Правочин, вчинений під впливом помилки, обману або фіктивний правочин

Правочин може бути визнаний судом недійсним, зокрема, якщо він вчинений під впливом помилки, обману або фіктивний правочин.

03 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12959/18 (ЄДРСРУ № 84697272) досліджував підстави за яких правочин може бути визнаний судом недійсним, зокрема, якщо правочин вчинений під впливом помилки, обману або фіктивний правочин.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18.

Вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі статті 230 ЦК України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях іншої особи та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Основними ознаками фіктивного правочину, з огляду на приписи статей 203, 215, 234 ЦП України, є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Верховний Суд зазначає, що факт невиконання сторонами умов правочину або його часткове невиконання також не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Слід відмітити, що особа , яка звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинна довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та підтверджена 27 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/15555/17-ц, провадження № 61-2594 св 19 (ЄДРСРУ № 80888806).