сировинні товари, меншою мірою – на продовольчі, але й вони дешевшатимуть. У середньостроковій перспективі країни-експортери сировини постраждають найбільше, особливо якщо загостриться протистояння з Китаєм і почнеться уповільнення світової економіки.

Україна в новій економічній реальності

Як виглядає Україна в цій новій економічній реальності? Наша країна потрапила до групи з мінімальним 10% тарифом. З одного боку, це відносно низький рівень мит порівняно з іншими країнами. З іншого – навіть такий рівень створює серйозні проблеми для українських експортерів, особливо в металургійній галузі.

У 2024 році обсяг українського експорту до США склав 874 млн доларів, з яких 363 млн припадало на чавун і ще 112 млн – на труби. З урахуванням того, що за адміністрації Трампа повертається 25% мито на сталь і додається нове 10% мито, умови для українських металургів стають надзвичайно складними. Варто відзначити, що сальдо торгівлі України з США є негативним – Україна імпортувала в 2024 році американських товарів на суму 3,4 млрд доларів.

Однак головний ризик полягає не в тарифах, а в падінні цін на сировину, яке вдарить по українських експортерах. При негативному сальдо зовнішньої торгівлі 29 млрд доларів США у 2024 році падіння експортних доходів може мати катастрофічні наслідки для української економіки.

Додатковим ризиком є можливе закінчення 5 червня 2025 року режиму безмитної торгівлі з ЄС, куди спрямовується значна частина українського експорту. Якщо на фоні глобальних тарифних війн цей режим не буде замінений сприятливими умовами в рамках оновленої угоди про вільну торгівлю, український експорт зазнає значних втрат, оскільки продати цю продукцію за прийнятними цінами на інших ринках буде вкрай складно.

За даними українських посадовців та аграрних об'єднань, скасування нинішніх надзвичайних правил без запровадження альтернативних механізмів може коштувати Україні 3,3 млрд євро експортних надходжень і призвести до скорочення ВВП на 2,5%.

Усе це ставить перед Україною фундаментальне питання: як забезпечити економічну стійкість в умовах глобальної нестабільності?

Структурні проблеми української економіки

Протягом усіх років незалежності Україна була критично залежною від міжнародних цін на сировину – спочатку на метал, потім на руду, тепер на аграрну продукцію. Економіка країни зростала та падала разом з кон'юнктурою сировинних ринків, через що кожна світова фінансова криза болісно позначалася на добробуті українців.

Ця залежність від експорту сировини призвела до деіндустріалізації України. Справді, навіщо вкладати значні кошти у виробництво та роками чекати на прибутки, якщо можна швидко продати сировину й отримати гроші?

Через таку політику Україна втратила потужний промисловий потенціал, створений попередніми поколіннями під час відбудови після Другої світової війни. Йдеться про унікальні машинобудівні, металургійні, хімічні, аерокосмічні та інші підприємства. Ми в повній мірі усвідомили важливість власної промисловості лише зараз, коли змушені шукати боєприпаси та техніку по всьому світу, хоча раніше виробляли їх самі у значних обсягах.

За перший квартал 2025 року товарообіг України склав 28,4 млрд доларів. При цьому імпорт (18,5 млрд доларів США) майже вдвічі перевищив експорт (9,9 млрд доларів США). Структура українського експорту залишається переважно сировинною: продовольчі товари – 5,8 млрд доларів США, метали та вироби з них – 1,1 млрд США, машини, устаткування та транспорт – лише 882 млн доларів США.

Натомість в імпорті переважають товари з високою доданою вартістю: машини, устаткування та транспорт – 6,8 млрд доларів США, продукція хімічної промисловості – 3,2 млрд США, паливно-енергетичні товари – 2,5 млрд доларів США.

Така структура зовнішньої торгівлі є типовою для країн, що розвиваються, і не забезпечує довгострокової економічної стійкості. В умовах глобальної тарифної війни країни-експортери сировини без власного розвиненого промислового виробництва приречені на падіння доходів та зниження рівня життя громадян. Більш розвинені країни просто перерозподілять на свою користь їхні прибутки.

Шлях до нової індустріалізації України

Поточна ситуація, попри всі ризики, створює для України унікальне вікно можливостей. Тарифна політика США та пов'язана з нею перебудова глобальних ланцюгів постачання можуть стати каталізатором економічної трансформації нашої країни.

Ресурсна угода, яку пропонує Україні адміністрація Трампа, на перший погляд виглядає невигідною, оскільки передбачає надання доступу до українських ресурсів та інфраструктури без явних вигод у відповідь. Однак альтернатива – залишитися осторонь нової глобальної конфігурації – є значно гіршою.

Підписання цієї угоди перетворить Україну на офіційного партнера США, в якому американська сторона буде фінансово зацікавлена. З огляду на це було б доцільно домагатися скасування 10% мита, запровадженого адміністрацією Трампа, а також 25% мита на металургійну продукцію, створивши зону вільної торгівлі зі США.

Така зона вільної торгівлі могла б стимулювати розвиток виробництва в Україні товарів з метою їх подальшого експорту до США та інших західних країн. Наприклад, замість того, щоб просто видобувати літій, Україна могла б виробляти з нього акумулятори, і в перспективі збирати готові електромобілі для експорту на світові ринки. Те саме стосується й іншої промислової продукції, для створення якої в нас є природні ресурси та виробнича база.

Це був би аналог шляху, який пройшли Німеччина, Японія та Південна Корея після Другої світової війни або Чехія та Польща після розпаду радянського блоку. Ці країни отримали значні інвестиції для створення експортних підприємств, орієнтованих на ринки США та Німеччини відповідно.

Нова індустріалізація України має базуватися на кількох ключових принципах:

1. Орієнтація на глобальні ланцюги створення вартості. Україна повинна інтегруватися в міжнародні виробничі мережі, спеціалізуючись на тих ланках, де вона має конкурентні переваги – від видобутку та первинної обробки сировини до виробництва компонентів і готової продукції.
2. Розвиток високотехнологічних галузей. Особливу увагу слід приділити перспективним напрямам, таким як виробництво акумуляторів та електромобілів, відновлювана енергетика, аерокосмічна промисловість, фармацевтика, IT-технології.
3. Залучення прямих іноземних інвестицій. Україна потребує не лише фінансових ресурсів, а й трансферу технологій, управлінського досвіду та доступу до глобальних ринків, які можуть забезпечити міжнародні корпорації.
4. Розвиток оборонно-промислового комплексу. В умовах триваючої російської агресії та довгострокових безпекових викликів ОПК має стати локомотивом технологічного розвитку України, як це було в США, Ізраїлі та інших країнах. Тут так само важливо інтегруватися в оборонно-промислові ланцюги виробництва США та ЄС.
5. Модернізація енергетичної та транспортної інфраструктури. Конкурентоспроможна промисловість неможлива без надійного та доступного енергозабезпечення та ефективної логістики.

Практичні кроки та виклики

Реалізація стратегії нової індустріалізації потребує системних змін в економічній політиці та інституційному середовищі України.

По-перше, необхідна чітка промислова політика з визначеними галузевими пріоритетами. Держава має виступити стратегічним координатором розвитку ключових секторів, забезпечуючи сприятливі умови для приватних інвестицій та підприємницької ініціативи.

По-друге, критично важливим є реформування податкової системи. Замість непрямого субсидування сировинного експорту через спрощені податкові режими для фінансових груп та агробізнесу, потрібні цільові стимули для розвитку переробної промисловості та виробництва продукції з високою доданою вартістю.

По-третє, необхідно забезпечити доступ до фінансових ресурсів для промислових підприємств. Це вимагає розвитку фінансового сектору, зниження кредитних ставок та запровадження ефективних механізмів державної підтримки, таких як експортні кредити та гарантії.

По-четверте, критично важливим є розвиток людського капіталу через модернізацію системи освіти та професійної підготовки відповідно до потреб сучасної промисловості. Україні необхідно не лише зупинити відтік кваліфікованих кадрів, а й створити умови для повернення талановитих фахівців з-за кордону.

Нарешті, необхідно сформувати сприятливе інституційне середовище, включно з ефективним захистом прав власності, незалежною судовою системою та прозорими правилами гри для всіх економічних агентів.

Безумовно, на шляху до нової індустріалізації Україна стикнеться з численними викликами, серед яких:

• Обмеженість внутрішніх ресурсів для інвестицій, що посилюється триваючою війною та необхідністю значних витрат на оборону та безпеку.
• Конкуренція з боку інших країн, які також прагнуть залучити іноземні інвестиції та інтегруватися в глобальні виробничі ланцюги.
• Технологічне відставання в багатьох галузях, що вимагає значних інвестицій у дослідження та розробки, а також трансферу технологій.
• Інституційна слабкість, включно з корупцією, неефективною бюрократією та недостатнім захистом прав власності, особливо для іноземних інвесторів.
• Демографічні проблеми, зокрема старіння населення та диспропорції через наслідки війни, що обмежують доступність кваліфікованої робочої сили.

Однак з урахуванням досвіду інших країн, які успішно пройшли шлях індустріалізації в складних умовах, ці виклики є цілком подоланними за наявності політичної волі та стратегічного бачення.

Перспективні напрями промислового розвитку України

Базуючись на наявних ресурсах, компетенціях та глобальних тенденціях, можна виділити кілька перспективних напрямів для нової індустріалізації України:

1. Виробництво компонентів для відновлюваної енергетики. Україна має значні поклади рідкісних металів, необхідних для виготовлення сонячних панелей, вітрогенераторів та акумуляторів. Наразі Китай є головним виробником компонентів для відновлюваної енергетики, і саме він зіткнеться з високими тарифами на свою продукцію внаслідок тарифної політики США. Розвиток відповідних виробництв дозволить не лише експортувати продукцію з високою доданою вартістю, а й забезпечити енергетичну незалежність.
2. Оборонно-промисловий комплекс. Війна з Росією створила попит на широкий спектр оборонної продукції – від боєприпасів до дронів, та інших високотехнологічних систем. Україна має історичні традиції у цій галузі та унікальний бойовий досвід, який може бути трансформований у конкурентні переваги на глобальному ринку озброєнь.
3. Аерокосмічна промисловість. До російського вторгнення Україна була однією з небагатьох країн, здатних самостійно проектувати та виробляти літаки, ракетні двигуни та космічні апарати. Відновлення та модернізація цих потужностей, з орієнтацією на нові технології (дрони, мікросупутники, системи протиповітряної оборони), може стати потужним чинником економічного зростання.
4. Виробництво компонентів для електромобілів. Глобальний перехід до електромобільності створює попит на акумулятори, електродвигуни, силову електроніку та інші компоненти. Україна має необхідні ресурси (літій, графіт, рідкісноземельні метали) та інженерний потенціал для створення відповідних виробництв.
5. IT-технології. Україна вже має розвинену IT-індустрію, зосереджену переважно на розробці програмного забезпечення. Наступним логічним кроком є розвиток виробництва комп'ютерного обладнання, компонентів для центрів обробки даних, систем зберігання даних, мережевого обладнання тощо. Перспективним напрямком є розбудова величезних дата-центрів для моделей штучного інтелекту.
6. Сучасне машинобудування, включно з виробництвом сільськогосподарської техніки, обладнання для харчової та переробної промисловості, логістичного обладнання. Це дозволить підвищити продуктивність у традиційно сильних для України секторах економіки.
7. Фармацевтика та медичне обладнання. Пандемія COVID-19 та війна продемонстрували стратегічну важливість власного виробництва ліків та медичного обладнання. Україна має наукову базу та виробничий потенціал для розвитку цієї галузі.
8. Поглиблена переробка сільськогосподарської продукції. Україна, маючи статус глобального аграрного гравця, все ще експортує переважно сировину замість продуктів з високою доданою вартістю. Розвиток глибокої переробки зернових, олійних та інших культур може збільшити вартість експорту в 3-5 разів порівняно з сировинними товарами.
9. Деревообробна та меблева промисловість. Україна має значні лісові ресурси, але більшість деревини експортується в необробленому або мінімально обробленому вигляді. Інвестиції в сучасні деревообробні підприємства, виробництво плит, меблів, елементів внутрішнього оздоблення та інших виробів з деревини дозволять суттєво збільшити додану вартість.
10. Глибока переробка мінеральних ресурсів. Україна володіє багатими покладами не лише залізної руди, а й титану, марганцю, урану, рідкісноземельних металів. Замість експорту сировини доцільно розвивати металургію спеціальних сплавів, виробництво композитних матеріалів, порошкову металургію, тобто галузі з високою доданою вартістю.
11. Виробництво будівельних матеріалів. На території України є всі необхідні ресурси для виробництва цементу, скла, керамічних виробів, ізоляційних матеріалів. Розвиток цієї галузі важливий не лише для експорту, а й для післявоєнної відбудови.
12. Переробка відходів та циркулярна економіка. Трансформація відходів виробництва у вторинну сировину та нові продукти відповідає глобальним трендам сталого розвитку та дозволяє підвищити ефективність використання ресурсів. Україна має значний потенціал у переробці металобрухту, будівельних відходів, сільськогосподарських відходів, полімерів.

Для кожного з цих напрямів необхідно розробити детальну стратегію розвитку, яка включатиме заходи державної підтримки, механізми залучення інвестицій, програми підготовки кадрів та науково-дослідницької діяльності. Важливо також забезпечити системну координацію між різними галузями та створити умови для формування промислових кластерів.

Роль держави та інституційні реформи

Досвід успішних індустріалізацій показує, що держава відіграє критичну роль як стратегічний координатор економічного розвитку. Це особливо актуально для України, де ринкові механізми самі по собі не забезпечують оптимального розподілу ресурсів через інституційні викривлення, монополізацію окремих галузей та зовнішні виклики.

Водночас Україна має уникати помилок надмірного державного втручання. Роль держави полягає не в прямому управлінні економікою, а в створенні сприятливих умов для приватної ініціативи та координації зусиль різних економічних суб'єктів.

Ключовими завданнями держави у процесі нової індустріалізації є:

1. Розробка та реалізація національної промислової стратегії з чіткими галузевими пріоритетами, цільовими показниками та механізмами моніторингу. Ця стратегія має бути розроблена за участю бізнесу, наукових кіл та громадянського суспільства і затверджена на найвищому політичному рівні.
2. Створення ефективних фінансових інструментів підтримки промислового розвитку, включно з експортними кредитами, страхуванням експортних ризиків, гарантіями для інвестиційних кредитів, венчурними фондами для високотехнологічних проєктів.
3. Реформування системи освіти та професійної підготовки відповідно до потреб сучасної промисловості. Особливу увагу слід приділити інженерним спеціальностям та програмам дуальної освіти, які поєднують теоретичне навчання з практичною підготовкою на виробництві.
4. Розвиток науково-дослідницької інфраструктури та стимулювання інновацій. Це включає підтримку наукових досліджень у пріоритетних галузях, створення технологічних парків, інкубаторів та акселераторів, а також стимулювання співпраці між наукою та бізнесом.
5. Забезпечення макроекономічної стабільності як основи для довгострокового планування та інвестицій. Контроль інфляції, стабільність національної валюти, розумна фіскальна політика – необхідні передумови для успішної індустріалізації.
6. Розвиток інфраструктури, включно з енергетичною, транспортною, логістичною та цифровою. Якісна інфраструктура знижує витрати для бізнесу та підвищує конкурентоспроможність економіки в цілому.
7. Проведення інституційних реформ, спрямованих на захист прав власності, забезпечення справедливої конкуренції, подолання корупції та зменшення адміністративного тиску на бізнес.

Попри всі виклики, з якими стикнулася Україна, поточна глобальна економічна трансформація створює унікальну можливість для фундаментального переосмислення нашої ролі у світовій економіці. Тарифні війни, започатковані Адміністрацією Дональда Трампа, ведуть до перебудови глобальних ланцюгів постачання та створюють простір для появи нових індустріальних центрів.

Україна має всі необхідні передумови, щоб скористатися цим історичним шансом: багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, кваліфіковану робочу силу, науково-технічний потенціал, частково збережену промислову інфраструктуру. Але головне – війна змусила українське суспільство мобілізуватися, проявити неймовірну стійкість та здатність до адаптації, що є критично важливими якостями в умовах глобальних змін.

Нова індустріалізація України – це не просто економічний проєкт. Це національна стратегія виживання та розвитку в умовах геополітичних викликів. Індустріально розвинена Україна з диверсифікованою економікою, інтегрована в глобальні ланцюги створення вартості, матиме значно більше шансів відстояти свою незалежність, повернути тимчасово окуповані території та забезпечити гідне життя своїм громадянам.